Заставний Ф.Д.
Економічна і соціальна географія України

Економічне районування

РОЗДІЛ 5. ЕКОНОМІЧНІ РАЙОНИ

Малюнок (доступно тільки при скачуванні повної версії)

§34. Економічне районування

Україна має велике розмаїття природи і господарства, розселення людей, характеризується певними історичними відмінностями формування, розвитку і спеціалізації окремих регіонів. Так, на південному сході країни розташований Донбас (Донецька і Луганська обл.) з добре розвинутою вугільною, металургійною, хімічною промисловістю, машинобудуванням, із значним робітничим населенням.
На захід від Донбасу знаходиться Придніпров'я (Дніпропетровська і Запорізька обл.). Воно відоме видобутком залізних і марганцевих руд, виплавлянням металу, виробництвом електроенергії, машин, хімічної продукції, а також виробництвом сільськогосподарських продуктів.
Районом унікальних рекреаційних ресурсів і туризму, санаторного лікування і курортного відпочинку, розвитку морського транспорту і суднобудування, вирощування зерна і винограду є області Причорномор'я.
Індивідуальною особливістю виділяється в Україні і центральна поліська її частина. Саме тут, у столичному Києві та на прилеглих землях, історично сформувався один з найбільших в країні район розвинутого машинобудування і приладобудування, інтенсивного сільського господарства приміського типу, найбільший транспортний вузол держави.
На північному сході знаходиться найпотужніший машинобудівний центр країни — м. Харків. Тут працюють сотні зв'язаних між собою машинобудівних підприємств Широкого профілю.
Відомим регіоном санаторно-курортного господарства і туризму, багатих лісових ресурсів, цілющих мінеральних вод, розвинутої добувної промисловості і машинобудування є Українські Карпати.
Високим розвитком сільського господарства і його спеціалізацією на вирощуванні зерна, цукрових буряків, переробці сільськогосподарської продукції, випуску машин для землеробства і тваринництва виділяються подільські області.
Свою особливість природи і господарства мають й інші регіони України.
Виявлення і врахування територіального природно-господарського розмаїття — важливий крок до науково обґрунтованого визначення регіонів, яким властива територіально-господарська спільність, спеціалізація на виробництві певної продукції. Такі регіони називаються економічними районами, а сам процес їх визначення — економічним районуванням.
Отже, крім адміністративного і галузевого є й економічне районування. Воно здійснюється не за адміністративною, а за природно-господарською ознакою, територіальною спеціалізацією.
Спеціалізація економічних районів передбачає обмін продукції між ними. Наприклад, метал з району його виробництва доставляється в той район, де цей метал необхідний, а в зворотному напрямі везуть машини чи продукцію харчової промисловості. Таким чином, між районами встановлюються виробничі зв'язки, які називаються територіальним обміном, а спеціалізація економічних районів на випуску певної продукції — територіальним поділом праці.
Доцільність спеціалізації районів на виробництві конкретних виробів оцінюється показником ефективності. Він визначається витратами на одиницю продукції в місці її використання (витрати на виробництво і перевезення). Найнижчі витрати на випуск і доставку продукції будуть переконливим аргументом про найвищу ефективність, а, отже, і на найвищу конкурентну здатність цієї продукції саме в даному районі.
Спеціалізація господарства економічного району на випуску певної продукції можлива за наявності тут порівняно недорогих природних ресурсів, місцевої робочої сили, вигідного економіко-географічного положення, зручних транспортних шляхів тощо.
Таким чином, економічні райони — це територіально компактні частини країни, що виділяються за ознаками природно-географічного, виробничого і трудового потенціалів, спеціалізації і рівня розвитку господарства, особливостями економічної ситуації. Економічні райони формуються з урахуванням адміністративно-територіального поділу країни, їх співставності за населенням і територією.

Економічні райони покликані виконувати дві головні функції:
прикладну — в їх межах розробляються чи можуть розроблятися територіальні прогнози: обґрунтування розвитку господарства на майбутнє, на перспективу (наприклад, прогнози осушення заболочених земель Українського Полісся чи зрошення засушливих земель півдня України, прогноз «Цукор» для подільських і прилеглих областей, що спеціалізуються на вирощуванні цукрових буряків і виробництві цукру тощо;
освітню — у розрізі економічних районів вивчається економічна і соціальна географія в середніх і вищих навчальних закладах.

В Україні виділяють дев'ять економічних районів (див. мал. 71): Донецький (Донецька і Луганська обл.), Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.), Південно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.), Центральнополіський, або Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська обл.), Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл., Автономна Республіка Крим), Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька обл.), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.), Центральноукраїнський, або Центральний (Черкаська і Кіровоградська обл.), Західно-волинський (Волинська і Рівненська обл.).

Мал. 71. Економічні райони (доступно тільки при скачуванні повної версії)

У тісному зв'язку з визначенням економічних районів перебуває проблема управління їх розвитком. Оскільки спеціальних органів управління економічними районами немає, розв'язання внутрішньорайонних проблем в умовах ринкової економіки бере на себе держава, спираючись на рекомендації спеціалістів.
Коли раніше йшлося про управління територіями, то здебільшого малося на увазі штучне вирівнювання рівня їх економічного і соціального розвитку. В сучасних умовах такий підхід не є правомірний. Адже в результаті природно-географічних і господарських особливостей регіонів, відмінностей у їхньому економіко-географічному і геополітичному положенні тощо одні з них випереджують розвиток інших. І це цілком закономірно. Більш доцільним і своєчасним тепер є вирівнювання рівнів соціального розвитку районів: створення в них більш-менш однакових можливостей для соціального розвитку шляхом регулювання інвестиційної діяльності та податкової політики, сприяння формуванню нових робочих місць у праценадлишкових районах тощо. Тобто передумов для повсюдної зайнятості людей, належної оплати їх праці і відповідного соціального забезпечення.
Останнім часом в Україні ці передумови почали використовувати. Зокрема, в державі створюються вільні економічні зони, яким надаються економічні пільги. Статус таких зон дістали окремі регіони Донбасу, Північного Криму, Закарпаття, прикордонні території Львівщини і Волині. Економічні пільги — дійовий чинник прискореного поступу регіонів, ефективнішого управління територіальними процесами економічного розвитку. Успішне функціонування вільних економічних зон підтверджує і зарубіжний досвід.

1. Що таке територіальний поділ праці?
2. За якими критеріями виділяють економічні райони?
3. Чим відрізняється вільна економічна зона від решти території країни?

1. Назвіть економічні райони України і області, що входять до їх складу. Покажіть їх на карті.
2. Схарактеризуйте .економічну зону, про яку ви знаєте з газет, радіо чи телебачення.
3. Нанесіть на контурну карту межі економічних районів України, підпишіть їх назви, позначте і підпишіть центри.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом