Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Четвертинні відклади Закарпатської області: середній-верхній плейстоцен і голоцен

Середній-верхній плейстоцен

Середній-верхній плейстоцен. До цього комплексу належать покривні субаеральні відклади, які покривають вододіли, схили долин і високі тераси майже суцільним плащем. Вивчення їх має велике значення для стратиграфії антропогену, тому що в товщі покриву делювіальних, еолово-делювіальних і делювіально-пролювіальних глин, суглинків і супісків, часто лесовидних, трапляються горизонти викопних грунтів, які розчленовують покрив на кілька пачок. Зараз більшість дослідників визнають, що елювіальні викопні грунти можуть мати стратиграфічне значення. їх утворення пов'язують з оптимальними кліматичними умовами міжльодовикових або міжстадіальних епох, тоді як лесовидні відклади відносять до епох похолодань або зледенінь. Слід підкреслити, що питання про кількість зледенінь і відповідних лесових горизонтів, так як і міжльодовикових епох і викопних грунтів є дискусійним. Не вдаючись у деталі, зауважимо тільки, що існують декілька варіантів стратиграфії антропогенової лесової формації України. Наприклад, М. Ф. Веклич (1977) і його співробітники виділяють вісім горизонтів викопних грунтів і таку ж кількість лесових комплексів, а В.Г. Бондарчук тільки трьом-чотирьом викопним грунтам вододілів надає стратиграфічного значення.

Викопні грунти Закарпаття вивчала Г.Д. Гродецька. Стратиграфія покривних відкладів розроблена на опорних розрізах палеолітичних стоянок Королеве та Берегове.

Стоянка Королеве розташована на лівому березі Тиси у покривних відкладах потужністю до 7-10 м, які залягають на дацитовому цоколі Копаньської тераси (100-115 м). Місцями на цоколі під покривом глин збереглись малопотужні (1-2 м) рештки галечного алювію червоного кольору. Покривні утворення розчленовані викопними групами. При розкопках стоянки В. М. Гладилін (1975) знайшов декілька культурних шарів палеоліту від середнього ашелю до фінального мустьє.

У розрізі стоянки на корі вивітрювання дацитів або на алювії Копаньської тераси залягає викопний грунт потужністю 0,75 м шоколадно-коричневого кольору, з бобовинами гідроокислів заліза та марганцю, включеннями вивітрілих вулканічних порід, строкатих глин і знарядь древньої людини (сьомий культурний шар — середній ашель). Мікроморфологічні, хімічні та літолого-мінералогічні аналізи цього грунту дали змогу Г. Д. Гродецькій зіставити його з завадівським педокомплексом рівнинної території України, який відносять до першого (лихвінського) міжльодовикового віку середнього плейстоцену.

Вище залягають лесовидні суглинки потужністю 1,6 м, що розділені на дві пачки гумусованими супісками (грунтові відклади). В останніх залягають середньоашельські знаряддя шостого культурного шару. Із ґрунтових відкладів Г.О. Пашкевич виділила спорово-пилкові спектри соснових і сосново-дубових лісів зі слабо розвинутим трав'янистим покривом. Клімат був холодніший та сухіший від сучасного. Всю товщу лесовидних суглинків віднесено до епохи дніпровського зледеніння, а грунтові відклади — до одного з його міжстадіалів.

Ще вище простежується викопний педокомплекс потужністю 0,9 м, який складається з двох викопних грунтів, розділених суглинками. В останніх залягає п'ятий культурний шар знарядь пізнього ашелю. Нижній грунт — дерновий бурий лесовий глейовий зі слідами опідзолювання. Він сформувався в достатньо теплих і вологих умовах. Споро-пилкові аналізи показують, що по долинах річок були поширені хвойні ліси зі сосни звичайної та кедрової, ялини, модрини, смереки. Вище у горах росла типова карпатська тайга з тих же хвойних порід з участю дуба, бука, вільхи. Верхній грунт відносять до того ж типу, але утворився він у більш сухих умовах. Взагалі цей педокомплекс близький до кайдацьких грунтів рівнинної частини України, і тому його зачисляють до одинцовської міжльодовикової епохи.

Залягаючий вище суглинок (тясьминський (?) лес московської льодовикової епохи) потужністю 0,6 м відокремлює кайдацький педокомплекс від молодшого також здвоєного грунту потужністю 0,65 м. Він розділений суглинками, в яких залягають леваллуазькі знаряддя четвертого культурного шару. Нижній грунт — бурий лісовий глейовий з великою кількістю залізомарганцевих конкрецій. За даними споро-пилкових аналізів Г.О. Пашкевич, у цей час на Закарпатті переважали широколистяні ліси — дубові, грабово-дубові та букові з участю сосни та ялини. Клімат був тепліший і вологіший від сучасного, з підвищеними зимовими температурами. Це характерно для микулинської (рисвюрмської) міжльодовикової епохи. У нижньому грунті трапляються левалуазькі знаряддя древньої людини (культурний шар 4а). Верхній грунт близький до нижнього, але утворився в більш помірних, хоча і вологих, умовах. З ним зв'язаний третій культурний шар з мустьєрськими знаряддями леваллуазького типу. У цілому цей педокомплекс подібний до прилуцьких (мезинських) грунтів і тому його відносять до микулинської міжльодовикової епохи пізнього плейстоцену.

Вище залягає малопотужний (0,2-0,3 м) шар жовто-бурих суглинків, часто лесовидних, які утворились, можливо, в більш сухих і холодних умовах початку калінінського зледеніння. Тут знайдені знаряддя другого культурного шару типу розвинутого мустьє. Суглинки значною мірою перероблені грунтоутворюючими процесами самого молодшого в цьому розрізі викопного грунту, який залягає вище, потужністю 0,4 м дерново-глейового типу з численними дрібними горошинами гідроокислів заліза та марганцю. Споро-пилкові аналізи показують, що для цього часу характерне поширення ялинових лісів у горах, дубово-соснових — у передгір'ях і низинах. Клімат тоді був близький до сучасного, але трохи сухіший, середьорічні температури нижчі, ніж під час формування прилуцького грунту. Такі умови характерні для внутрікалінінського міжстадіалу, в епоху якого формувались вітачівські грунти рівнинної частини УРСР.

Розріз стоянки Королеве завершується малопотужним (0,3-0,4 м) шаром світло-сірого лесу та культурного горизонту (зубчасте фінальне мустьє). Можливо, що цей лес відповідає бузькому горизонту, який сформувався в епоху максимального поширення калінінського зледеніння.

На стоянці Берегове є чітко виражений викопний грунт прилуцького горизонту, що залягає на корі вивітрювання ріолітів. Вище його в покривних лісовидних відкладах потужністю 5,3 м спостерігаються ще три викопних грунти, які зіставляються з внутрівюрмськими міжстадіалами — брорюпом, паудорфом та ласко. Г.Д. Гродецька та Н.О. Сіренко ці грунти порівнюють з вітачевським, дофіновським та середньопричорноморським горизонтами. На паудорфському грунті залягають верхньопалеолітичні знаряддя типу оринякських.

Таким чином, покривні субаеральні утворення на високих терасах мають середньо-верхньоплейстоценовий вік і відповідають четвертій, третій, другій та першій надзаплавним терасам.

Голоцен

Голоценові утворення представлені сучасними грунтами різного типу залежно від геоморфологічно-ландшафтного положення, елювіально-делювіальними щебенисто-глинистими відкладами на схилах і пологих вододілах, пролювіальними валунними, брилово-щебенистими та піщано-намуловатими відкладами сельових потоків і конусів виносу, колювіальними кам'яними потоками, крупнобриловими обвалами та щебенистими осипами, соліфлюкційними дрібнотерасовими потоками щебенисто-глинистого матеріалу на схилах, озерно-болотними та болотними намулами й торфами на заплавах, а також алювієм заплавних терас.

У долині Тиси та її приток значно поширені рівні високої (3-5 м) та низької (1-2 м) заплавних терас. Цоколі їх знаходяться нижче врізу води, а потужність відкладів коливається від 1-3 до 15 м. Представлені вони галечниками, гравієм, пісками, супісками, суглинками та намулами.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом