Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Антропогенні екологічні кризи. Концептуальні підходи

§5. Антропогенні екологічні кризи

Антропогенні екологічні кризи такі неурівноважені стани у функціонуванні та розвитку екосистем, які спричинені людиною (її діяльністю, існуванням, опосередкованими впливами тощо). У сучасній біосфері саме такі екологічні кризи є переважаючими і мають особливе значення, що викликано головним чином двома обставинами:
по-перше, людина, яка за визначенням В. І. Вернадского, нині є головною геологічною силою на поверхні планети, зумовлює особливо потужний вплив на довкілля;
по-друге, подібні кризи спричинилися до багатьох негативних ефектів у житті людини, тобто вони діють за принципом бумеранга, обертаючись своєю дією на самого суб'єкта негативного впливу на екосистеми.

Оскільки антропогенні екологічні кризи зумовлюють різкі соціальні наслідки — вимирання етносів, політичні трансформації, загрозу глобального омніциду в наші дні, остільки вони становлять непересічний інтерес не лише для екології, а й інших наук, насамперед гуманітарних. Чому людська діяльність, культура загалом, яка вивищила людину з неорганічного та органічного світів, стає рушієм протилежної дії: збурення та руйнування цього довкілля, ентропійним чинником для самого суспільства? Ці та їм подібні питання становлять концентри сучасної філософії виживання, опертя у пошуку стратегії стійкого розвитку земної цивілізації, коеволюції людини та біосфери.

Концептуальні підходи

У науці не існує більш-менш усталеного розуміння природи антропогенних екокриз, причин їх виникнення, наслідків дії та шляхів подолання. Проте запропоновано чимало плідних концепцій, які дають змогу істотно розширити обрії нашого бачення цієї проблеми. Можна вказати тут на три основні підходи:
1) прагматично-утилітарний;
2) атрибутивно-апріорний;
3) адаптивно-універсальний.

Прагматично-утилітарний. Одним із засадничих підходів до проблеми антропогенних екокриз, котрий нині вже мало ким дискутується, є погляд на науку та техніку як головні чинники неурівноваженості екосистем. Типовою є точка зору, яку чітко сформулював сучасний американський філософ, котрий писав:
"Нинішнє зростання руйнування природи до глобальних масштабів — це наслідок впливу динамічної техніки й науки, початок яким і поклало західне Середньовіччя".

В основі цього — наскрізь антропоцентричний, споживацько-грабіжницький погляд на природу, закорінений в іудейсько- християнську, тобто західну традицію.
Тут варто нагадати слова із Святого Письма, на котрі, як правило, посилаються при обгрунтуванні екофобності європейського мислення та дії. Мова йде про книгу Буття, зокрема, творення Богом людини. Сталося це, як відомо, в день шостий:
"Тож сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають на землі" (Буття 1: 26). І далі: "Узяв Господь Бог чоловіка й посадив його в Едемському саді порати його й доглядати його".
Таким чином, стверджується, що людина була створена як для панування над навколишнім органічним світом, так і доглядання його, порядкування в ньому. А звідси і витікає руйнівне, споживацьке ставлення європейської культури до природи. Однак екосистеми нищать як високорозвинені спільноти, так і представники традиційних культур — різним є лише ступінь та величини їхнього впливу. А до кризових наслідків (чи навпаки, рекреактивних) призводить як життєдіяльність носіїв так званої екофобної ментальності (тієї ж іудейсько-християнської традиції), так і екофільної (конфуціанської чи буддистської), для чого варто згадати тотальне витіснення природних ценозів штучними чи в Голландії, чи в Китаї, чи ще деінде.

Атрибутивно-апріорний. Досить поширеною є також точка зору щодо причини антропогенних збурень довкілля як атрибутивних властивостей людини загалом, її архетипових, родових якостей. Інакше кажучи, людина привносить негаразди в природу вже внаслідок того, що вона є самою собою, що вона просто є і що вона не може не нищити довкілля. Як зазначає прибічник такого підходу Берд Каллікот, в основі подібних діянь людини лежать такі глибинні засади:
"1) фундаментальне (метафізичне) нерозуміння сутності природи і 2) виключення природи із сфери дії моральних оцінок".
Таким чином, йдеться про своєрідну апріоризацію певних моделей людської поведінки й опредмечення їх у
реальній практиці.
Дійсно, в моделях людської поведінки можна знайти такі риси, які здаються чи сприймаються додосвідними і які людина не в змозі і не хоче подолати. Саме до таких, здається, і мало б належати згадане нерозуміння сутності природи і виключення її зі сфери моральної оцінки. Але, якщо йти від протилежного, то чи означає, наприклад, те, що тушканчики не спричиняють подібних екологічних збурень, що вони — моральні істоти і розуміють природу? Вочевидь, що ні. Тому подібний підхід окреслює, скоріше, гносеологічні та етичні виміри проблеми, але аж ніяк не розкриває справжні причини набутого стану довкілля.

Адаптивно-універсальний. Нарешті, досить міцними здаються позиції прихильників адаптивно-універсального підходу, які пояснюють анатропогенний біосферний ефект особливостями життєдіяльності людини як родової істоти, котра набула специфічного механізму адаптації до довкілля і вже через це не може не впливати на нього. Подібні засади об'єднують учених різної орієнтації та фаху, як наприклад, В. Вернадський, П. Тейяр де Шарден, Е. Майр, Г. Ф. Хрустов, Ф. Айала, Ю. Одум та ін. Йдеться врешті-решт про те, що людина володіє такими засобами та механізмами впливу і осягнення довкілля, котрі неминуче спричиняють у ньому зміни. А це переміщує проблему подолання екологічних криз в іншу площину, а саме: використання своїх адаптивно-універсальних можливостей з регулятивною, стабілізаційною метою.
Адаптивно-універсальний підхід дає змогу включити до кола чинників впливу людини на екосистеми найрізноманітніші прояви її життєдіяльності, ознаки та властивості, а не лише, скажімо, науку та техніку. Тим самим людина постає і як цілісна, і як діяльнісна, і водночас як біосферна істота, котра живе за об'єктивними законами універсуму і реалізовує свої родові потенції. Саме ці особливості відносин людини й біосфери найтіснішою мірою пов'язані з предметним полем і фор-мовтіленнями екологічної культури.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом