Заставний Ф.Д.
Економічна і соціальна географія України

Русь-Україна від давніх часів до початку XX ст.

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ І ФОРМУВАННЯ ЇЇ ТЕРИТОРІЇ

Малюнок (доступно тільки при скачуванні повної версії)

§4. Русь-Україна від давніх часів до початку XX ст.

Українські етнічні землі заселяє український народ, який сформувався досить давно. «Порогом історичних часів для українського народу, — писав видатний український історик Михайло Грушевський, — можемо прийняти IV вік до Хр... Перед тим про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи...»
Наприкінці першого тисячоліття український народ ще складався з численних племен (мал. 3). Між річками Горинню (із заходу), Прип'яттю (з півночі), Дніпром (зі сходу) і Тетеревом (з півдня) були розселені древляни (центр племені Іскоростень, Коростень). На південь від них, тобто в межах сучасної центральної та південної Київщини (між Дніпром, Россю і Тетеревом), жили поляни (Київ). Лівобережжя Дніпра з півночі до його середньої течії заселяли сіверяни (Чернігів). У верхів'ї та середній течії р. Західний Буг знаходилися дуліби, або бужани (волиняни). Передкарпаття і Карпати були місцем оселення білих хорватів (більшість їх, ймовірно, ще в середині VI ст. переселилася, на Закарпаття і далі на захід). У Подністров'ї, в Побужжі та на півночі Причорномор'я осіли уличі, на південний захід від них (між Дністром і Прутом) — тиверці, на північ від Прип'яті, в Поліссі — дреговичі. Ці та інші племена пізніше увійшли до Київської Русі (мал. 4) — великої та могутньої держави з центром у Києві.

Мал. 3. Розселення племен на території сучасної України в останній чверті першого тисячоліття (доступно тільки при скачуванні повної версії)

Мал. 4. Київська Русь (доступно тільки при скачуванні повної версії)

Розміщення Київської Русі на перехресті важливих торговельних шляхів сприяло розвитку її господарства, економічних і культурних зв'язків з іншими народами.
Через Київську Русь з півночі на південь (Дніпром) проходив важливий шлях «з варягів у греки», через який здійснювалися зв'язки з народами Північної Європи, Малої Азії, Причорномор'я.
Київська Русь, особливо князівства її південної та східної частин, стали бар'єром, що заступив шлях до Європи східним войовничим кочовим народам і племенам.
Перебування в одній державі сприяло єдності всього українського народу, його консолідації, культурному зближенню, а прийняття християнства 988 р. — зміцненню зв'язків з високою на той час культурою візантійського світу.
Назва «Україна» вперше згадується в 1187 р. в одній з найстаріших пам'яток української культури — «Літописі Руському». У другій половині XII ст. Київська Русь розпалася на ряд удільних земель-князівств. У першій половині XIII ст. руські князівства на ціле століття потрапили під ярмо ординських завойовників.
Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. зміцніло Галицько-Волинське князівство (мал. 5). Центр управління руськими землями перемістився з Києва в Галич і Холм. Галицько-Волинське князівство мало на той час великий економічний, культурний і політичний вплив на прилеглі землі.

Мал. 5. Галицько-Волинське князівство в середині XIII ст. (доступно тільки при скачуванні повної версії)

Галицько-Волинське князівство стало великою і могутньою державою Європи. Але міжусобні чвари і войовничі сусіди поступово його знесилювали.
У 1340 р. польський король Казимир III приєднав Галичину до Польського королівства. У 50-х роках XIV ст. землі Київського князівства, а в 60-70-ті роки цього ж століття Чернігівщини і Сіверщини увійшли до Великого князівства Литовського.
З другої половини XV ст. у північно-східній частині сучасної України зріс вплив Московії. До неї відійшла значна північна територія з містами Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ.
У середині XIV ст. Буковина відійшла до Молдовського князівства. Ще раніше (у другій половині ХІ-ХШ ст.) угорці заволоділи Закарпаттям.
Отже, у XIV ст. всі сучасні українські землі потрапили під владу досить сильних сусідніх держав.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. в Україні виникло козацтво — військова організація з багатьма демократичними і лицарськими формами військового, а також цивільного управління. У пониззі Дніпра у другій половині XVI ст. на острові Томаківка було засновано першу Запорізьку Січ. Вона відігравала важливу роль у боротьбі проти нападів кримських татар на українські землі.
Запорізьким козакам належала вирішальна роль у господарському освоєнні багатих південних регіонів України — Дикого поля. У цих досить небезпечних місцях на Правобережжі та Лівобережжі Дніпра виникали козацькі поселення. Вони швидко зростали за рахунок припливу населення, що втікало від поневолення з центральних, північних і західних районів України.
Волелюбні запорожці стали символом боротьби проти поневолювачів народу, його захисниками. За часів гетьмана Богдана Хмельницького (середина XVII ст.) ця боротьба стала всенародною. Україна була звільнена від поневолювачів і стала великою європейською державою.
Хмельниччина — період масштабної спроби повної перебудови польсько-шляхетського ладу на правобережжі України на новий, більш справедливий політичний лад. Період Хмельниччини — героїчні сторінки української історії.
Однак держава проіснувала недовго. Після смерті Богдана Хмельницького в результаті змови Росії та Польщі (1667 р.) сучасні українські землі були поділені між ними. Вся Правобережна Україна залишалася під владою Польщі, Лівобережна — Московії.
22 жовтня 1721 р. Московську державу було офіційно перейменовано на Російську імперію, Росію.
Спочатку на Лівобережній Україні зберігалися певні привілеї-права. Однак московський уряд поступово дедалі більше обмежував автономію України. У 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. Розпочався розподіл запорізьких земель. Катерина II запрошувала іноземців поселятися на цих землях. Так на півдні України осіли німці, греки, серби, болгари та ін.
У 1783 р. в Україні було запроваджено кріпацтво.
У другій половині XVIII ст. Росія (після перемоги над Туреччиною) завоювала всі причорноморські землі та Крим.
За короткий час більшість сучасної території України силою зброї було перетворено на колонію.
Наприкінці XVIII ст. після поділів Польщі відбувся новий перерозподіл українських земель. До Росії відійшла західна Київщина, Східне Поділля, Волинь, до Австрії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) — Галичина і Буковина.
У другій половині XIX ст. у підросійській Україні розпочався прискорений розвиток промисловості, особливо харчової. Товарного характеру набувало сільське господарство. Були збудовані залізниці, які з'єднали райони виробництва товарного зерна з морськими портами та внутрішніми районами.
Наприкінці XIX ст. продовжувалося залізничне будівництво в Донбасі, Придніпров'ї та районі Кривого Рога. Тут виник найбільший у Російській імперії регіон гірничодобувної промисловості, чорної металургії, важкого машинобудування та основної хімії.
У середині XIX ст. у Наддніпрянській Україні (Лісостеп) прискореними темпами розвивалася цукрова промисловість.
Друге місце посіли гірнича промисловість і чорна металургія. Остання концентрувалася в Донбасі, Придніпров'ї та Криворіжжі. У 1913 р. на Східну Україну припадало близько трьох чвертей загальноросійського видобутку кам'яного вугілля та залізних руд, близько 70% виплавки чавуну. У південних портових містах наприкінці XVIII ст. виникло морське суднобудування (Херсон, Миколаїв). Зароджувалася й хімічна промисловість: коксохімія (Донбас та Придніпров'я), виробництво мінеральних добрив (Одеса, Вінниця, Костянтинівка), содова промисловість (Лисичанськ, Слов'янськ), анілінове й лакофарбове виробництво (Харків, Одеса, Київ).
Галичина, Закарпаття тривалий час знаходилися під владою Австро-Угорської імперії. Давню історію в Галичині має нафтодобувна промисловість. Про видобуток нафти (ропи) є згадки в літературних джерелах XIV-XV ст. Тут сформувалися окремі нафтодобувні райони — в Бориславі (Львівщина), поблизу Надвірної та Коломиї (Івано-Франківщина). З нафтовидобутком тісно пов'язана газова промисловість Пе-редкарпаття. У 1911 р. було прокладено перший в Україні газопровід Борислав — Дрогобич.
Досить потужними були в Галичині підприємства з видобутку калійної та кухонної солі. Центрами виробництва калійних солей наприкінці XIX ст. стали Стебник і Калуш, а кухонної (виварної) — Дрогобич, Болехів, Коломия, Добромиль, Стара Сіль тощо.
У 60-70-ті роки XIX ст. у Галичині розпочалося залізничне будівництво. До кінця XIX ст. в основному було сформовано сучасну мережу залізниць західної частини України.
Певний господарський поступ на українських землях наприкінці ХІХ – початку XX ст. відбувався на тлі зубожіння та масової еміграції селян, низького освітнього рівня населення, наростання соціальних і національно-політичних протистоянь.

1. Які давньоукраїнські племена ввійшли до складу Київської Русі?
2. Чим пояснюється занепад Київської і Галицько-Волинської Русі?
3. Що було причиною промислового розвитку Східної України наприкінці XIX ст. ?
4. Як розвивалася Галичина під владою Австро-Угорської імперії?
5. Які галузі промисловості виникли в Східній Україні наприкінці XIX ст.? Чим це можна пояснити?

1. Оцініть особливості геополітичного положення Київської Русі.
2. Розкрийте роль і значення Запорізької Січі в історії України.
3. Дайте характеристику Хмельниччини.
4. Розкажіть про наслідки приєднання Лівобережної України до Росії.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом