Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Четвертинні відклади Закарпатської області: еоплейстоцен та нижній плейстоцен

Складна геологічна будова Закарпаття, рельєф і досить тривала історія їх розвитку зумовили велику різноманітність будови наймолодших геологічних утворень — четвертинних або антропогенових відкладів, які часто називають також плейстоценовими. Численні дослідження дали змогу розчленувати їх на такі відділи: еоплейстоцен, плейстоцен, який поділяють на нижній, середній і верхній, та голоцен.

Еоплейстоцен

Сюди відносять верхню частину пліоценових відкладів в об'ємі апшеронського ярусу. Це озерно-річкові та болотні відклади чопської світи, річкові утворення Копаньської тераси та її аналогів у горах, а також древні елювіальні, делювіальні та провіальні відклади. У Чоп-Мукачівській низині на осадах ільницької світи, вік якої датують першою половиною пізнього пліоцену (Н. О. Рибакова, 1966), узгоджено або місцями з розмивом залягають строкаті глини з прошарками піску, алевролітів, галечників, рідко туфітів і лігнітів. Цей комплекс порід називають чопською світою. Потужність її змінюється від 100 до 120 м. Характерний для світи строкатий колір порід вказує на зміну кліматичних умов у пізньому пліоцені. В ільницький вік в умовах вологого та теплого клімату формувались відклади зеленого кольору, а в чопський — їх змінили строкаті, причиною цього був більш засушливий, але, як і раніше теплий клімат. Цей висновок підтверджують споро-пилкові аналізи Н.О. Рибакової (1966), які вказують на зміну в чопський вік вологих широколистяно-хвойних лісів зі субтропічними елементами, характерними для ільницького віку, більш ксерофільним (засушливим) типом рослинності — хвойними сосновими лісами. Із відкладів чопської світи В. Г. Шеремета (1958) виділив небагаті комплекси остракод, які мають пізньопліоценовий вік.

Копаньська, або Шардинська, тераса (І. Д. Гофштейн, 1964) у вигляді широкого галечникового покриву обмежує з південного заходу підніжжя Вигорлат-Гутинської вулканічної гряди. Плоска поверхня тераси розчленована глибокими долинами та ярами і має висоту 80-120 м. Потужність алювію тераси коливається залежно від неотектонічного режиму блоків земної кори, які перетинає Тиса. По периферії Чоп-Мукачівської низини алювій Копаньської тераси потужністю 80-100 м відносять до констративного типу. Це піщано-гравійно-галечні відклади, зцементовані червонобурою дуже твердою глиною. Часто спостерігається коса та діагональна шаруватість з лінзами та прошарками глинистих пісків, якими товща Копаньської тераси розчленовується на багато пачок. Судячи з характеру відкладів, їх складу і шаруватості, це алювій передгірського типу, утворений досить великою гірською рікою. Не виключено, що копаньський галечний масив сформували декілька гірських річок, які утворили широкий передгірський шлейф.

При наближенні від Чоп-Мукачівської низини до Вигорлат-Гутинської гряди та піднятої неотектонічними рухами Солотвинської Западини Копаньська тераса розщеплюється на декілька рівнів і — самостійних високих терас, алювій яких складений із галечників червоного кольору. Це — дев'ята (200-300 м), восьма (130-150 м) та сьома (80-100 м) надзаплавні тераси. В алювії дев'ятої тераси на г. Скридей, а також на різних стратиграфічних рівнях Копаньської тераси зібрана викопна фауна ссавців (села Сосновий Гай, Онок, Нижні Ремети), яка визначає вік алювію Копаньської тераси від середини до кінця пізнього пліоцену.

У середньогір'ї та високогір'ї Карпат поширені тераси так званого високого (більше 100 м) комплексу (200 м тераса Латориці вище м. Сваляви, 250 м тераса Апшиці, 150-160 м тераси в Перечинському та Тур'ївському зниженнях, 180-200 м тераса Тиси біля смт Ясіня та ін.). Алювій таких терас — це малопотужний шар крупних або середніх галечників, іноді зцементованих бурими глинами. Не виключено, що нижні тераси високого комплексу можуть мати молодший — ранньо-плейстоценовий вік.

До еоплейстоцену відносять також полігенетнчні відклади, які поширені на пологих схилах або в древніх западинах так званих верховин. Це щебенисто-брилові відклади, зцементовані бурими та червоно-бурими дуже міцними глинами потужністю 3-8 м, елювіального, делювіального та пролювіального походження. Спільна їх особливість — значна вивітрілість мінеральних складових, збагачення гідроокислами заліза та глинистими мінералами.

Плейстоцен

З плейстоценовою епохою пов'язані найважливіші події четвертинного періоду — значне похолодання, зледеніння та становлення людини. Цю епоху поділяють на нижній, середній та верхній плейстоцен, які в свою чергу діляться на міжльодовикові та льодовикові етапи.

Нижній плейстоцен

Нижній плейстоцен, згідно зі стратиграфічною схемою Європейської частини СРСР, охоплює біловезький вік та окське (краківське) зледеніння. У Закарпатті до нижього плейстоцену віднесені алювіальні відклади четвертої і п'ятої надзаплавних терас Тиси та її приток, а також покривні делювіальні утворення на Копаньській терасі. Шоста (60-80 м) тераса чітко простежується у Солотвинській западині по Тересві, на межиріччі Ріки та Тереблі, біля Хустських воріт і по північній периферії Чоп-Мукачівської низини від с. Середнє до Ужгорода. її алювій потужністю 5-10 м. Це крупні та середні галечники, іноді без шаруватості, а частіше косо- та діагонально-шаруваті, з лінзами гравію, піску та глин вохристо-рудого, іржаво-бурого та цегельно-червоного кольору. Верхня частина розрізу майже завжди складена світло-жовтими суглинками та глинами. Вік алювію шостої тераси визначається умовно, тому що палеонтологічних знахідок у ньому поки що нема. Зіставляючи тераси Тиси і нижніх течій Дунаю, Пруту та Дністра, можна дійти думки, що аналогом шостої тераси Тиси будуть відповідно Нагорнянська друга, Слободзейська та Михайлівська тераси. Алювій останньої А. Л. Чепалига (1967) за фауною молюсків відносить до першої половини раннього плейстоцену. Нагорнянська друга та Слободзейська тераси за фауною ссавців і молюсків також мають раннєплейстоценовий вік.

П'ята (50-60 м) тераса у басейні Тиси виступає у районі Рахова та біля Хустських воріт. Алювій потужністю 3-5 м представлений середніми та крупними гальками, бурими суглинками, глинами. Часто плоскі поверхні тераси зовсім не несуть алювіальних відкладів. За аналогією нижньої течії Дунаю цю терасу можна віднести до другої половини раннього плейстоцену. Зіставляють її з п'ятою (Колкотівською) терасою Дністра, алювій якої містить багаті захоронення викопних ссавців тираспольського комплексу.

До нижнього плейстоцену належать також покривні делювіальні відклади, які майже суцільним шаром перекривають алювій Копаньської тераси. Це темно-коричневі глини потужністю до 2 м. У кар'єрі біля с. Нижній Коропець у глинах спостерігається шар (0,5-1 м) викопних грунтів темно-бурого (зі зеленими плямами) кольору.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом