Ступень М.Г., Гулько Р.Й., Микула О.Я. та інші.
Теоретичні основи державного земельного кадастру

Земельний кадастр у Болгарії

Земельний кадастр у Болгарії

Відповідно до розпорядження Ради Міністрів Болгарії про забезпечення правильного і повного обліку земель від 1 квітня 1963 p., усі землі країни поділені на три категорії: сільськогосподарські, лісові і землі населених місць. Із сільськогосподарських земель при земельному кадастрі виділяють:
- оброблювані сільськогосподарські землі – рілля, луки, постійні плантації (сади, виноградники, плантації троянд тощо), городи та інші угіддя;
- необроблювані сільськогосподарські землі – пасовища;
- непридатні землі – ріки, водні шляхи, канали, поверхневі води, дороги, кар'єри.

За останні десятиріччя проведена інвентаризація земель, складена ґрунтова карта у масштабі 1:200000, видана монографія "Ґрунти Болгарії", організовані грунтово-меліоративні дослідження всіх зрошувальних систем, великомасштабне картування земель окремих господарств та інші роботи. Досягнутий певний успіх в автоматизації земельно-облікових і земельно-оціночних робіт, яка є складовою частиною автоматизованої системи управління аграрно-промислових комплексів. Підсистема "Управління використання земель" у загальній автоматизованій системі включає декілька основних інформаційних потоків. У першу чергу на основі матеріалів земельного кадастру всі землі розподіляються за категоріями придатності. Другий потік інформації включає показники конфігурації полів, напрямків і розмірів, схилів, ступеня еродованості, місця розташування земельних ділянок. Третій потік інформації становлять дані, що характеризують ґрунтову родючість і показники вмісту в ґрунті азоту, фосфору, калію і мікроелементів. Наступні інформаційні потоки формуються на основі даних, пов'язаних з мікрокліматом, гідрологією і захистом рослин від хвороб і шкідників. Для збирання та обробки інформації про землю застосовують комп'ютери типу ЗРТ-2500 і малі ЕОМ. Щорічний економічний ефект від застосування підсистеми становить 40000 левів при сумі вкладених коштів 9 тис. левів. Земельний кадастр у Болгарії базується на точному вимірюванні і всебічному вивченні земельних ресурсів окремих ділянок парцел. Для проведення оцінки земель вся країна ділиться на чотири ґрунтові області, що включають шість економічних районів і 80 мікрорайонів. Земельно-оціночні роботи включають бонітування ґрунтів і економічну оцінку земель [19].
Під бонітуванням розуміють порівняльну оцінку ґрунтів за їхньою якістю, що показує придатність ґрунтів для вирощування однієї або декількох культур при даному рівні агротехніки. Основою для проведення бонітування ґрунтів послужили матеріали болгаро-радянської ґрунтової експедиції, яка розробила науково обґрунтовану схему класифікації ґрунтів і дала перспективні напрями для вивчення ґрунтового покриву. Для бонітування ґрунтів використовують ґрунтові карти масштабу 1:10000, діагностичні показники й агровиробничу характеристику ґрунтів. При цьому враховують діагностичні показники, які зумовлюють природну родючість ґрунту і впливають на розвиток сільськогосподарських ґрунтів. До таких показників відносять механічний склад ґрунту, потужність гумусового горизонту, вміст гумусу в орному горизонті, потужність ґрунту, текстурний коефіцієнт (відношення глинистої фракції горизонтів В і А), ґрунтову реакцію орного шару, глибину залягання ґрунтових вод. Ці показники, на думку болгарських ґрунтознавців, синтезують суть ґрунтоутворювального процесу і формування ґрунтової родючості. При бонітуванні грунтів вважають, що кожна із перелічених властивостей може оцінюватися окремо, залежно від пливу на розвиток рослин. Питома вага кожного показника коливається у діапазоні від нуля до ста балів. Оптимальні умови за відповідним показником оцінюються у 100 балів, а решта нижчими балами. Якщо один із показників прирівнюється до нуля, то бал бонітету такого грунту також дорівнює нулю.
При визначенні бала бонітету особливе значення надається фіксуванню меж, нижче і вище яких конкретний ґрунтовий показник повністю усуває можливість сприятливого вияву інших показників відносно певної сільськогосподарської культури. Наприклад, якщо грунтові води залягають близько від поверхні і впливають на водний режим, при визначенні середнього бала бонітету враховують показники механічного складу і текстурного коефіцієнта. І навпаки, при глибокому заляганні ґрунтових вод, коли вони не мають прямої дії на водний режим ґрунту, їх вплив при бонітуванні не враховують. Бали бонітету ґрунтових властивостей, що мають винятково важливе значення для вирощування окремих сільськогосподарських культур, подвоюють або навіть потроюють. Так, при бонітуванні ґрунтів за придатністю для вирощування тютюну бал бонітету щодо потужності ґрунту потроюється, а при кислотності ґрунту понад 7,5 – подвоюється.
Загальний бал бонітету ґрунту для вирощування певної культури одержують як середнє арифметичне з усіх показників ґрунтових властивостей і виражають у межах 100-бальної шкали. В отримані бали вносять поправки, що враховують еродованість, засоленість і зрошення земель, а також особливості кліматичних умов.
Розміри поправних коефіцієнтів встановлені стосовно окремих культур, наприклад, знижувальний коефіцієнт для сильнозмитих чорноземів при вирощуванні пшениці, кукурудзи, соняшнику, буряку, люцерни дорівнює 0,32, при вирощуванні бавовни – 0,40, виноградників – 0,80. Підвищувальний коефіцієнт на зрошуваному типовому чорноземі для пшениці встановлено 1,2; кукурудзи, соняшнику і буряку – 1,6; бавовнику – 1,3; овочів — 1,4; виноградників – 1,2 люцерни – 2,1. Поправні коефіцієнти врахування кліматичних умов залежать від розміщення оцінюваних земель і показані на спеціальній карті.
Мета економічної оцінки землі – встановити економічну родючість ґрунту на даному етапі використання земель відповідно до розвитку продуктивних сил, потреб суспільства та інших економічних чинників. При економічній оцінці земель виділяють вартісну і відносну оцінку.
Вартісна оцінка – це грошове вираження економічної родючості ґрунту. Вартість землі визначається кількістю суспільної праці, затраченої на створення досягнутої економічної родючості ґрунту. Вартісна оцінка землі залежить від ступеня використання економічної родючості й одержуваного доходу з одиниці площі різних за якістю земель. Тому її обчислюють через капіталізацію чистого доходу і диференціальної ренти.
Відносну оцінку землі встановлюють через систему показників, що відображають вплив землі на продуктивність праці, розміри валового і чистого доходів. Влив різних за якістю земель на продуктивність праці визначається такими показниками: валовим і чистим доходом, виходом продукції на одиницю виробничих витрат, собівартістю продукції, диференціальною рентою, нормою рентабельності.
Економічна оцінка земель проводиться на основі статистичної і нормативної інформації. Статистичну інформацію використовують для оцінки земель окремих господарств у цілому. Нормативна інформація застосовується для оцінки сільськогосподарських земель. Економічну оцінку проводять за ґрунтовими відмінами ділянки земель з точки зору придатності для вирощування окремих культур, а потім встановлюють середньозважену оцінку для господарства. Зі зміною рівня розвитку продуктивних сил, технології виробництва й інших чинників періодично поновлюють дані оцінки земель.

Результати оцінки оброблюваних земель і пасовищ закріплені правилами, затвердженими постановою Ради Міністрів Болгарії від 11 липня 1973 p., які передбачають виділення п'яти категорій земель: дуже добрі, добрі, середні, слабопродуктивні і непридатні для обробітку. При виділенні категорій враховують два чинники:
- природну якість ґрунтів, що визначається на основі матеріалів ґрунтового обстеження (потужність гумусового горизонту, підґрунтового профілю і т. д.):
- придатність для вирощування відповідних сільськогосподарських культур, при визначенні якої враховують природні умови, включаючи особливості клімату й економічні умови (спеціалізація, розмір доходу, одержуваного з одиниці площі).

Перша категорія включає земельні ділянки з високою природною родючістю грунтів, які використовуються або придатні для вирощування сільськогосподарських культур, що забезпечують одержання найбільш високих доходів. До другої категорії відносять землі з нормальними або слабоеродованими ґрунтами, з високою природною родючістю, що забезпечують одержання доходу в розмірі між середнім і найбільш високим. Третя категорія включає земельні ділянки з нормальними підзолистими й еродованими грунтами з природною родючістю нижче середньої у відповідному районі і країні. Четверту категорію становлять земельні ділянки із середньо- або сильно-еродованими і кам'янистими грунтами, придатними для вирощування трав, менш вибагливих зернових культур і використання їх як пасовищ. До п'ятої категорії відносяться заболочені необроблювані і непридатні для вирощування сільськогосподарських культур землі.
Відповідно до закону про охорону оброблюваних земель і пасовищ підприємства, що одержують землі першої, другої або третьої категорії для різних видів будівництва, зобов'язані внести в державний бюджет за кожний гектар землі першої категорії 40 тис. левів, другої і третьої категорії – 10 тис. левів.
Матеріали бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель широко застосовуються при вирішенні питань спеціалізації, територіального розміщення і концентрації сільськогосподарського виробництва, плануванні та прогнозуванні обсягів виробництва продукції й організації території сільськогосподарських підприємств.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом