Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Ноосфера і реальність

Ноосфера і реальність. Таким чином, трансформація біосфери може призвести до перетворення її в ноосферу. Але може і не привести. У цьому випадку ймовірні декілька варіантів розростання подальших подій, або шляхів розвитку біосфери:
а) розвиток біосфери до стану ноосфери;
б) збалансований розвиток суспільства та біосфери, але без їх інтеграції в якісно нову систему, тобто в ноосферу;
в) диспропорційний, дисгармонійний розвиток біосфери та соціуму, за якого одна із сторін відчуває на собі гальмуючий вплив іншої;
г) колаптичний варіант розвитку подій, тобто катастрофа.

У реальному житті нині переважає варіант (в), оскільки соціальні спільноти поки що є стороною домінуючою, а біосферні структури — деградуючими. Але Цілком можливий і зворотний ефект, за якого рольові функції змінюються прямо протилежним чином. В окремі історичні часи, деякі із спільнот опинилися в умовах визначальної ролі довкілля — наступ пустель, повені, похолодання, що різко перебудовувало весь устрій життя. З інших варіантів приблизно однакові шанси на реалізацію мають як варіант (б), так і варіант (г): у і першому випадку людство зможе перевести розвій цивілізації на засади стійкого розвитку, що нині проголошено офіційною доктриною ООН, у другому — можливий омніцид, самознищення людства або внаслідок термоядерної війни, або ж через невпинну поступову деградацію і довкілля, і людства. Ноосферний варіант (а) постає як деяка ідеальна парадигма майбутнього. Зрозуміло, що найнебажанішим варіантом розвитку подій є колаптичний. Зупинимося на цьому докладніше.

Тейяр де Шарден не обійшов увагою можливість вселенської катастрофи. Він згадує і прогноз щодо теплової смерті Всесвіту, і можливі жахи радіоактивності, пише про війни, хвороби, соціальні потрясіння, інші згубні для людства чинники і зазначає:
"Космічна катастрофа, біологічний розпад, чи просто припинення зростання або постаріння — всі ці песимістичні картини останніх днів Землі мають те спільне, шр їхні творці без застережень переносять на все життя особливості та умови смерті окремих індивідуумів... Розбитість, хвороби і немічність.. Такою є смерть людини, такою є і смерть людства".

Однак стосовно екзистенційного людства, вважає філософ, ми не маємо підстав для подібних узагальнень.
Прогнозування майбутньої долі людства, за Тейяр де Шарденом, має здійснюватися на засадах "наукової ймовірності". З одного боку, колишня геологічна історія свідчить про те, що в середньому зоологічний вид існує принаймні 80 млн років, з іншого — новий вид заявив про такі величезні можливості, що виникає потреба вести мову про початок нового біологічного циклу. Іншими словами, Тейяр де Шарден дійсно оцінює людину за біосферними мірками та критеріями. Тому логічним є його резюме про те, що між заключним етапом існування Землі і нинішнім етапом, ймовірно, простилається величезна відстань, позначена не сповільненням, а прискоренням і розкриттям сил еволюції, вершиною якої є людина. Таким чином, існування людини має бути тривалим, оскільки запорукою тому — природна (та й теологічна) необхідність. Всі відомі нам закони сущого, підсумовує Тейяр де Шарден, не чинять розвиткові людини ніяких перешкод.

Аналогічним чином, про всесвітній колапс розмірковував і В. І. Вернадський. Він вважав песимістичні прогнози надуманими, і обґрунтовував це тим, що: по-перше, це — вселенська експансія і вселенське розселення людства, повне захоплення людиною біосфери для життя і відсутність як психологічної, так і фізичної відірваності окремих поселень завдяки швидкості зв'язку та пересування; по-друге, те, що народні маси дістають реальні можливості впливати на перебіг державних і громадських справ, і зокрема на викорінення з життя людей бідності й голоду, тобто для розв'язання харчової проблеми; по-третє, уможливлюються свідоме регулювання розмноження, подовження людського життя, послаблення хвороб у планетарному масштабі. Вперше ставиться завдання насичення науковим знанням усіх сфер буття людства, його інтернаціоналізації.
"Все сказане вище, — підсумовує В. І. Вернадський — свідчить про те, що реальні обставини в наш бурхливий і кривавий час не можуть дати розвинутися і перемогти силам варваризації, котрі тепер нібито опиняються на чільному місці. Всі страхи і міркування обивателів, а також деяких представників гуманітарних і філософських дисциплін про можливість загибелі цивілізації, пов'язані з недооцінкою сили і глибини геологічних процесів, подібних до того, що ми нині переживаємо, переходу біосфери в ноосферу".

Не зневірився мислитель у своїх висновках і під час другої світової війни, коли людство, здавалося, сповна продемонструвало свої омніцидні нахили. 17 серпня 1941 р. В. І. Вернадський нотує у своєму щоденнику:
"А тим часом я, як і раніше, вважаю загибель гітлерівської Німеччини неминучою — і, ймовірно, є найбільшим оптимістом — завдяки створенню ноосфери". А через кілька днів, 26 серпня, він зараховує до злих, "антиноосферних" сил і сталінські структури, добре усвідомлюючи злочинну суть і націонал-соціалізму, і більшовизму.
Таким чином, класичним концепціям ноосфери притаманне оптимістичне осягнення майбутнього людства. Проте реалізація бажаного стану можлива лише тоді, коли природна необхідність буде доповнена соціальною доцільністю, і навпаки.
Нині, на жаль, має місце інша ситуація, коли людська Діяльність поставила в кризовий стан всю біосферу. Внаслідок цього невпинно виснажується її ДЄ, що, у свою чергу, підриває субстратну базу існування людства. Так, об'єктивні аналітики сходяться на думці, що для біосфери взагалі чисельність людства не має перевищувати 12-13 млрд чоловік. Однак таку людність біосфера спроможна утримувати вельми короткий час, оскільки це досягається шляхом вичерпання невідновних ресурсів. Водночас індустріальне суспільство вивільняє такі сили та процеси, створює такі штучні об'єкти та технології, потужність котрих переважає захисні можливості людини. Крім цього, не завжди можна здійснювати ефективний контроль за такими феноменами. Отже, постійно існує загроза, що відповідні процеси, індуковані чи спрямовані людиною (хімічні реакції, ядерні взаємодії тощо), можуть стати чинником елімінації людини. Це було переконливо продемонстровано на прикладі моделей перебігу можливої термоядерної війни (праці К. Сагана та М. М. Мойсеева).

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом