Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Історія досліджень природи Закарпатської області

Історія дослідження природи Закарпатської області поділяється на три періоди:

  • перший — панування Австро-Угорщини,
  • другий — буржуазної Чехословаччини,
  • третій — радянський.

Австро-угорський період

Для першого періоду характерні загальнонаукові описи території майже усієї карпатської області та її поділу на певні частини: Західні і Східні Карпати, Бескиди, Горгани, Чорногору, Татри тощо. Серед наукових праць такого типу слід назвати монографію А. Ремана (1895). У цей період вперше дана характеристика геологічної будови Карпат (В. Уліг, 1903, 1907; Р. Зубер, 1909), проведено досить повні флористичні та фауністичні дослідження (Ф. Пакс, 1898, 1908; Я. Фривальдський, 1875; Л. Тегелі, 1900-1914 та ін.). Слід відзначити, що деякі з досліджень цього періоду не втратили свого значення і сьогодні. Наприклад, монографія Л. Фекете і Блатного (1913), де висвітлені закономірності географічного поширення деревних і чагарникових порід в Угорщині, під владою якої тоді перебувало Закарпаття.

Чехословацький період

Чехословацький період характеризується значним посиленням детальності досліджень, зокрема в галузі геоботаніки і фауни. Заслугову ють на те, щоб їх назвати, праці К. Доміна (1930), де дана характеристика бучин, А. Златкіна (1934, 1938), в якій описані ліси Закарпаття, М. Малоха (1931), присвячені полонинам, та ін. Згадаємо також праці М. Дейла (1940) — комплексне дослідження грунтів і клімату на г. Піп Іван, О. Грабаря (1931) — вивчення орнітофауни Підкарпатської Русі.

Тоді ж були розпочаті спеціальні дослідження ґрунтового покриву Закарпаття. Р. Майер (1922), Я. Капецький та Я. Шпірханзель (1931) вивчали механічний склад грунтів, П. Трейтц (1927) і В. Новак (1926) проводили генетичний аналіз грунтів. В. Новак вперше зробив спробу виявити вертикальну зональність грунтів у Чехословаччині, в тому числі й Закарпатської Русі. Фізико-хімічні властивості гірських грунтів досліджував Г. Вінцент (1936).

З геологічних досліджень території Закарпаття слід виділити праці Д. Андрусова (1938, 1939), в яких, крім загальних питань, що стосуються геологічної будови Карпат, розглянуто проблему походження Стрімчакових зон, будову та простягання Магурської зони. Заслуговують на увагу також дослідження географа С. Рудницького (1925) з геоморфології території Закарпаття.

Радянський період

Незрівнянно глибше розгорнулись дослідження природи Закарпаття в радянський період. Вони стали глибшими як у буквальному розумінні цього слова внаслідок застосування методів буріння свердловин, так і в переносному — використання нових методів дослідження (геофізичних, геотермічних, геохімічних, геоботанічних, екологічних, ландшафтних тощо).

Радянський період геологічних досліджень у Закарпатті можна умовно поділити на два етапи. Перший полягав у спробах створити цілісну схему тектонічної будови Українських Карпат, його північних і південних (закарпатських) схилів. Ця робота проводилась експедицією під керівництвом А. А. Богданова (1949, 1950), який заперечував наявність покривної структури в Карпатах (О. С. Вялов, 1949, 1954) і запропонував концепцію антиклінорія, що складався з двох структур антиклінального типу (Зовнішньої і Внутрішньої), розділених центральною синклінальною зоною. На цьому ж першому етапі радянські геологи звернули велику увагу на палеонтологічне обгрунтування стратиграфії Українських Карпат, особливо їх південного (Закарпатського) схилу (О. С. Вялов, 1957; Л. С. Пишванова, 1958; І. В. Берлінський, 1962).

На другому етапі велике значення мали матеріали буріння, в тому числі й глибокого, які підтвердили покривну структуру Українських Карпат і дали змогу розробити єдину схему тектонічної будови Карпат і Закарпаття, виявити складність будови фундаменту Закарпатської западини, а також встановити структурні зв'язки Українських Карпат з прилеглими структурами Чехословацьких, Польських і Румунських Карпат. В останнє десятиріччя опубліковані підсумкові праці з геології Українських Карпат у монографіях за редакцією В. В. Глушка і С. С. Круглова (1971, 1977) та оглядова геологічна карта цього регіону (1977).

Дослідженнями четвертинних відкладів до возз'єднання практично не займалися. Вони були розпочаті львівськими геологами Г. П. Алфер'євим (1948), М. П. Єрмаковим (1948), а також московськими геологами та географами Л. Г. Каманіним і Т. О. Івановою (1954), В. М. Зайцевою та Т. Ю. Піотровською (1966), Г. І. Раскатовим (1966), які виявили основні генетичні типи четвертинних відкладів та їх поширення по території Закарпаття. Дослідження О. В. Кожевнікова (1965, 1966), М. С. Демедюка (1971), Ю. М. Швидкого (1971), О. М. Адаменка (1977) дали змогу розчленувати четвертинні відклади на еоплейстоцен, плейстоцен і голоцен.

Після возз'єднання широко розгорнулись і геоморфологічні дослідження. Початок їм поклали праці Г. П. Алфер'єва (1948) і М. П. Єрмакова (1948), А. І. Спиридонова (1952), П. М. Цися (1957, 1957), які вказали на основні риси будови рельєфу Закарпаття та головні етапи його розвитку. Значний вклад у вивчення закономірностей розвитку рельєфу внесли праці І. Д. Гофштейна (1963); П. М. Цися (1961), М. С. Демедюка та ін.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом