Заставний Ф.Д.
Економічна і соціальна географія України

Механічний рух (міграція) населення

§8. Механічний рух (міграція) населення

Механічний рух, або міграція, населення — це різновиди переміщення населення. Розрізняють зовнішню і внутрішню міграцію населення. Зовнішня міграція пов'язана з перетином державного кордону. Тих, хто в'їздить до країни на постійне проживання з-за кордону, називають іммігрантами, тих, хто залишає країну — емігрантами.
Різниця між кількістю іммігрантів та кількістю емігрантів виражається показником сальдо міграції. Якщо до країни приїжджає більше людей, ніж виїжджає з неї, то сальдо міграції є додатним. І навпаки, якщо виїжджає більше, ніж прибуває, сальдо міграції є від'ємним.
Природний приріст населення може бути від'ємним, але загальна кількість жителів не тільки не скорочуватиметься, а зростатиме. Це відбуватиметься за рахунок так званого механічного (міграційного) приросту. Скорочення кількості населення через зниження природного приросту може компенсуватися міграційним приростом.
Отже, на зростання (скорочення) кількості населення впливають два рівнозначні чинники — природний рух населення і його механічний (міграційний) рух (мал. 8).

Мал. 8. Чинники, що впливають на зміну кількості населення (доступно тільки при скачуванні повної версії)

В Україні міграції є значними і впродовж тривалого повоєнного часу їхнє сальдо було додатним. Наприклад, тільки протягом 1990-1993 pp. населення країни збільшилося лише за рахунок іммігрантів на 565 тис. чоловік. Близько половини іммігрантів припадало на Крим і три східні області — Донецьку, Луганську і Харківську, куди переважно прибували жителі з Російської Федерації.
Імміграційні процеси значною мірою пов'язані з поверненням в Україну колись репресованих народів. За 1989-1997 pp. до України повернулося близько 250 тис. депортованих кримських татар і понад 10 тис. німців, греків, болгар, вірмен. (До 1999 р. ще не повернулося близько 220 тис. кримських татар і майже 100 тис. німців, греків, болгар, вірмен.)
У більшості областей сальдо міграцій хоч і було додатним, але дуже незначним. Виняток становили лише області західної та південно-західної частини України з багатонаціональним населенням (Закарпатська, Чернівецька, Житомирська, Одеська). З цих областей багато представників національних меншин виїхало за кордон, на батьківщину своїх предків. Повсюдно переважала еміграція міських жителів.
Цікавими є такі узагальнення: в Україну прибували особи здебільшого старшого віку, а виїздили з неї люди досить високого освітнього рівня, в основному молоді чоловіки. У національному відношенні найчисленнішими іммігрантами ставали росіяни.
Іммігранти переважно селилися в містах, де, на відміну від сіл, жителі користуються значними соціальними пільгами (безплатно наданим житлом, оплачуваною відпусткою тощо).
Істотний вплив на інтенсивність і територіальні напрями міграцій мають труднощі, які виникли в Україні у зв'язку з переходом до ринкових відносин. Низький життєвий рівень населення держави призвів до зростання сезонних міграцій з метою заробітку. Крім того, з України почало виїжджати на постійне проживання за кордон значно більше людей, ніж приїжджати із зарубіжжя. Переломним у цьому відношенні став 1994 р., коли вперше за тривалий час з України емігрувало на 143,2 тис. чоловік більше, ніж іммігрувало. У наступні роки також спостерігалося значне від'ємне сальдо міграцій.
Найбільше людей з України емігрувало в Російську Федерацію, США, Німеччину, Канаду, Ізраїль.
Останнім часом поступово відбуваються певні зміни в національному складі населення України, які виявляються в зростанні частки українців і в деякому скороченні частки окремих національних меншин. При загальному зменшенні частки національних меншин в населенні України відсоток деяких з них збільшується. Наприклад, в Україні сальдо міграцій було позитивним для іммігрантів з Азербайджану, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Латвії, Литви. Причому серед іммігрантів з цих країн переважали їхні корінні жителі.
Причин, що призводять до еміграції населення з України, багато. Це невисокий матеріальний рівень життя більшості її громадян, бажання з'єднатися з родинами, переїзд на батьківщину чоловіка чи дружини тощо.
Крім міждержавних, в Україні спостерігаються внутрішньодержавні міграції — переїзд людей з одних регіонів України до інших, з міст — до сільських місцевостей, і навпаки.
Останнім часом жителі Донбасу і Львівсько-Волинського басейну переїжджають до інших регіонів, що пояснюється скороченням робочих місць у зв'язку із зниженням видобутку вугілля і закриттям шахт.
До здобуття Україною незалежності досить поширеними були маятникові міграції: з приміських районів великих міст вранці робітники їхали в місто, а ввечері поверталися додому. Так, наприкінці 80-х років XX ст. у Києві працювало близько 200 тис, Харкові — 150 тис, у Львові — 135 тис. маятникових мігрантів.
Нині ситуація змінилася. У містах не працює багато заводів, тому зменшилась потреба у робочій силі. В результаті чисельність маятникових мігрантів значно скоротилась.
Отже, погіршення демографічної ситуації в Україні відбувається за рахунок як зниження природного приросту, так і міграційного відпливу людей. Стабілізація економічної ситуації та підвищення добробуту населення стимулюватимуть природне зростання кількості населення і зменшення його виїзду за кордон.

1. Що таке міграція населення?
2. Які розрізняють види міграції?
3. Які сучасні особливості еміграції з України та імміграції до нашої країни?
4. З якими державами Україна має позитивне сальдо міграції?

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом