Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Субстратна основа життєдіяльності гомінід. Біологічні об'єкти та процеси

Біологічні об'єкти та процеси. Ці та інші причини істотно обмежували можливості прогресу людей, збільшенню їх чисельності тощо, про що детальніше мова йтиме далі. Тут же констатуємо той факт, що услід за каменем та вогнем людина між собою і довкіллям ставить ще одні явища природи, а саме: біологічні об'єкти та процеси. Англійський археолог Г. Чайлд назвав одомашнення диких тварин і окультурення рослин неолітичною революцією, настільки епохальною була дана подія. Ця революція дала людям багаті й стабільні джерела їжі, інших потрібних у побуті речей. Особливе значення мала вона і як геологічний процес, на що звертав увагу В. І. Вернадський:

"Людина цим шляхом стала змінювати оточуючий живий світ і створювати для себе нову, якої не було на планеті ніколи, живу природу. Величезне значення цього, — підкреслював учений, — виявилося ще й в іншому — в тому, що вона позбулася голоду новим шляхом, лише незначною мірою відомим тваринам — свідомим, творчим забезпеченням від голоду і, отже, знайшла можливість необмеженого прояву свого розмноження".

В. І. Вернадський звертав увагу й на інші наслідки переходу до землеробства і скотарства — зростання поселень, виникнення міст, розвиток індустрії, забезпечення невиробничих потреб людини тощо.
Зусиллями іншого великого вченого — акад. М. І. Вавілова стали відомими основні центри походження культурних рослин. Достатньо обгрунтованою є також концепція походження домашніх тварин. Існують ґрунтовні дослідження хронології обох процесів. Про що ж свідчать висновки науки?
Згідно з класичною схемою, процес переходу до продуктивного господарства здійснювався так: спочатку з маси збирачів та мисливців відокремлювалися скотарські племена, потім землеробські, згодом від землеробства відділилося ремесло, а від ремесла торгівля. Сучасна наука підтверджує чинність двох останніх подій, а стосовно перших є суттєві уточнення. А саме: становлення продуктивного господарства відбувалося у формі виділення синкретичних землеробсько-скотарських племен. І лише на досить пізній стадії скотарство постає у чистому вигляді.
Далі перехід до землеробства відбувався нерівномірно і в багатьох місцях планети. Очевидно, найдавнішим є район нинішнього Таїланду — X-VI тисячоліття до н.е„ у VIII-VI тисячоліттях до н.е. формується землеробський район у Передній Азії та Східному Середземномор'ї, в VII-VI тисячоліттях до н.е. — в Індокитаї, пізніше — в районах Середньої Азії, Індокитаю, Індії, Китаю, Центральної Америки і Перу. Причому прямих запозичень, тобто перенесень, з одного центру в інший не простежується, хоча і в ті часи контакти були інтенсивними і деякі культури "мігрували" по світу, А це свідчить про те, що перехід до продуктивного господарювання в різних районах планети був відносно незалежним один від одного, а отже, й об'єктивним процесом. Різні культури приходили до нового типу відносин з природою самотужки.
Вчені вважають також доведеним той факт, що в переважній частині своїй землеробство було пов'язане з дуже родючими грунтами, які не знали нестачі вологи. У разі потреби без особливих ускладнень можна було провести додаткове зрошення. Причому місце землеробства часто змінювали, коли ділянки виснажувались. Аналогічна картина спостерігалася і в районах, де практикувалося не зрошення, а підсічно-вогнева система землеробства. Там змінність місць проживання була ще інтенсивнішою.
А тепер можна здійснити своєрідний уявний експеримент: накласти одну на другу дві мапи; ту, на якій зображені давні цивілізації (або центри продуктивного господарювання), і карту сучасних пустель планети. Збіг — разючий, але не випадковий. Саме так: продуктивне господарювання призвело до колосальної руйнації ландшафтів. До речі, в цьому простому прикладі виразно простежується міць людства як геологічної сили не лише в нинішню добу, а й у далекому минулому.
Ще кілька слів про одомашнення, яке забезпечувало багато людських потреб. Фінський учений П. Куусі у зв'язку з цим писав:

"Перша згадка про одомашнену велику рогату худобу походить з четвертого тисячоліття до нашої ери, але тільки в часи давніх імперій тваринництво дістало поширення. Спершу велика рогата худоба слугувала джерелом молока і м'яса. Потім воли і буйволи стали використовуватися як в'ючні тварини, а ще пізніше — як тяглова сила для плугів та возів".

Таким чином, сільське господарство одержало найважливіше, окрім людської праці, джерело енергії. "Кінь, — продовжує Куусі, — був одомашнений у степах України і Казахстану приблизно за 2700 р. до н.е."
І якщо це так, то не такий вже й малий внесок у людську цивілізацію зробили наші пращури.
Полишаючи усі спеціальні аспекти виникнення продуктивного господарства, розглянемо питання в контексті оволодіння людиною силами природи. У даному випадку маємо справу із штучним добором, що блискуче показав у свій час Ч. Дарвін. Людина стихійно або свідомо моделює природні процеси, здійснюючи добір, тобто виконує селективну функцію, притаманну власне природі. Отже, собі на службу людина почала ставити не лише предмети довкілля, а й механізми їх формування, механізми еволюції, біологічні процеси. Тут слід зауважити, що це — чи не єдина сила природи, вивільнивши яку, людство істотно не пожалкувало. І, очевидно, саме тому, що людина діяла у злагоді з природою, виводила такі форми істот, які властиві і дикій природі. При цьому певні властивості їх ставали більше розвинутими на користь людині, слугуючи задоволенню її потреб.
Одомашнення в широкому розумінні, тобто не тільки виведення нових порід та сортів, а й взаємоадаптація людини й біоти, є найоптимальнішим варіантом їхнього співіснування. Адже ставши головною геологічною силою, людина втрутилась у життя практично кожного виду, змушуючи його реагувати певним чином (наразі і вимиранням). Не випадково також, що в природі стає дедалі більше так званих синантропних видів, існування яких немислиме поза світом людини. Це — всім відомі бур'яни серед культурних рослин, а серед тварин — багато птахів (горобці, горлиці, синиці тощо), гризунів та комах. Отже, ще в кам'яному віці людина знайшла один з можливих шляхів порятунку біосфери та себе. На жаль, такий шлях використовується не завжди оптимально, але подібне взаємопристосування існуючих на нашій планеті видів неминуче, оскільки саме воно є запорукою виживання людства.

У давні часи люди приступили також до оволодіння деякими хімічними та біологічними процесами, цінність яких очевидна. Так, зароджується виноробство, сироваріння, броварство, пекарська справа, соління овочів та фруктів, що, поряд з термічною обробкою їжі, істотно розширило її асортимент і поживність. Проте лише у XX ст., з виникненням біотехнології, людина підводить наукові підвалини під класичні способи, знаходить нові сфери використання біопроцесів, зокрема у вигляді генетичної інженерії, біокаталізу, імунології, ферментації, біоелектрохімії тощо.
Зауважимо, що новітня біотехнологія, на відміну від традиційної, таїть у собі потенційні можливості різко негативного впливу на людство: шляхом конструювання нових збудників хвороб, прищеплення до контрагенних з людиною генів раку тощо. Не виключено, наприклад, що таке лихо, як СНІД, може бути придумане людиною і виплекане у "пробірці".

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом