Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Субстратна основа життєдіяльності гомінід. Дерево та кістка. Камінь. Вогонь

§2. Субстратна основа життєдіяльності гомінід

Дерево та кістка. Предки людини та найдавніші гомініди типу австралопітекових цілком впевнено користувалися матеріалом двох родів: деревом (палицями) та кістками (плечовими, стегновими, гомілковими) великих тварин. Класичні визначення людей, висловлені ще в минулому столітті, якраз і характеризували їх як мавп, що беруть у руки палиці. Ці припущення дістали блискуче підтвердження вже в XX ст., коли Р. Дарт незаперечно встановив існування особливої, названої остеодонтокератачною, культури. Ця культура була властива першим австралопітековим, які досить широко використовували оброблені плечові кістки копитних для захисту та нападу. Отже, перші освоєні людиною матеріали — дерево і кістка.

Камінь. А як же камінь? Адже вся давня історія людей — "кам'яна" історія, "літична". Ті ж самі давні африканські гомініди широко використовують кам'яні знаряддя праці, не кажучи вже про досконаліші групи людей.
Використання каменю — тема практично безмежна, а тому ми розглянемо її з точки зору того, яким чином цей процес допомагав людині підвищувати ступінь своєї незалежності від примх довкілля. Причому зробити це можна, взявши до уваги такий критерій використання знарядь праці, як їх функціональність, тобто кількість певних функцій, які людина могла виконувати за допомогою таких знарядь. Використання цього критерію виправдане ще й тим, що саме через необхідність компенсації функціональної недостатності власних органів тіла (невелика швидкість та сила, тупі зуби, відсутність кігтів та густого волосяного покрову тощо) предки людей почали створювати їхні штучні функціональні аналоги.
Примітивні знаряддя праці архантропа, внаслідок їх однотипності й недосконалості, могли доповнити лише деякі функції. Так, знаряддя найдревнішої, галькової культури — чоппери і чоппінг-тули — використовувалися для різання та рубання. Виготовлялися такі знаряддя за допомогою примітивної ударної техніки. Типове знаряддя наступної, шельської епохи — ручне рубило — виготовлялося способом відбивної техніки і було універсальним ударно-рублячим знаряддям з двобічно оббитим лезом. Основні функції його — рубання та різання. Крім того, воно використовувалося для обробітку дерева й кістки, розробки шкір, що є варіантами основних функцій. Крім рубил, палеонтроп користувався також скребком без держака, деякими іншими знаряддями.
Подальша еволюція кам'яної індустрії взагалі йшла шляхом удосконалення шельських знарядь. І лише у пізньому ашелі з'являються знаряддя, що виконують нову функцію — свердління, та списоподібні гостряки, очевидно, для коління, в тому числі й на дистанції. Розмах та можливості рук розширилися дуже істотно завдяки киданню в напрямку певного об'єкта.
Техніка мустьє, що становила підвалини індустрії нижнього палеоліту, крім типових знарядь ашельського типу, характеризується також скребками, ножами, шилами, примітивними шліфами (наждаками). Крім того, відомі наконечники списів, аналогічні кам'яним, вироби з кістки (гостряки, важелі). Всього палеонтроп використовував знаряддя 40-62 зразків, які об'єднувались у 3-5 функціональних комплексів: знаряддя, призначені для різання і шкрябання, завдання колючих ударів, пристрої дистанційної (тобто на відстані) дії тощо. Деякі дослідники збільшують кількість виконуваних функцій до 6-8, однак суті справи це не змінює: поки що йде поступове наростання функціональних можливостей техніки переважно кам'яної. Кардинальних змін не відбувається.
Зовсім інша картина спостерігається у верхньому палеоліті. Для матеріальної культури верхнього палеоліту, творцем якої був неоантроп, властива насамперед нова техніка обробітку каменю. Передусім це революційна віджимна техніка з наступною обробкою матеріалу. Вона надзвичайно ефективна й, що не менш важливо, економічна. Людина створювала спеціалізовані знаряддя — ножі, наконечники, гостряки, шила, голки, скребки, сокири, серпи тощо. Для виготовлення багатьох знарядь (мотик, кирок, гарпунів, списів тощо) використовувалися також кістка та дерево. За допомогою таких знарядь вже виконувалося понад 40 функцій. І ця тенденція наростала: в завершальний період кам'яного віку за допомогою відповідних знарядь виконувалися десятки та сотні різних функцій. У руках давнього чоловіка кремінь став мов віск, у тому розумінні, що секретів його обробки вже не існувало, із нього можна було виготовити будь-які потрібні речі — від світильника до серпа.
Таким чином, прогрес матеріальної культури можна і треба розглядати і як процес доповнення функціональними можливостями штучних органів (знарядь праці) органів природних. Тривалий час створювані знаряддя призначалися лише для виконання небагатьох дій, в основному людина обходилася власними фізичними силами. Внаслідок цього досить значним був і тиск природного добору, що, у свою чергу, призводило до істотних морфофізіологічних перетворень людини. І деякі з гомінід, гігантопітеки чи мегантропи, досягли на шляху біологічної еволюції таких успіхів, що повністю "відмовилися" від трудової діяльності. Та й неандерталець з точки зору фізичної значно переважав людину сучасного типу. Зростання ж функціональної доповнюваності знімало необхідність власне біологічного вдосконаленнпоріднених зі штучними органів людини. А отже, змінилося і свіввідношення ролі біологічних і соціальних чинників у регуляції взаємин людини з природою.

Вогонь. Подією особливого значення для давніх людей було також освоєння вогню. Невідомо, коли точно люди уяснили могутні можливості цієї природної сили, як і те, коли вони навчилися дану силу використовувати. З приводу цього питання неодноразово точилися дискусії, під час яких висловлювалися найрізноманітніші думки стосовно джерел оволодівання силою вогню: використання та підтримання природного вогню (від блискавок тощо), видобування його за допомогою тертя чи ударів, самовільне запалювання тирси під час обробітку каменю в печерах тощо. Саме останню точку зору, яку гаряче обстоював видатний знавець праісторії Б. Ф. Поршнєв, можна вважати найдостовірнішою. Адже обробіток кременю відбувався постійно, отже, постійно у процесі цього висікалися іскри і тим самим створювалися вогнища.
Ймовірно, що використовувалися різні способи приборкання вогню і відбувалося це в різних місцях. Зокрема на стійбищі людини прямоходячої, яке відкопано в Кенії, знайдено обпалені рештки глини, обвуглені кістки тварин, золу. А жила ця людина понад півтора мільйона років тому. Інший приклад — синантроп. У печері Чжоукоудянь поблизу Пекіна культурний горизонт з рештками золи становить понад десять метрів, а жив синантроп принаймні півмільйона років тому. Загалом, там, Де віднадходять стійкі сліди проживання гомінід, як правило, є і свідчення використання ними вогню.
Переваги "приборканого" вогню, за словами англійського археолога Г. Кларка, були очевидні. Його використовували для самозахисту, обігріву місця проживання, для виготовлення знарядь праці, під час полювання. Підпалюючи трави, люди гнали дичину перед собою і в зручному місці забивали її, здобуваючи таким чином необхідні запаси їжі; таким же чином вони відводили від своїх стійбищ хижаків чи міграційні потоки тварин. Підтримуючи вогонь у печері, люди переживали не тільки несприятливі сезонні коливання температури, а й епохальні похолодання (наступ льодовиків), навіть змогли просунутися далеко на північ. Пізніше властивості вогню почали використовувати для термічної обробки їжі, а ще згодом — після виникнення землеробства — для випалювання лісів з метою отримання придатних для обробітку земельних ділянок.
Даючи людині такі колосальні переваги, вогонь першим з приборканих людиною сил повернувся проти неї. Йдеться навіть не про те, що в пожежах гинули й гинуть люди, що, безумовно, є обставиною трагічною, а про те, що, вивільнивши таку енергію з природи і не завжди усвідомлюючи можливі негативні результати її використання, людина почала змінювати невпізнанно зовнішній вигляд поверхні Землі, знищуючи чи спотворюючи цілі екосистеми. А саме від таких екосистем вона звичайно одержувала необхідні джерела існування.
Переконливі приклади такого негативного використання вогню наведено в книзі P. K. Баландіна і Л. Г. Бондарева "Природа і цивілізація" (1988). Зокрема, випалюючи узлісся тайги, людина сприяла зсуву межі тундри на південь. Адже на таких місцях підвищується вологість грунту, підіймається рівень вічної мерзлоти, знижується температура грунту і ліс відновлюється погано. Кардинально "перебудували" за допомогою пожеж свою землю тасманійці: вологі ліси поступилися місцем кущам, рослинності саванної, степової та болотяної екосистем, змінився характер грунту, змінився клімат.
Австралійські аборигени протягом тисячоліть неодноразово вщент знищували рослинність континенту, внаслідок чого первісні ліси збереглися лише на узмор'ї та ще де-інде; центральна ж частина материка — пустеля. Зовсім іншими були в кінці кам'яного періоду і ландшафти Сахари: пожежі і тут спричинилися до перетворення величезних площ у безлюдні пустелі. Межиріччя між Тигром і Євфратом, Ліван, Греція, південь України та багато інших місць на планеті колись були вкриті лісами. Вогонь і тут "допоміг" позбутися даної рослинності.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом