Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Геологічна будова Закарпатської області. Давні відклади

Різкі відміни у ландшафтах Закарпатської області зумовлені великою різноманітністю геологічної будови та історії розвитку окремих її частин. Рівнинна частина території області відноситься до великої депресійної геологічної структури — Закарпатського внутрішнього прогину, а гірська розміщена у межах молодої альпійської складчастої системи — Карпат. Ці два основні геологічні структурні елементи відрізняються між собою як особливостями поширення в них осадових, метаморфічних і магматичних гірських порід, так і морфологією, часом формування складчастих і розривних дислокацій, комплексом корисних копалин. У межах Карпат з північного сходу на південний захід за цими ж критеріями виділяють тектонічні одиниці: Флішові (або Зовнішні) Карпати, Мармароський кристалічний масив та його продовження на північний захід — зону Мармароських стрімчаків, зону Ленінських стрімчаків, які є межею між Зовнішніми і Внутрішніми Карпатами, та, нарешті, Вулканічні Карпати.

Стратиграфія дочетвертинних відкладів

У межах Закарпатської області безпосередньо на поверхні або на глибині виявлені осадові та метаморфічні утворення, від верхньопротерозойських до четвертинних. Площа поширення і потужність відкладів різко відмінні у різних вікових товщах. Закарпатський прогин — область розвитку молодих (міоценових і пліоценових) відкладів, а більш древні утворення виявлені тут тільки за допомогою буріння. У Карпатах, навпаки, неогенові відклади не відкладались взагалі, а більша частина їх складена крейдовими та палеогеновими відкладами.

Верхньопротерозойські і палеозойські породи

Найбільш древні верхньопротерозойські і палеозойські породи складають Мармароський кристалічний масив і представлені білопотоцькою, діловецькою і мегурською світами. До верхньої частини протерозою — нижнього палеозою — відносять білопотоцьку світу, яка екладена гнейсами і кристалічними сланцями. Виходи цих порід є на правому березі Тиси у районі с. Костилівка, вздовж р. Білий Потік і в деяких інших районах. Потужність білопотоцької світи більша 600 м.

Метаморфізм діловецької світи проходив у дещо інших умовах. Нижні її горизонти умовно відносять до докембрійських утворень (рифею), а середні та верхні, очевидно, є уже нижньопалеозойськими. У складі цієї світи трапляються потужні горизонти темно-сірих мармуризованих вапняків, які розробляють відкритими кар'єрами (с. Ділове та ін.). Потужність відкладів діловецької світи близько 1 км.

Таку ж ступінь метаморфізму як і породи діловецької світи мають зелені кварцево-хлоритові сланці та кварцити мегурської світи, що розміщені вище. Їх потужність близько 500 м. Мармурові горизонти тут відсутні. Ці утворення, разом з породами діловецької світи, поширені у межиріччі Тиси і Шопурки та вздовж лівих приток Тиси.

Вік метаморфічних комплексів Мармароського масиву визначений дещо умовно, оскільки в них не виявлено надійних палеонтологічних залишків. Ці дані базуються на стратиграфічному положенні товщ і часові метаморфізму, що встановлений методами абсолютної геохронології. При цьому отримано дві вікові групи цифр. Одна (понад 550 млн. років) відповідає часу початкового метаморфізму осадових і вулканічних порід, інша (320-340 млн. років), очевидно, відбиває другий етап розвитку кристалічних порід, пов'язаний з герцинським діастрофізмом Карпат.

До пермі умовно відносять і найбільш древні відклади у фундаменті Закарпатського прогину. Виявлені вони свердловинами на заході прогину і представлені кварцево-слюдисто-карбонатними, польовошпатово-кварцевими й іншими різновидностями сланців. Їх потужність — декілька сот метрів.

Мезозойські відклади

У мезозойських відкладів є всі три системи. Тріасова система представлена кузинською світою, яка складена доломітами, кварцитами та філітами. Її наближають до палеозойських відкладів чіткі сліди метаморфізму, однак знахідки органічних решток мезозойського типу й умови залягання свідчать на користь нижньотріасового віку.

Поряд з кузинською світою до тріасу відносять сірі та строкато-колірні, переважно карбонатні породи, які подекуди виходять у Мармароському масиві та виразно піднімаються у рельєфі. У зоні Пенінських стрімчаків до тріасу належать так звані пудингові конгломерати та гравеліти з характерним каолінітовим цементом. Вони утворюють тектонічно ізольовані стрімчаки у зоні поширення крейдових строкатоколірних відкладів.

Юрська система розвинута в усіх тектонічних зонах Закарпатської області. Відклади переважно нижнього та верхнього відділів юри виявлені в Мармароському масиві, в яких часто спостерігаються перериви в осадконагромадженні, невеликі потужності окремих горизонтів. Крім карбонатних порід, у складі юрських відкладів є аргіліти алевроліти, пісковики, конгломерати та потужні горизонти туфів, радіоляритів, яшм і лав основного складу. Розріз верхньої юри закінчує карбонатно-вулканогенна чивчинська світа потужністю 800 м. Вона залягає переважно по зовнішній периферії Мармароського масиву.

Найбільш повний розріз юрських відкладів відомий у зоні Пенінських стрімчаків. Разом з вапняками неокому вони утворюють різної величини тектонічні брили-стрімчаки у зоні поширення глинисто-мергелевих порід крейди та палеогену. Нижній і середній відділи юри представлені теригенно-карбонатною сірого кольору товщею приборжавської світи, а верхній відділ складають кремові та рожеві масивні кристалічні криноїдні вапняки.

На Закарпатті найбільш поширені крейдові відклади з трьома різко відмінними формаціями. У Закарпатському прогині до крейди відносять потужну теригенно-карбонатну флішоїдного типу товщу, складену чорними аргілітами, алевролітами, дрібнозернистими пісковиками, мергелями і вапняками — кричевська світа. Потужність її сягає кілька сот метрів, захоплюючи переважно південно-східну частину фундаменту прогину (площі Тереблі, Сокирниці і ін.).

У зоні Пенінських стрімчаків крейдові відклади малопотужні, переважно вапняково-мергельного типу, розділяються на три світи. Нижня, — свалявська — складена білими тонкошаруватими вапняками з кременем, середня — тисальська — представлена зеленими та сірими мертелями (рідше з пачками строкатого забарвлення) і вапнистими аргілітами, верхня — пухівська — утворена стометровою товщею червоних мергелів, які в покрівлі змінюються невеликою за потужністю пачкою флішоїдного типу.

Розріз Мармароського кристалічного масиву починається з трансгресивного комплексу, представленого базальним горизонтом соймульської світи, який залягає різко неузгоджено на всіх більш древніх утвореннях. Світу складають конгломерати, пісковики та темно-сірі алевроліти. Потужність їх приблизно 100 м.

Соймульська світа перекривається строкатоколірними мергелями, що цілком нормально залягають на ній і утворюють пухівську світу, аналогічну за складом і потужністю таким же породам у зоні Мармароських стрімчаків.

Третім типом крейдових відкладів Закарпаття є флішовий пояс. На відміну від усіх інших районів області тут поширені типові флішові утворення, які відрізняються від інших вищою літологічною однорідністю, більшою потужністю і характерними для флішу текстурними та структурними ознаками. Найдревніші серед них — трьохкомпонентні відклади рахівської світи, що виходять переривчастою смугою вздовж краю Мармароського масиву. Це кілометрова товща темно-сірого флішу, складеного тонкими прошарками пісковиків (алевролітів), мергелів (вапняків) і аргілітів. Таку ж потужність мають і сірі, практично без вапняків, теригенні тонкоритмічні відклади білотисенської світи, які займають більш зовнішнє (східніше) положення порівняно з поширенням рахівської світи.

Цього ж віку чорні аргіліти та піщані ритмічні кварцитовидні відклади шипотської світи, що залягають над ними. До альбу відносять і кілометрову товщу масивно-верствуватих сірих пісковиків буркутської світи, що вінчають г. Петрос і переривчастою смугою простягаються до басейну Ужа.

Починаючи з верхніх горизонтів альбу і до турону включно, повсюдно поширений малопотужний строкатий горизонт аргілітів, мергелів, підпорядкованих їм алевролітів і пісковиків поркулецької світи. Вона змінюється тонкоритмічним сірим або темно-сірим піщано-глинистим флішем яловичорської світи потужністю до кілька сот метрів. Завершують розріз крейди потужні сірі масивноверствуваті пісковики чорноголовської світи, покрівля якої місцями досягає нижнього і навіть середнього еоцену. Ця товща дуже подібна до нижньокрейдових буркутських пісковиків.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом