Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Поняття ареал. Формування ареалу людства

Глава 3. ПРОСТОРОВІ ОБШИРИ ЛЮДСЬКОЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

§1. Поняття "ареал"

Для характеристики особливостей поширення людства використовують таке поняття, як "ареал", тобто залюднені простора планета. При цьому важливо мати на увазі такі обставини:
по-перше, відбувається невпинне зростання залюднених обширів планети з найдавніших до наших часів, тобто просторова експансія людства;
по-друге, спостерігається збільшення вимірності ареалу людства, тобто об'ємна експансія;
по-третє, слід розрізняти реальний та потенційний ареали людства;
по-четверте, існує відмінність між ареалом "для себе" і ареалом "для всіх", яка визначається включеністю конкретного підсоння з його людністю до складу ойкумени (тобто заселених людиною просторів земної поверхні) — не лише залюдненого, а й усвідомленого в цій іпостасі обширу.

§2. Формування ареалу людства

Найдавніші люди — архантропи та палеоантропи — мали локальні ареали, хоча й були поширені на значних територіях. Принаймні саме про це свідчать викопні рештки. Існують незаперечні докази їхнього поширення на островах Малайського архіпелагу (переважно на Яві), на теренах нинішнього Китаю, в Центральній та Передній Азії, в Україні, зокрема в Криму, в Середземномор'ї, Західній та Центральній Європі, Південній та Східній Африці тощо.
Подібні "мозаїчні" ареали мають і нинішні примати: так, лемури поширені на Мадагаскарі, в Африці та Південно-Східній Азії; довгоп'яти — в Індонезії та на Філіппінах, цебусові та ігрункові — в Центральній та Південній Америці; нижчі вузьконосі мавпи водяться в Африці, Аравії, Індії, Індокитаї, на деяких тихоокеанських островах. Вкрай обмежені ареали мають людиноподібні мавпи: орангутанги та гібони трапляються в Індокитаї та Малайзії, а горили та шимпанзе — в екваторіальній Африці.
Загальна закономірність поширення давніх гомінід — мозаїчність ареалу, його коливання, а сучасних приматів — скорочення чисельності та ареалу. Все це дає змогу зробити висновок про відсутність глобального поширення давніх гомінід та приматів.
Люди верхнього палеоліту — неоантропи — вже більш поширені. Із Старого світу (Євразії та Африки), розселюючись, вони проникають в Америку (мостом між Чукоткою та Аляскою під час зледенінь та опускання рівня моря), а через Південно-Східну Азію (а можливо й з Америки, як то доводить Тур Хейердал) — в Австралію та Океанію. За сучасними даними, переважна частина Австралії була залюднена ще 40 тис. р. тому, а її центральна частина — десь 10-15 тис. р. тому; на Тасманії люди з'явилися 8-9 тис. р. тому. До Америки жителі стародавньої Берінгії потрапили приблизно 20 тис. р. тому, можливо декількома хвилями. Принаймні в самій Америці людність поширювалася хвилями — з півночі на південь, причому водночас з цим процесом мало місце й вимирання великих тварин континенту — мамонтів, довгорогого бізона, вівцебиків, мастодонтів та гліптодонтів тощо.
У цей же час люди освоїли суворі північні терени — аж до полярного кола та різноманітні вертикальні гірські зони. Тому цілком слушним є наступний висновок акад. В. П. Алексеева:
"Площа ойкумени... ймовірно, вже в епоху верхнього палеоліту, а тим більше в епоху неоліту, охопила всю земну кулю... Площа ойкумени, отже, практично збіглася... з площею суходолу".
Останнім континентом, котрий був включений до ареалу людства, стала Антарктида. Капітани І. Ф. Крузенштерн, Ю. Ф. Лисянський, Н. П. Лазарев, О. Є. Коцебу, Ф. Ф. Белінсгаузен на кораблях "Надежда", "Нева", "Суворов", "Бородіно" та ін. на початку XIX ст. зробили низку відкриттів в Океанії. А в 1819 — 1821 pp. експедиція під проводом Белінсгаузена та Лазарева відкрила льодовий континент Антарктиду. І хоча умови довкілля там надзвичайно суворі, все ж нині він не безлюдний — науково-дослідні станції багатьох країн світу репрезентують більш-менш стале тут людство в цілому. Є там і українська станція "Володимир Вернадський" — колишня британська "Фарадей", подарована Великобританією Україні.
Історична динаміка освоєння людиною поверхні планети подана нижче в таблиці (П. Тутковський, 1927 із змінами):

Таблиця 1. Динаміка розселення людства на поверхні планети (доступно при скачуванні повної версії)

Отже, в сучасну добу залюднено 84% поверхні планети. У сферу свого розселення, а також транспортного використання людство включило й обшири Світового океану, які в давні часи використовувалися дуже обмежено — переважно прибережні смуги та течії. Тому людство насправді стало явищем всепланетним, а його поширення — панойкуменним. Нині на поверхні планети практично не існує місця, в яке (у прямому розумінні цього слова) не ступала б нога людини, включаючи найвищі вершини на суходолі.

Мозаїчність ареалу. Хоча суходіл повсюди залюднювався ще з найдавніших часів, однак тривалий час відчуття всепланетного поширення людства було відсутнє, оскільки надзвичайно рідко мешканці одних теренів потрапляли в інші. Такі локальні терени були річчю-в-собі", відстороненими одні від одних. Тому давні цивілізації Китаю, Індії, Трипілля, Межиріччя, Середземномор'я створювали свої власні "ойкумени", в яких іншим народам взагалі не було місця, й вони уявлялися породженням чогось темного, ворожого — песиголовцями", "людожерами" тощо. Вплив таких культур одна на одну потребував чималих проміжків історичного часу.

"Центр" світу. Відповідно до цього, формувалось уявлення в кожній із цивілізацій про себе як про певний "центр світу". Зокрема, на цю роль у різні часи претендували Мохенджодаро, Афіни, Александрія, Єрусалим, низка "Римів": перший власне Рим, другий — Константинополь, третій — Москва. В географії Ератосфена (282-192 до н. е.) центр світу — в Середземномор'ї; йому добре відомі басейни Середземного та Чорного морів, внутрішні водойми та берегова лінія Азії, британські та скандинавські землі, Індія, Цейлон тощо. Сувора Скіфія тут займає поважне місце, охоплюючи східну та південно-східну частину Європи та західну частину Азії. Наступний великий географ античності Клавдій Птолемей (ІІ ст. н.е.) центр світу переміщує вже до Атлантики; самі частини світу тут практично позбавлені розмірності, а постають як три (Європа, Африка, Азія) рівнообширні частини кола. Та все ж для греків ойкумена переважно концентрувалася навколо меридіану Родосу, обабіч від якого, подібно до накидки-хламиди, розгортається світ.
За часів еллінізму греки відраховували центр світу від гори Олімп чи Дельф, скандинави — від Асгарду, індуси — від гори Меру, вавілоняни — від Ніппуру, християни від Єрусалиму. Що стосується останнього, то він начебто є центром світу, визначеним самим Господом:
"Прямо перед храмом Гробу Господнього, за зовнішньою стіною, неподалік місця, яке називають Голгофою, — писав теолог Беовульф, — існує місце під назвою Коло, яке сам наш Господь Ісус Христос позначив і, власноручно вимірявши, оголосив центром світу".

Торговельні шляхи. Подоланню просторової ізольованості ареалів окремих людських спільнот сприяла зростаюча соціальна динаміка людства, пов'язана переважно з купецькою та військовою справами.
Розвиток виробництва і торгівлі змушували людей вирушати в інші краї, шукати зручні комунікативні засоби (шляхи, транспорт тощо). Вже купці давнього Єгипту вирушали за товарами до Лівії, Лівану, Фінікії, Сирії, Палестини. У Вавилоні збували свої товари араби, сирійці, перси. Грецькі поліси включали у свою торговельну орбіту навіть терени Китаю та Індії.
Так, Великий шлях, розквіт якого припадає на династію Хань (206 до н. е. — 220 pp. н. е.), з'єднував Піднебесну імперію з могутнім Кушанським царством, Візантією, Римською імперією. Йдучи з Китаю з вантажем шовку та інших товарів, каравани поповнювали свої товари виробами майстрів Кашгари, Самарканду, Бухари, Мерву, Антиохії, Константинополя, обмінювали свої речі на вироби місцевих майстрів і поверталися додому з дорогоцінностями, прикрасами, зброєю, іншими припасами.
Окрім Великого, існували й інші більш-менш усталені шляхи торгівлі. Північною Африкою пролягав Римський шлях від Александра до Геркулесових стовпів (Гібралтару)! що забезпечував товарообіг між римськими колоніями та народами Середземномор'я. У Західній Європі широкої популярності набув так званий Олов'яний шлях, що зв'язував Рим, Галлію, Германію, Паннонію, франкські, скандинавські й балтійські народи. Починаючи з V ст. до н.е., вироби з бронзи переправлялися з південної до усієї Європи. Відповідно, в балтійському регіоні формувалися вихідні пункти Янтарного шляху, яким бурштин поширювався в інші країни. Досить відомий у світі був і шлях "із варяг у греки", тобто зі Скандинавії до Візантії через Київську Русь.
Ще в давні часи зародилася традиція видозмінювати ландшафти з метою поліпшення комунікативних структур, причому обсяги подібних робіт вражають навіть у наші дні. Так, ще за часів фараона Рамзеса II, котрий правив у 1317-1251 pp. до н.е., розпочалося будівництво каналу між східним рукавом Нілу та Червоним морем, згодом це будівництво було продовжене за часів фараона Нехо (616-600 р. до н.е.), Дарія І, Птолемея II та інших правителів чи завойовників Єгипту. Причина таких зусиль полягала в тому, щоб значно скоротити шлях з Єгипту до Передньої Азії, куди (або ж навпаки) постійно спрямовували свої войовничі погляди тодішні армади.
Відомі також спроби з'єднати Ніл з самою Аравійською затокою. Про це свідчення залишив ще Геродот, пишучи у своїй "Історії":
"Щодо Лівії (Африки. — В. К.) нам відомо: вона з усіх боків омивається морем, крім тієї її частини, яка межує з Азією. Відкриття належить Нехо, фараону Єгипту, який, відмовившись від спроби з'єднати каналом Ніл з Аравійською затокою, спорядив у плавання кораблі з командою фінікійців, наказавши їм дійти до Геркулесових стовпів (Гібралтару. — В. К.) і, обминувши їх, повернутися до Єгипту Середземним морем ".
І фінікійці, ці "діти моря", блискуче справилися з поставленим завданням: вони здійснили панафриканську мандрівку десь близько 600 р. до н. є.

До діяльності людей, що змінювала ландшафти, слід віднести будівничу та фортифікаційну справу. Мова йде про створення таких грандіозних споруд, як, наприклад, Велика Китайська Стіна, споруджена в основному у IV-III ст. до н.е. для захисту Піднебесної імперії з півночі й заходу від нападів кочовиків і захисту торгових шляхів, вона має протяжність понад 4 тис. км„ висоту — 6,6 м, ширину — 6,5 (основа) і 5,0 (гора). Вздовж неї було розташовано близько 60 тис. дванадцятиметрових веж, а подекуди — й справжні фортеці. Попри свою головну функцію — роз'єднувальну, стіна насправді зіграла велику інтегративну роль, згуртувала величезний масив людності у єдиний Китай "за стіною", усередині держави, водночас дала чіткі просторові орієнтири людської присутності в довкіллі. Якщо врахувати, що ця фортифікаційна споруда була і транспортною артерією (на ній могли їхати в два ряди колісниці), то ітегративну її функцію взагалі важко переоцінити.

Війни. Окремо слід сказати про війни як чинник гуртування ойкумени. У них, звичайно, своє жахливе обличчя, але збройні сутички, протистояння та завоювання сприяли ознайомленню різних частин людності, обміну між. ними знаннями, товарами, духовними надбаннями. Об'єктивно вони сприяли розширенню ойкумени, хоча й робилося це дорогою ціною.
Показовими щодо цього були, наприклад, походи Александра Македонського. Під його проводом були підкорені більшість держав Середземномор'я, Передньої та Центральної Азії, його думки сягали навіть до Скіфії та Індії, подумував він і про завоювання Лівії. У складі війська були вчені, які описували нові землі, народи, флору та фауну; прикметні зразки відкритих новацій Александр систематично надсилав додому, своєму наставнику Арістотелю, що послугувало останньому вагомою емпіричною базою для етнологічних та природничих узагальнень. Цікаво, що зворотний шлях з Індії до Македонії Александр Македонський спланував пройти і суходолом, і морем: через землі белуджів, персів і далі, а також від гирла Інду Аравійським морем, Перською затокою, Євфратом. Суходолом війська вів сам вождь, а морем — його полководець Неарх.
Безпосередньої військової потреби у таких діяннях Александра Македонського не було, але гору взяла цікавість і застережливість у підготовці наступних завоювань. У будь-якому разі, походи військ (можна згадати завоювання Дарія, одним з підсумків яких стало широке ознайомлення античного світу із Скіфією та ін.) були вагомим чинником налагодження контактів та зв'язків між різними центрами цивілізації.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом