Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Смисловизначення екологічної культури. Природність етнічного буття

Глава 10. ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЕТНОСУ

§1. Смисловизначення екологічної культури

Природність етнічного буття

Кожен етнос виступає носієм певних цінностей, своєрідних культурних та психічних ознак, мови, духовності, матеріальної культури, популяційно-расових особливостей тощо. Формування цих характеристик як в історії народу, так і в індивідуальному житті кожного з його представників здійснюється в певному середовищі, адаптивно адекватному тому чи іншому етносу. В асиміляції існуючих структур та акомодації новацій, тобто інтеріоризації суб'єктом історичного досвіду власного буття, що веде до внутрішніх змін на терені духовності, проступають підвалини творення та відтворення світобачення народу.
У пізнанні феномена етносу, існують чималі труднощі, пов'язані насамперед з методологічними засадами та орієнтаціями дослідника. Досить поширена, наприклад, актуалістична (уніформістська) методологія, за якою на феномени минулого "приміряють" шати сучасного об'єкта, тобто перекидають на минуле сучасне. І тоді ледь не оголошують, скажімо, французом викопного неандертальця з печери Ля Шаппель-о-Сен, китайцем — синантропа з печери Чжоукоудянь, а українцем — неоантропа зі Старосілля. Так само хибує, здавалося б, протилежна, методологічна позиція — міграціоністсько-емерджентна, за якою етноси виникають спалахово Десь у глибинах континентів, а потім мандрують по світу, змінюючи один одного на певній території. І тоді Дослідникові не просто дати відповідь, чому й куди зникають кіммерійці і постають сармати, де діваються останні і звідки прийшли скіфи, як останніх "вижили" анти і чому вже їм на зміну прийшли поляни-русичі, Що, власне, роблять на землях цих народів українці?
На цьому тлі виразні переваги мають методологічні парадигми, пов'язані з еволюціоністськими та структуралістськими традиціями. Так, еволюційна школа в етнографії почала складатися ще у другій половині XIX ст. Праці Дж. Леббока, Дж. Мак-Леннана, Е. Тейлора, В. Вундта, Ю. Липерта, Л. Моргана, І. Франка, Д. Анучина, М. М. Ковалевського, обгрунтувавши еволюцію культури як розвиток від нижчого до вищого, тотожність чи подібність історичних шляхів різних народів та їхню культурну єдність, заклали підстави розуміння селективного виникнення інновацій та спадкоємності у процесі етногенезу. Зі свого боку, інша потужна традиція в європейській науці, що пов'язана з іменами К. Юнга, К. Леві-Стросса, Ж. Піаже, М. Фуко та ін., вбачала вихід з подібних проблемних ситуацій у зверненні до глибинних структур-архетипів мислення та поведінки людей, виявленні генетичних передумов і природних детермінант тих чи інших елементів світобачення. Класичний структуралізм, втім, не залишав інтелекту можливості звертатися до аналізу походження власних форм, і тому був обмеженим синхронними межами буття речей чи феноменів. Тому постав структуралізм генетичний, який (зокрема в особі Ж. Піаже) розглядає суть структур-архетипів як явищ еколого-еволюційних, як форму адаптації етносу та індивіда до довкілля. У такому випадку адаптація виступає як підтримання певної рівноваги обміну речовиною та енергією систем з середовищем, унаслідок чого вони не втрачають власної ідентичності.
З огляду на це логічним буде стверджувати, що необхідною умовою аналізу світобачення етносу є, з одного боку, інвентаризація та систематизація глибинних структур-архетипів, а з іншого — побудова їх діахронного ряду з урахуванням генеалогічних відносин. У свою чергу, такий підхід вимагає ретельного врахування асиміляційно-акомодаційних явищ як феноменів соціоприродного ізоморфізму.
Абсолютною підставою буття чогось (крім постулату про можливість існування цього чогось) є наявність світу його буття. Наприклад, Бог (навіть в атеїстичній традиції) може існувати, якщо є Універсум (у тому числі і в формі Хаосу) чи Душа (людини). Матерія та Енергія потребують просторово-часових атрибутів. Жива речовина породжується і сама породжує світ власної генези. Так само і земний розум постає лише на певному часі та місці і несе в собі їхні виразні ознаки.
З погляду натуралістичного усі зазначені ситуації з варіаціями — суть реалізації різних версій (сильних чи пом'якшених) антропного принципу. Як відомо, у класичній версії даний принцип стверджує: якби основні закономірності еволюції Всесвіту та універсальні фізичні константи навіть трохи відрізнялися від спостережуваних нами, то не було б фізико-хімічних передумов для виникнення та розвитку життя. Іншими словами, Всесвіт, у якому ми живемо, єдино можливий для виникнення людини.
Але система "людина — світ людини" має не лише фізичний чи космологічний зміст, або ж свою межову данність. Навпаки, її компоненти багатовимірні та множинні; і тому, якщо для людства Всесвітом є принаймні Сонячна система, то для малого Тараса він закінчувався за ближнім гайком. Так само і для популяції чи етносу важливішим є, далебі, не фізичний Всесвіт, а те безпосереднє довкілля, яке їх викликало до життя і дає змогу його підтримувати. Таким чином, антропний принцип (або ж — феномен "антропності") набуває необхідно-обов'язкового онтологічного значення.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом