Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Використання потенцій атмосфери

§6. Використання потенцій атмосфери

Атмосфера — чи не найвразливіша з оболонок Землі. Вона надзвичайно чутливо реагує на зміни інших підсистем біосфери, на флуктуації у космічному довкіллі. Оскільки ж роль повітря в житті людини та всіх інших живих істот пояснень не потребує, зрозуміло, що його якість відразу ж позначається на всьому сущому в атмосфері.

Існує декілька есхатологічних вимірів, пов'язаних зі змінами атмосфери:
по-перше, зміни її компонентного, газопилового складу;
по-друге, зміни температурного балансу;
по-третє, порушення системної структури атмосфери, зокрема і в її космічній ролі.

Щоб зрозуміти значення цих видозмін, слід згадати історичну динаміку складу атмосфери. Сучасний стан атмосфери є наслідком дії живих організмів, і, в свою чергу, визначає устрій та функції екосистем. Іншими словами, атмосфера — це і наслідок розвитку, і умова існування сучасної біосфери. Тому зміна атмосфери внаслідок діяльності людини істотно впливає на все життя на Землі.
Розглянемо спочатку зміни газопилового складу атмосфери. Щодоби індустріальні монстри викидають в атмосферу мільйони тонн твердих часток, газів та аерозолів, які в буквальному розумінні отруюють наше існування. З цього приводу західнонімецький підприємець Ерн Мессершмідт у спільному радянсько-американському виданні "Наш дім — Земля" зазначав:

"Коли російський космонавт каже мені, що атмосфера над озером Байкал забруднена так само, як і над Європою, а американський астронавт каже мені, що п'ятнадцять років тому промислові центри було видно з орбіти куди виразніше, ніж тепер, у мене виникає почуття тривоги". Додамо до цього — не тільки тривоги, а нерідко й страху, розпачу, почуття безсилля.

Основу атмосфери становлять, як відомо, такі її компоненти, як азот (78,08%), кисень (20,95), аргон (0,93), вуглекислий газ (0,03), водень, неон, гелій, криптон, ксенон, аміак та інші (разом— 0,01%). З точки зору дихання, центральний компонент цієї системи — кисень: за підрахунками академіка В. І. Вернадського у вільному стані цього елемента міститься в атмосфері 1,54015 т. Відомо також, що переважна частка кисню в атмосфері одержується в результаті фотосинтетичної діяльності рослин.

Дисбаланс кисню в атмосфері формується внаслідок двох взаємопов'язаних процесів. З одного боку, за історичний період (приблизно за останні 10 тис. років) площа лісів — легенів планети — скоротилася з 6,2 млрд га до 4,2 млрд га, тобто на третину, що не могло не вплинути на виділення вільного кисню та утилізацію продуктів життєдіяльності організмів. З іншого боку, людина, постійно нарощуючи темпи та масштаби своєї діяльності, спалює дедалі більше вуглецевих речовин (деревини, вугілля, нафти, газу тощо), споживаючи таким чином, природні запаси, над створенням яких біосфера та Сонце "трудилися" сотні мільйонів років. У результаті цього в складі атмосфери постійно зростає відсоток вуглекислого газу. З 1860 р. в атмосферу потрапило майже 180 млрд т вуглецю від спалювання лісів та ще приблизно 190 млрд т від спалювання газу, нафти та вугілля. Нині сукупний приріст вуглекислого газу за рахунок діяльності людини становить понад 14 млрд т щорічно, а кисню вилучається кількість, еквівалентна потребам для дихання 50 млн чоловік.
Існує також чимало інших шкідливих речовин, які людина "викидає" в атмосферу. Нагадаємо лише, що вчені прирівнюють рівень атмосферного забруднення в таких містах, як Запоріжжя, до дії на людину 150 бер радіації за тридцять років, що рівнозначне проживанню в Чорнобильській "зоні". А таких міст лише в Україні — десятки: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Донецьк, Київ, Комунарськ, Кривий Ріг, Лисичанськ, Макіївка, Маріуполь, Одеса, Сєверодонецьк, а також Кіровоград, Краматорськ, Луганськ, Рівне, Рубіжне, Херсон, Чернівці, Черкаси та ін. Тим часом навіть 35 бер для жителів радіоактивно забруднених зон визнано загрозливим для життя.

Кислотні дощі. Зміна газопилового складу атмосфери породила також такий феномен техногенної доби, як кислотні дощі. Скажімо, сірнистий ангідрид, який з надлишком виділяють хімзаводи, стикаючись з вологою атмосфери, перетворюється спочатку в іонізований сульфат, а потім і в сірчану кислоту. Цьому сприяють також автотранспорт, заводи міндобрив та теплові станції, що виділяють окис азоту, з якого в повітрі утворюється вже азотна кислота. Ці та інші кислоти випадають потім у вигляді "кислотних дощів" на поля, ліси, пасовища, води, вбиваючи все живе. Підступність цього лиха ще й у тому, що кислотний дощ може випасти (і випадає) на голови людей, зовсім не причетних до їх створення, оскільки з повітряними потоками хмари переміщаються на тисячі кілометрів.

Парниковий ефект. Забруднення атмосфери твердими частками та аерозолями, збільшення в ній частки вуглекислоти (лише в останні сто років — з 0,0265% до 0,034%), спричинили істотне погіршення оптичних властивостей атмосфери, зміну її температурного режиму. Механізм тут приблизно такий: значна частина сонячної енергії (близько 70%) досягає поверхні Землі, а потім частина її, відбиваючись від неї, надходить назад у космічний простір. При цьому викиди в атмосферу, утворюючи своєрідну "ковдру", залишають в атмосфері дедалі більшу частину сонячного тепла. Внаслідок цього атмосфера розігрівається, середня температура її підвищується.
"Рік 2039 нашої ери. В Парижі та Філадельфії населення попереджають про загрозу повені, на вулицях Нью-Йорка стоїть вода вище пояса середньої дорослої людини, і більшість населення подалося у внутрішні райони, надходять повідомлення про епідемії катаракти очей, лишаю та гепатиту в Бразилії, Індії та Середземноморських країнах. Десятий рік підряд росте число захворювань раком шкіри, котре вже посягло в усьому світі півмільярда. Посуха знову різко скоротила виробництво пшениці на американському Середньому Заході і в Криму. Рибалки повідомляють, що в світових океанах практично зникли краби та креветки. Далебі є й добрі вісті: жителі Стокгольма в листопаді загоряють, розквітає туризм в Антарктиді. Сибір стала житницею".
Саме так відомий публіцист Василь Песков зобразив ймовірній варіант реалізації наслідків потепління атмосфери. Арифметика тут досить проста: при збереженні досягнутих обсягів спалювання вуглеводів (навіть не при зростанні) десь до 2010 р. середня глобальна температура біля поверхні Землі підвищиться на 4-5°С. Крім загального пом'якшення клімату, що, до речі, ми вже відчуваємо й тепер, підніметься рівень Світового океану на 5-7 м. Під водою опиняться численні прибережні райони, низини, біда торкнеться таких велетнів, як Лондон, С-Петербург, Токіо, Каїр, Одеса. Підняття ж води зумовлюється таненням льодових шапок планети, гірських та північних льодовиків та айсбергів.
Звичайно, світовий розвиток внесе корективи в прогнози. Можливо, навіть, що реалізуються й інші моделі. Наприклад, деякі дослідники вважають, що танення крижаних панцирів Гренландії та Антарктиди істотно зменшить тиск на нижні породи, а отже, вплине на активізацію вулканічних та тектонічних процесів. Виверження вулканів та землетруси дещо зменшать підняття рівня води. Слід звернути увагу й на ту обставину, що історія нашої планети знала вже чимало похолодань і потеплінь, з яких, попри катастрофічні наслідки для біоти, вона знаходила вихід.
Магістральний напрям подолання парникового ефекту полягає в розв'язанні енергетичної проблеми, причому таким чином, щоб перестати нищити ліси, забруднювати небо димарями теплостанцій. Що стосується конкретних механізмів вирішення зазначеної проблеми, то тут думки досить різноманітні, причому є варіанти й оптимістичні, й песимістичні, про що вже йшлося в розділі енергетичному. Російський фізик Д. Рютов, наприклад, вважає, що навіть при переході до екологічно чистих та відновлюваних джерел енергії (відносно, звичайно) рівень теплового забруднення атмосфери буде настільки великим, що парниковий ефект неминучий. Тому вихід вчений вбачає не в енергозбереженні, використанні енергії сонця, вітру тощо, АЕС та термоядерних станцій, а в зміні стандартів життя, згідно з яким кожному регіону, кожній людині слід різко зменшити енергоспоживання. На його думку, можна було б установити податок на спалювання викопного палива, всі надходження від якого повинні були б направлятися на розгортання наукових та конструкторських робіт у галузі попередження майбутньої кліматичної катастрофи.
Очевидно, слід прислухатися і до таких "лімітуючих" споживання підходів. Адже з атмосферою пов'язана ще одна глобальна загроза, яка знову ж таки викликана діяльністю людини. Мова йде про відому озонову проблему.

Озонова проблема. Озон завжди міститься в газовому середовищі біосфери, причому в мізерних кількостях. Проте її достатньо для створення сприятливих умов для розвитку життя на нашій планеті. Без них воно не могла б тут існувати. Нагадуємо, що озон — той самий кисень, утворений, однак, не з двох, а з трьох його атомів (О3). Його справді дуже мало в атмосфері Землі — приблизно 5 млрд т; міститься він у стратосфері в проміжку між 25 та 60 км атмосфери й виконує надзвичайно важливу життєву функцію: затримує ультрафіолетові промені, що йдуть з космічного простору, створюючи таким чином біосфері Землі своєрідний захисний щит. Тому руйнування такого щита робить життя на Землі беззахисним, жертвою згубної дії космічних променів.
З другої половини 70-х років нашого століття в різних місцях планети почали фіксувати факти зменшення кількості озону, а на початку 80-х істотне потоншання його шару виявили над Антарктидою. Такі явища дістали назву "озонова пройма". Сукупний озоновий шар на планеті "схуд" ледь на 3%, однак місцями, дійсно, його нестача значно більша — над Антарктидою, великими містами, промисловими агломераціями. Такі "дірки" мігрують, змінюють конфігурацію, але та, що утворилася над Антарктидою, не зникає вже десятиліття.
Установлено, що основним руйнівником озону є хлор та фтормісткі сполуки, а також деякі інші. Подібні галогенопохідні речовини використовуються переважно — і дуже широко — в холодильній промисловості. При цьому одна активна молекула фреонів може "спалити" до сотні тисяч молекул озону, що дає змогу порівняти ці речовини за руйнівними їхніми властивостями зі зброєю масового знищення.
Чи існує вихід із ситуації, що склалася, які конкретні шляхи збереження озонового шару? Нині на США припадає понад 40% виробництва фреонів, на Західну Європу — 35%, приблизно по 10% — на Японію та Росію. Отже, саме на ці країни лягає увесь тягар щодо латання "озонових дірок", хоча зрозуміло, що в цілому це потребує зусиль усього співтовариства. І перші паростки вже є: людство поступово відмовляється від фреонових дезодорантів, фреонових холодильників, фторйодистих охолоджувачів. У березні 1985 р. було прийнято Віденську угоду про збереження озонового шару, протокол якої підписали понад 50 держав. Згідно з нею, до 1993 р. планувалося знизити виробництво фреонів на 20%, а до 1998 — наполовину, з тим щоб надалі повністю відмовитись від виробництва фреонового газу.
Наприкінці 80-х років відбулися дві події, зв'язок між якими в світлі сказаного очевидний. Щорічно, починаючи з 1986 p., від льодового панциру Антарктиди почали відколюватися величезні айсберги. Найбільший з них має площу майже 4 тис. км кв, що дорівнює половині площі Кіпру чи Лівану або чотирьом Гонконгам. Водночас група американських сенаторів винесла на розгляд законопроект про боротьбу з парниковим ефектом. Серед багатьох заходів — скорочення до 2000 р. викидів вуглекислого газу в США на 20%, виділення одного мільярда доларів на дослідження та впровадження альтернативних видів енергії.
Таким чином, маємо два начала: одне — руйнівне — як наслідок бездумної техногенної діяльності людини, від якої починає "розколюватися" навіть далека Антарктида, друге — конструктивне — як усвідомлення глобальної загрози та необхідності докладання всіх зусиль до відвернення катастроф. Хочеться сподіватися, що переважить все ж таки друге, розумне людське ставлення до світу.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом