Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Адаптивні виміри життєдіяльності людини

§2. Адаптивні виміри життєдіяльності людини

Порівняно з іншими істотами, життєді­яльність людини має свою специфіку, але також напов­нена певними адаптивними вимірами та наслідками цього процесу. При цьому важливо враховувати як спільне, так і відмінне в адаптації людини до біосфери порівняно з іншими видами.
Життєдіяльність будь-яких організмів поділяється на два види: гомеостатичну та екологічну (Г. Ф. Хрустов, 1976).

Гомеостатична життєдіяльність спрямована на під­тримання стабільності внутрішнього середовища орга­нізму (наприклад, температури тіла в межах 36-37 °С); екологічна виконує аналогічні функції стосовно сере­довища зовнішнього. У цьому контексті трудова діяль­ність постає однією з форм екологічної життєдіяльності, властивої лише людині, хоча зародки її спостерігаються у багатьох соціальних видів тварин, насамперед вищих птахів та ссавців.
Потреба у самозбереженні предків гомінід, набуті ни­ми субстратно-генетичні та поведінково-етологічні особ­ливості, викликали до життя такий спосіб екологічної життєдіяльності, сутність котрого полягає в активно­му впливі на своє довкілля за допомогою спеціально ви­готовлених пристосувань (знарядь) праці, завдяки чому останнє набуває рис людинодоцільності, людиновимірності загалом. Тому, якщо класична еволюція біоти поля­гає у видозміні її самої, то в нашому випадку до цього долучається також і обшир культурної еволюції, адап­тивних систем нового гатунку. Таким чином, прискорю­ється розвиток системи "людина-біосфера", оскільки поступу, видозмін зазнають обидва складники її — як людина, так і трансформований її діяльністю навколиш­ній світ.
Наразі не слід вважати, що внаслідок цього припи­няється власне морфогенетична еволюція людини. Нав­паки, як засвідчує антропологія, гомініди взагалі є одним з найшвидше еволюціонуючих таксонів, причому саме з погляду біологічних критеріїв — змін спадково­сті, моделей поведінки, морфології та фізіології організ­му тощо. Не припинилася еволюція і на рівні Homo sapiens, хоча вона набуває певної своєрідності, а саме: анагенез змінюється кладогенезом, тобто дивергентна еволюція (розходження одного виду на декілька форм) переростає у філетичну (подальша трансформація цієї форми) (Ю. И. Новоженов, 1983). Тим самим, той природ­но-історичний процес, котрий усталив нову форму еко­логічної життєдіяльності, адаптивної стратегії живої речовини в цілому — на основі культури, не усунув людину із загального еволюційного процесу.

Людина, змінюючись, сама активно впливає на хід та спрямованість еволюції іншої біоти. Не заглиблюючись у подробиці, зауважимо лише деякі незаперечні свід­чення подібного впливу:
- потужний мутагенний ефект людської діяльності (різноманітні промислові, радіаційні та хімічні забруд­нення), внаслідок чого різко урізноманітнюється вихід­ний матеріал для природного добору;
- до значного еволюційного ефекту призводять також індуковані людиною коливання чисельності видів (ефект, подібний до "хвиль життя" С. С Четверикова);
- істотними еколого-еволюційними наслідками позна­чені і зміни меж та контурів ареалів видів, обширів їхнього поширення, насамперед тому, що зростаюча кількість ізолятів (у тому числі і периферійних) істотно сприяє адаптивній радіації багатьох таксонів;
- до еволюційних змін спричиняється і біотопічне роз­членування людиною простору, що знову-таки створює сприятливі можливості для поглиблення диференціації біоти;
- істотний формотворчий ефект дає і створення людиною нових біотопів та стадій, а також векторизація сукцесій під тиском конкретних форм діяльності людини і т.п.

Як вагомий еволюційний ефект слід сприймати і вимирання багатьох видів організмів, так само як і руйнування одних класів екосистем і створення інших (переважно, штучних). Подібні явища істотно впливають, з одного боку, на просторово-часову динаміку біосфери, а з іншого — на характер та зміну пріоритетів у системі екологічної життєдіяльності людини.
Відтак нагадаємо, що антропогенному впливові підлягають як біотичні, так і інші утвори планети. Ще в минулому столітті один з фундаторів сучасного біосферного мислення Дж. П. Марш зазначав:
"Тим часом, як одні вважають, що Земля створила людину, фактично людина створила Землю... Людина як рід та покоління є силою вищого порядку, порівняно з будь-якими іншими формами живого, котрі, подібно їй, живляться зі стола щедрої природи".

У цьому розумінні практично не існує об'єктів геосфери, які б не відчули на собі впливу людини. Втягнутими у господарське використання виявилися грунти — це найбільше і найважливіше біокосне тіло планети, причому значна частина їх через це вже виявилася дегра-дованою. Активному використанню піддається тверда оболонка планети — літосфера, що стає водночас і джерелом корисних для людини ресурсів, і своєрідним осідком її самої та місцем розташування людських витворів (заводів, міст, шляхів сполучення і т. д.). Кардинальних змін зазнали водні та повітряні басейни Землі, причому вони стосуються як кількісних параметрів (трансформація газопилового та мінерального складу), так і вимірів якісних (порушення системно-структурної організації). Об'єктом потужного впливу стали і земні ландшафти, котрі, як специфічне тіло природи, невпинно втрачають свою ідентичність. Наразі дедалі відчутнішими стають антропогенні впливи у ближньому космосі, який вже достатньо засмічений, а також у глибших верствах планети (копальні, глибинне буріння, підземні вибухи тощо). Подібні обставини засвідчують непересічні можливості впливу на довкілля стратегії адаптації, притаманної людським спільнотам.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом