Типологія екологічних криз

§3. Типологія екологічних криз

Екологічні кризи розрізняють відповідно до обраних критеріїв за такими основними вимірами: спричиненням (рушієм), об'єктною визначеністю, ієрархічним статусом, здійснюваним ефектом.

За спричиненням (рушієм) екологічні кризи бувають: а) природного та б) антропогенного походження. У першому випадку відповідні зміни в екосистемах постають як наслідок реалізації закономірностей самоорганізації та саморозвитку біоти (конкуренції, елімінації нездалих), стихійних явищ (геологічних процесів, космічних впливів тощо) та ін. У другому — йдеться про спричинення (свідоме чи стихійне, вільне чи мимовільне) екологічних криз людською діяльністю, навіть самою присутністю людини у тих чи інших екосистемах. Для повсякденного життя людини однаково небажаними є як природні, так і антропогенні екокризи: землетрус та тайфун може бути такою ж трагічною обставиною, як і радіоактивне чи хімічне забруднення довкілля.

Об'єктна визначеність екокризи пов'язується з тим об'єктом, який стає своєрідним "епіцентром" екокризи, з безпосередньою зміною стану екосистеми, насамперед — її видового складу. Деградація степових ценозів, наприклад, визначається тим, що зникають їхні домінантні види — типчак чи ковила. Погіршення стану водного басейну відображається у зникненні, наприклад, низки м'якунів, молюсків, десятиногих рачків, киснелюбивих риб (пстругів, білухи та ін.). Об'єктом дії сучасної глобальної кризи стає людина — і як домінантний у біосфері вид, і як найпотужніша геологічна сила планети, і як головний чинник деградації довкілля.

Ієрархічний статус екологічних криз визначається статусом екосистем, в яких спостерігаються кризові явища. Екосистеми, як відомо, бувають різного рівня, починаючи від локальних найпростіших (наприклад, гайок чи болітце), і закінчуючи планетарними утвореннями, включаючи біосферу. Для конкретної екосистеми будь-якого рівня складності внутрішня її кризова деформація має самодостатнє субстанційне та ціннісне значення. Однак для людини наслідки криз різного рівня також різні: одна справа — втрата певного ендеміка Карпатських лісів, інша — руйнування озонового шару атмосфери. За еволюційною сутністю — ці явища практично тотожні, і втрата будь-якої з біосферних структур є непоправною; за наслідком — вони несумірні, оскільки в першому випадку сама екосистема володіє, як правило, достатніми компенсаторними механізмами для підтримання власної ідентичності, а в другому — можливий ефект сумірний з масштабами всієї біосфери і має значення для живої речовини загалом.

За ефектом дії на певні об'єкти, зокрема людину, екологічні кризи поділяються на локальні, регіональні та панойкуменні. Локальні ефекти обмежені або певними невеликими регіонами, або ж деякими спільнотами. Регіональні поширені вже на значніших територіях чи стосуються досить великих екологічних угруповань. Панойкуменні характеризуються всепланетною дією або ж впливом на більшу частину людності планети. І хоча є певний зв'язок між ієрархічним статусом екокриз, з одного боку, і спричинюваними ними ефектами, з іншого, однак він не жорсткий і не однозначний. Тому, наприклад, екологічні зрушення в локальних екосистемах (скажімо, виникнення нового штаму грипу) спроможні викликати глобальні патологічні негаразди (епідемії та пандемії). І, навпаки, біосферні збурення (зміна співвідношення, наприклад, між основними функціональними блоками біосфери — консументами, редуцентами і продуцентами) поки що істотно не вплинули на показники біологічного прогресу людини як виду, оскільки має місце невпинне прогресивне зростання його чисельності, що є головним мірилом такої оцінки.