Колтун О.В.
Вступ до геоморфології

Геоморфологічна термінологія

Геоморфологічна термінологія

Головні етапи розвитку української наукової термінології. Вимоги до терміна. Геоморфологічна термінологія у географічних і геологічних словниках XX ст. Спеціалізовані геоморфологічні словники.

Жодне дослідження у будь-якій галузі не може обійтися без термінологічного апарату. Навіть у повсякденному житті ми користуємося силою-силенною слів, які виявляються термінами.
Термін (від лат. terminus – межа, кінець; бог меж і кордонів у давньоримській міфології) – слово або словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо.
Питання термінології актуальне постійно: у початковий період розвитку науки термінологічну базу будують з нуля, досить часто використовуючи понятійний апарат суміжних наук. З диференціацією материнської науки постає необхідність творення нових термінів для нових галузей. Низка проблем виникає в умовах переходу від іноземної мови як наукової до рідної.
Уведення нових понять і термінів належить до новацій у науці, оскільки саме термін закріплює у свідомості наукового співтовариства новизну до того лише описуваних явищ. Про важливість термінотворення свідчить такий факт з біографії В.М. Девіса. Вирівнювання рельєфу, за В.М. Девісом, відбувається завдяки більшому змиванню згори і меншому з боків, унаслідок чого утворюється пенеплен – майже плоска рівнина. В.М. Девіс писав: "Я хочу наголосити на тому, що ідея пенеплену належить не мені. Я запропонував тільки назву, проте, як це часто трапляється, введення певної назви для явища, про яке до того говорили лише загальними фразами, сприяло його визнанню; свідченням цього слугує історія терміна "антецедентні", що позначає ріки, які зберігають свій напрям, прорізаючи гірські системи за тектонічних піднять. Ідея антецедентних рік виникла у декількох дослідників, які не дали їй ніякої назви, а безіменна, вона не завоювала загального визнання. Ця ідея стала популярною лише тоді, коли Поуелл дав їй власне ім'я".
Перш ніж розглянути особливості геоморфологічної термінології, ознайомимося з історією наукової української термінології.
У давніх книгах, що дійшли до нас, міститься загальна природнича термінологія: літописи, "Фізіолог" невідомого автора, "Шестиднев" Иоана Екзарха, "Християнська топографія" Козьми Індикоплова (1262). Можна знайти терміни у "Лексисі" Лаврентія Зизанія (1596), "Лексиконі словенороському" Памви Беринди (1627), "Синонімі славенороській" невідомого автора (XVII ст.), "Лексиконі словено-латинському" Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (XVII ст.).
Розвиток науки і техніки у новий час передбачав термінотворення. На початку XIX ст. значної популярності набув мовний пуризм (від учення Гумбольдта про мову як вияв душі народу, тому необхідно берегти мову в чистоті та недоторканості). Особливо поширився він у Німеччині, Італії, Чехії, Польщі, де були спеціальні установи, які проводили конкурси на ліпший відповідник чужомовному слову.
На кінець XIX ст. у європейській науці сформувалися два підходи до творення національної термінології: 1) інтернаціональний (творення термінів на базі латинської мови); 2) народницький (творення термінів рідною мовою).
Поштовх до українського термінотворення дало створення Товариства імені Тараса Шевченка (1873, з 1892 – Наукове товариство імені Тараса Шевченка). У "Збірнику математично-природописно-лікарської секції НТШ" була постійна рубрика "Термінологічний куток", у публікаціях якої можна було простежити боротьбу двох названих вище підходів. У 1918 р. створено Термінологічну комісію при Українському науковому товаристві в Києві (засноване 1907 p.), її об'єднали 1921 р. з Правописно-термінологічною комісією при Українській академії наук і перетворили в Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ, 1931 р. його розформували і створили Інститут мовознавства, який ліквідували 1933 p.).
ІУНМ мав шість відділів, зокрема, природничий з дев'ятьма секціями: ботанічною, географічною, геологічною, зоологічною, математичною, медичною, метеорологічною, фізичною, хімічною.

ІУНМ визначив такі принципи творення термінології:
1) термінологія повинна бути народною;
2) якщо нема готового терміна в народній мові, потрібно створити його з українських морфем;
3) якщо новостворений термін був цілком непридатним, то наукову назву запозичували з мови-джерела;
4) термін повинен бути легкозрозумілим – мати прозору внутрішню форму;
5) назва поняття має бути точною й однозначною;
6) термін повинен бути гнучким – придатним для творення похідних термінів;
7) термін повинен бути доброзвучним і економним.

Та згодом єдиним шляхом українського термінотворення стало калькування російських термінів, а то й пряме запозичення. Спонукали до цього спеціальні "Рекомендации Всесоюзного совещания по разработке терминологии в литературных языках народов СССР" (1961). І хоча в діаспорі термінотворення розвивалося досить інтенсивно, в радянській Україні мало хто міг ознайомитися з ним.
Нині теж є багато проблем з термінотворенням, засиллям не лише російських, а й англійських кальок.

З плином часу вимоги до терміна змінилися й сьогодні вони, на думку А. Зелізного, такі:
1) змістовність - точна відповідність слова поняттю, прозора внутрішня форма;
2) гнучкість (пластичність) - здатність до творення похідних термінів;
3) мовна досконалість - короткість, милозвучність, легкість для запам'ятовування;
4) відповідність міжнародним нормам.

Отже, способи творення термінів такі: а) пряме запозичення і створення у мові терміна-інтернаціоналізму; б) калькування – прямий переклад, деколи навіть без урахування граматики мови; в) використання народних термінів.

Українська геоморфологічна наукова термінологія починається з праць С. Рудницького та П. Тутковського, які дотримувалися різних підходів – переважно інтернаціонального й народницького, відповідно.
У "Начерку географічної термінології" С. Рудницький писав, що "географія дотепер тяжко терпіла задля цілковитого браку українських технічних термінів. ...Працюючи від кількох літ на полі географії, я відчув цей брак дуже діймаючо, ...ще в 1905 році розпочав збирання географічних термінів". Головними джерелами термінів стали великі словники української мови, термінологічні словники, передусім, В. Левицького й І. Верхратського, записи під час екскурсій по Карпатах, Підгір'ї, Поділлі. С. Рудницький свідомо зробив словник німецько-українським з двох причин: "1) німецька географічна термінологія є докладніша, методичніша і багатша, як англійська або французька; 2) географічна наука є найбільш систематично трактована саме у німців. Хто хоче працювати в географії, мусить знати німецьку географічну літературу, бо географію таки німці зробили скристалізованою наукою."          С. Рудницький наголошував на прихильності до міжнародних термінів, а "відступання від них вважав лиш там потрібним, де навіть здержливі німці поставили питомі терміни".
Учений навів багато відповідників німецьких термінів, ставлячи на перше місце найвдаліший. Наприклад, Berggipfel (вершина) – верх, вершок, шпиль, шпилень, шпин, щовб, прочіл, голиця, кичера, кичірка, стік, маґура, маковиця, кругляк, півкругляк, головатень, шпиця, клива, грунь, грунище; Rutschung (зсув) – усув, зав'язь, засова, завезлиско; Sumpf (болото) – багно, млака, мокляк, мочар; багновище, багнище, багновиця; багнюка, багрина, балта, млаковина, моклавина; мокравина, дреговина, дряговина, грузовина, грязюка, перемулина, ревня; твань, тваня; пржавець; гниловоди.
Через 15 років після словника С. Рудницького вийшов словник геологічної термінології П. Тутковського. У вступі науковець зазначив: "Визнаючи величезну могутність Слова, як знаряддя людської мислі, ми почуваємо пекучу потребу в розробленій українській природничій термінології". На поставлене питання "Яким же шляхом маємо виробляти українську природничу термінологію? " відповідь однозначна: "Слова не повинні куватися штучно... Природнича термінологія в дійсності існує в народі. Неможливо ігнорувати і занедбати словних скарбів, що безперечно існують в народній мові; в ній є дуже гарні і яскраві вирази, треба лише завдати собі труду - ознайомитися з тими скарбами, пильно розшукати і науково-критично вивчити їх".
Словник П. Тутковського теж двомовний, але вже українсько-російський і російсько-український. Наприклад, російському барьерный риф відповідають українські валовий риф, бар'єрний риф, поперечна лава (перші два автор уважав найвідповіднішими); береговая линия – берегова лінія, бережина; впадина – улоговина, влоговина, западина, улога, западень, вглибина, вглиблення, заглиблення, заглибина, лощина, пад, падь, запад, опадка, впадина, ночва, корито, лотка, палуба, порожнина, панва, варюга, зашкалубина, штола, дебря.
Словники С. Рудницького та П. Тутковського – невичерпне джерело для сучасного термінотворення. Зазначимо, що в українській геоморфології використовують терміни різного походження. Для рельєфу нашої країни, передусім флювіального, застосовують переважно рідні назви (річище чи русло, заплава, балка, яр тощо), а коли проаналізувати терміни, пов'язані з вулканогенним рельєфом, то вони, за рідкісними винятками, запозичені (вулкан, кальдера, маар, сома, фумароли тощо). Це й не дивно, оскільки в Україні немає діючих вулканів.
Більшість назв рельєфотвірних процесів мають іншомовне походження: акумуляція, денудація, ерозія, флювіальні, гляціальні процеси, дефляція, десерпція тощо – латинського; екзогенні, ендогенні процеси, кріогенез тощо – грецького. Для назв дрібніших форм рельєфу ми використовуємо, окрім українських, терміни різних мов світу, особливо німецькі (фірн, фліш, грабен, горст, кар, кари, маар, марш, рігель, шрат, тальвег та ін.) та французькі (цирк, кольматаж, морани, мофети, плато та ін.). Терміни, пов'язані з діяльністю вулканів, переважно італійського походження, а з діяльністю материкових зледенінь – скандинавського.
Нині в Україні застосовують різні способи творення термінів. Якщо йдеться про назви нових галузей, то вживають прикметник з іменником (наприклад, естетична геоморфологія), додають латинські чи грецькі морфеми до відомих термінів (ур бо геоморфологія – геоморфологія міст, екогеоморфологія – екологічна геоморфологія), запозичують терміни з інших наук (унаслідок співпраці з економікою виникли геоморфологічний аудит, геоморфологічний менеджмент), надають звичним українським словам нового змісту (геоморфологічний ризик, геоморфологічна небезпека).
Низка термінів може прийти в науку з якоюсь новою гіпотезою чи теорією. Наприклад, з розвитком нової глобальної тектоніки від американських авторів перейшли до нас терміни англійського (наприклад, спрединг – розходження літосферних плит) і латинського (субдукція – підсування океанічної кори під метерикову чи однієї плити під іншу) походження. Хоча допустиме вживання й українських слів у наведених прикладах.
Потрібно пам'ятати таке: інколи надмірна любов науковців до запозичень призводить до того, що речення нібито українською мовою абсолютно незрозуміле.
Джерелом геоморфологічної термінології для студента є, насамперед, Українська географічна енциклопедія у трьох томах, монографії та підручники сучасних учених, які містять тлумачення термінів у тексті або окремі словники. Загалом за час існування української книги геологічних і географічних словників було не так багато, а геоморфологічних не було взагалі. Доступною у бібліотеках є низка російськомовних геоморфологічних словників, виданих у 70-90-х роках XX ст. Автор більшості з них – Д.А. Тімофєєв. Ці словники охоплюють майже всі сфери сучасної геоморфології (загальна геоморфологія, геоморфологія денудації та схилів, аридне й еолове рельєфотворення, гляціальна геоморфологія, перигляціальна геоморфологія, поверхні вирівнювання, флювіальна геоморфологія, структурна геоморфологія та неотектоніка, карст), містять англійські, німецькі та французькі відповідники термінів.

1. Географічна енциклопедія України: В 3 т. / Редкол. О.М. Маринич (відп. ред.) та ін. - К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1989-1993. – Т.1.: А - Ж. – 416 с.; Т. 2.: З-О. – 480 с.; Т. 3: П-Я. – 480 с.
2.  Наконечна Г. Українська науково-технічна термінологія: Історія і сьогодення. – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.
3.  Начерк географічної термінольогії / Зладив С. Рудницький // 36.. НТШ. Матем.-природописно-лікар. секція. – 1908. – Т. 12. – 151 с.
4.  Російсько-український геологічний словник / Уклад. С.І. Головащук, I.Л. Соколовський. – К., 1959. – 280 с.
5.  Російсько-український словник географічних термінів / Уклад. О.М. Маринич, М.М. Михайленко, А.П. Могила, О.І. Речмедін. - К.: Рад. школа, 1970.
6.  Російсько-український словник наукової термінології: Математика. Фізика. Хімія. Техніка. Науки про Землю та космос / В.В. Гейченко, В.М. Завірюха, О.О. Зеленюк та ін. – К.: Наук, думка, 1998. – 892 с.
7.  Рудницький С. Причинки до географічної термінольогії // 36. НТШ. Матем.-природописно-лікарська секція. – 1913. – Т. 15. – 16 с.
8.  Словник термінів, переглянутих і затверджених комісією НКО УРСР для перевірки роботи на мовному фронті 9.X. 1933 р. Термінологія з географії, фізики й хімії // Хвиля А. А. Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті. – Харків, 1933. – С. 134-143.
9.  Стёпин B.C., Горохов ВТ., Розов М.А. Философия науки и техники.
10. Терминология карста. – М.: Наука, 1991. – 260 с.
11. Тимофеев Д.А. Терминология поверхностей выравнивания. – М.: Наука, 1974. – 85 с.
12. Тимофеев Д.А. Терминология денудации и склонов. – М.: Наука, 1978. – 240 с.
13. Тимофеев Д.А. Терминология аридного и эолового рельефообразования. – М.: Наука, 1980. – 162 с.
14. Тимофеев Д.А. Терминология флювиальной геоморфологии. – М.: Наука, 1981. – 235 с.
15. Тимофеев Д.А., Втюрина Е.А. Терминология перигляциальной геоморфологии. – М.: Наука, 1983. – 214 с.
16. Тимофеев Д.А., Маккавеев А.Н. Терминология гляциальной геоморфологии. – М.: Наука, 1986. – 254 с.
17. Тимофеев ДА., Уфимцев Г.Ф., Онухов Ф.С. Терминология общей геоморфологии. – М.: Наука, 1977. – 198 с.
18. Тутковсъкий П.А. Словник геологічної термінології: проект. – К.: ДВУ, 1923. – 62 с. – (ВУАН. ІУНМ. Природничий відділ. Матеріали до української природничої термінології та номенклатури. Т. 2).
19. Уфимцев Г.Ф., Онухов Ф.С., Тимофеев Д.А. Терминология структурной геоморфологии и неотектоники. – М.: Наука, 1979. – 256 с.
20. Щукин И.С. Четырёхязычный энциклопедический словарь терминов физической географии: русско-англо-немецко-французский / Под ред. А.И. Спиридонова. – М.: Сов. энциклопедия, 1980. – 703 с.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом