Заставний Ф.Д.
Економічна і соціальна географія України

Західна українська діаспора

§13. Західна українська діаспора

Масова еміграція українців у західні країни розпочалася наприкінці XIX ст. Українці виїздили переважно до Північної та Південної Америки. Західна українська діаспора поповнювалася передусім за рахунок населення тих територій, які до Першої світової війни входили до складу Австро-Угорщини, а після війни відійшли до Польщі, Чехословаччини, Румунії.
Безземелля і низький життєвий рівень населення були головними причинами масової еміграції, а наявність вільних земель в Америці, сприятливі умови для їх швидкого освоєння визначали її територіальний напрям. З підросійської України до Америки переселялося небагато людей. Основна їх маса заселяла нові землі південних і східних районів царської Росії.
На західноукраїнських землях переважала постійна еміграція, в основному за океан. Незначна міждержавна сезонна еміграція українців була спрямована до Німеччини і Франції. Водночас західноукраїнські землі досить інтенсивно заселялися польським населенням.

Іван Франко у вірші «До Бразилії» так відтворив картину важких поневірянь західноукраїнських селян-емігрантів початку XX ст.:

Гей, розіллялося ти, руськеє горе,
Геть по Європі і геть поза море!
Доки гамбурзькі, важкі паровози —
Де ви не ллялися, руськії сльози!
Всі з тебе, русине, драли проценти:
Польськії шляхтичі й швабські агенти.

За 1919-1938 pp. еміграційні потоки і в західноукраїнських земель досягли близько 190 тис. чоловік. Частина переселенців потрапляла до Канади, Аргентини та Франції.
У міжвоєнні роки різко зросла кількість емігрантів із Західної Волині, тобто з території, що після Першої світової війни увійшла до складу Польщі.
Під час окупації України гітлерівцями з її території було насильно вивезено до Німеччини і розпорошено по країні понад 2 млн чоловік, переважно молоді. В численних нацистських таборах було ув'язнено (в тому числі військовополонених) кілька мільйонів чоловік. У повоєнні роки більшість українців повернулася на батьківщину. Значна частина їх емігрувала до Північної та Південної Америки, Австралії. Загальна кількість українських емігрантів воєнних і повоєнних років становила 260-300 тис. чоловік, у тому числі у країнах Північної Америки оселилося 150-175 тис, Південної Америки — 35-40 тис, Західної Європи — 65-75 тис, Австралії — 25-30 тис. чоловік.
У 80-х роках з України зросли еміграційні відпливи єврейського, грецького, німецького населення. Північна та Південна Америка стали головними районами проживання українських емігрантів.
Кількість українців і осіб українського походження в Центральній та Західній Європі становить близько 1,2 млн
чоловік. З них майже 1 млн чоловік проживає у прилеглих до України державах. Усього західна діаспора налічує 4,8 млн чоловік (див. додаток 12).
У Сполучених Штатах Америки українці та особи українського походження займають друге місце серед слов'янського населення (після поляків). Найбільша кількість українців зосереджена в північно-східних промислових штатах (мал. 12).

Мал. 12.   Західна українська діаспора (доступно тільки при скачуванні повної версії)

Перші українські емігранти оселилися в США у 1876 р. Це були вихідці переважно з Передкарпаття, закарпатської та галицької Лемківщини. У 90-х роках XIX ст. відбувалася інтенсивна еміграція зі Східної Галичини і Північної Буковини.
На початку XX ст. у США нараховувалося 470 тис. українців, у 1914 р. — близько 500 тис. У міжвоєнний час, воєнні та повоєнні роки еміграція українців у США була досить значною.
Друге місце на американському континенті за кількістю українців займає Канада. Перші іммігранти почали оселятися тут з 1891 р. Це були, як правило, незаможні селяни зі Східної Галичини і Північної Буковини. За період з 1891 по 1914 р. їх приїхало туди близько 100 тис. чоловік. У роки Першої світової війни еміграція з України різко скоротилася. У міжвоєнний час до Канади переїхало 70 тис. українців, після Другої світової війни — 60-70 тис. чоловік. У наступний період українська еміграція в Канаду зростала. Українці та населення українського походження в основному осіло в південній Канаді. Значними центрами проживання українців є міста Едмонтон (60 тис. чол.), Вінніпег (35 тис. чол.).
У Бразилії українці живуть переважно на півдні країни, куди вони прибули наприкінці XIX ст. зі Східної Галичини. Оселялися серед лісів штату Парана і в перші роки жили в дуже важких і незвичних природно-географічних умовах. Напередодні Першої світової війни зі Східної Галичини до Бразилії прибула друга велика група українських селян. У міжвоєнний час еміграція українців до Бразилії була незначною.
Українські емігранти почали прибувати і оселятися в північних районах Аргентини переважно із Східної Галичини у 1887 р. До Першої світової війни сюди переїхало близько 10 тис. українців. У міжвоєнний час еміграція із Західної України збільшилася. Повоєнна українська еміграція в Аргентину була досить значною.
У міжвоєнний час спостерігалося незначне переселення українців із Західної України в такі країни Південної Америки, як Парагвай та Уругвай. Повоєнний період характеризувався незначною еміграцією українців до Чилі та Венесуели.
Багато українців (близько 800 тис. чол.) жили у міжвоєнні роки на території південно-східної частини сучасної Польщі, звідти, як уже зазначалося, їх було виселено.
Українці живуть у Румунії. Переважно в північній частині, поблизу кордону з Україною, на українських етнічних землях. Одним з основних ареалів поселення українців є розташована на північному сході Румунії на межі з Чернівецькою областю Південна Буковина. Регіоном, що знаходиться на українських етнічних землях, є Мармарощина (південно-східне продовження Закарпаття). Частина українського населення з північно-західної Румунії та Закарпаття, а пізніше з Буковини і Мармарощини була переселена на захід країни. В гирлі Дунаю (Північна Добруджа) живуть нащадки колишніх запорожців, які після ліквідації Катериною II Запорізької Січі переселилися на турецькі землі й створили там Задунайську Січ.
У Словаччині українці розселені на етнічних українських землях (Пряшівщина). Райони їх проживання безпосередньо прилягають до лемківської частини Закарпаття. Словацькі українці розсіяні також по містах.
Наприкінці XVIII ст. частина лемківського населення Закарпаття оселилася в межах колишньої Югославії.
Українці також живуть у Франції. Частина з них осіла тут ще до Другої світової війни. Більшість — це вихідці з Галичини. Значно зросла кількість українців у повоєнні роки. Головним районом розселення українців стали Париж і його околиці.
У Великобританії українські емігранти з'явилися після Другої світової війни і переважно зайняті в промисловому виробництві.
Кілька тисяч українців та осіб українського походження живе в країнах колишньої Югославії, А в с т -р і ї, в основному у Відні, а також у Бельгії. Небагато українців є в Італії, Данії, Нідерландах та інших країнах.
Новою (повоєнною) українською еміграцією поповнилося населення Австралії. Воно зосереджене переважно в східних і південних штатах.
Після здобуття Україною незалежності її економічні та культурні зв'язки з діаспорою посилилися. Однак вони ще недостатньо інтенсивні і здійснюються переважно на недержавному рівні.
Український уряд і вітчизняні громадські організації мають активніше втручатися у справи розв'язання проблем національно-культурного розвитку зарубіжних українців. Подвійні стандарти тут недопустимі: українська національна меншина в Російській Федерації, Румунії чи інших державах повинна користуватися такими самими правами і можливостями, як і російська, румунська чи інші національні меншини в Україні.

1. Які особливості розміщення західної української діаспори?
2. У яких країнах Європи українці діаспори проживають на своїх етнічних землях? Поясніть чому.

1. Розкажіть про формування західної української діаспори.
2. Схарактеризуйте українську діаспору в Америці.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом