Паньків З.П.
Земельні ресурси

Регіональні особливості формування земельної власності в Україні

3.2. Регіональні особливості формування земельної власності

Дещо по іншому відбувалося формування земельної власності на території Галичини, що обумовлено природними умовами, історичними та суспільно-політичними чинниками. До XIV ст. у Галицько-Волинській державі, куди вона входила, викристалізувалися феодальні земельні відносини. Основні родючі землі стали латифундіями, які перебували у власності бояр. За військову службу бояри надавали земельні наділи дружинникам. Також існувала власність на землю вільних селян, які володіли невеликими земельними наділами та могли їх передавати у спадок. Найбільш поширеним типом господарства у той час було дворище.
У другій половині XIV ст. Галичина перейшла під владу Польщі і значна частина галицьких землевласників, що не бажала коритись новій владі, покинула Галичину. їхні землі перейшли у власність польського короля і стали називатися королівщинами. Загальна площа королівських маєтків у Галичині становила більше третини від загальної. Цими землями польські королі обдаровували велику феодальну знать, що переїхала на нові території. Решту було передано малоземельній польській шляхті за відбування військової служби. Також відбувалось насильницьке захоплення шляхтичами земель вільних селян, що зумовило формування своєрідного прошарку селян – загородники і безземельники.
З кінця XV ст. до першої половини XVI ст. польським сеймом прийнято ряд законів, які сприяли цілковитому закріпаченню вільних українських селян. В цей період основним наділом селянського господарства було пів лану або пів дворища. Дворище – це окреме селянське патріархальне господарство, що мало у власності один або декілька ланів земель (лан мав площу від 19 до 23 га). У другій половині XVII століття вже не було селян, які мали у власності пів лану, більшість з них володіли чвертями або півчвертями лану. У подальшому, за рахунок подрібнення селянських землеволодінь, лани, півлани і чверті почали ділитися на прути, які в Карпатах називалися бігами. Біги – це земельні ділянки, що розташовувались від села до лісу, і, в свою чергу, поділялись на стаї. Окремі земельні ділянки, що розташовувались серед лісових угідь та не були з'єднані з основними масивами орних земель, називались лазами. В цей період існували такі типи землекористувань: громадські, війтівські, князівські, попівські та землі, які були надані корчмарям, мельникам і лісникам [4].
У 1772 році, після поділу Речі Посполитої, Галичина потрапила під владу Австрії. Згідно цісарського закону, землі ділились на двірські, селянські, вільні та державні. Двірські землі належали панським дворам, що виконували функції адміністративної та політичної влади. За даними кадастру 1819 року у Галичині налічувалось 8 448 панських дворів (на 6,2 тис. сіл), які охоплювали 3,3 млн. га землі без права власності на неї і без права її поділу. В середньому один панський двір мав у користуванні 393 га землі.
Селянські землі перебували у спадковому володінні двору, їх надавали у користування селянам, які за це працювали на пана не більше трьох днів на тиждень, платили данини і цісарський податок. В 1819 році в межах Галичини нараховувалось 511 337 селянських дворів з 4 116 544 га землі. Величина їхнього наділу коливалася від 2,5 до 25 га, а в середньому становила 8 га. Крім того, було 181 168 халупників, наділи яких не перевищували 2 га.
Вільні землі були власністю костьолів, солтисів і дрібної шляхти, які не відробляли панщини. Вільні та державні землі займали майже 413 тис. га.
Патент 1848 року про скасування панщини оголосив всі категорії земель власністю господарств, які мали їх у користуванні. За даровану селянам волю поміщики одержали багатомільйонний викуп у вигляді п'ятивідсоткових індемнізаційних облігацій. У 1868 році був прийнятий закон, який дозволив необмежений поділ наділів і свободу торгівлі землею, в т.ч. через посередництво. Це призвело до зменшення кількості панських дворів до 3124, але середня площа збільшилась до 824 га. Завдяки поділу земель селянських дворів стало понад 1 млн., проте середня величина поділу зменшилась до 1,0-2,4 га.
Після розпаду Австро-Угорської монархії (1918 р.) Галичина знову ввійшла до складу Польщі. Переважна більшість селян мала невеликі наділи – 0,5-2,0 га. 10 липня 1919 р. прийнято закон, що передбачав примусове вилучення лишків поміщицьких земель, площа яких перевищувала 60-180 га з наступним їх продажем шляхом парцеляції. Викуп землі встановлювався на рівні 50% вартості. За період з 1918 по 1938 роки в Галичині парцельовано 800 тис. га земель, але тільки мізерна частка з них дісталася українським селянам.
У 1939 році на території Західної України встановлюється радянська влада, яка відразу ж провела розподіл поміщицьких земель. Було розподілено 107,1 тис. га і наділено землею 57,3 тис. господарств, в т.ч. 16,7 тис. батрацьких, 33,6 тис. – бідняцьких, 6,8 тис. – середняцьких. Радянським урядом встановлено граничну норму землекористування на один двір – 7 га і лише в окремих районах норам була збільшена до 10 га [3,4].
Після захоплення Галичини у 1941 році Німеччиною поміщицькі землі були повернуті попереднім власникам. Німці змушували платити великий земельний податок: з 1 га – 7-8 центнерів зерна; 600-700 л молока від корови, 100 яєць від курки.
Звільнення території Західної України радянськими військами зумовило за період 1944-1945 років повернення 354 тис. селянських господарств 513 тис. га землі. Наступним етапом земельної реформи стала організація колективних господарств. На кінець 1945 року в західних областях України налічувалось вже 145 колгоспів, які об'єднували 5,5 тис. селянських господарств. З 1948 року почався масовий примусовий перехід селянства на шлях колективізації, яку було повністю завершено у 1950 році (створено 7191 сільськогосподарських артілей). В результаті здійснення заходів укрупнення дрібних колгоспів загальна їхня кількість скоротилася і на 1 липня 1951 року становила 4540 [4].
Після завершення колективізації в західних областях розпочався період адміністративного управління сільським господарством, що привів до цілої низки деструктивних порушень.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом