Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Геоморфологія Закарпатської області. Верховинська і полонинська морфоструктури

ГЕОМОРФОЛОГІЯ

Закарпаття — це переважно гірська область, оскільки не менше 4/5 її території займають гори та передгір'я. Лише на південному заході розташована низинна рівнина. Формування рельєфу Закарпатської області відбувалося при взаємодії двох протилежних сил: внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних). Причому перші з них явно переважали. Сили, зумовлені внутрішніми процесами Землі, створили основні нерівності поверхні області - морфоструктури, а екзогенні сили, зумовлені дією поверхневих вод, льодовиків, живих організмів тощо, діючи на ці морфоструктури, урізноманітнили їх, утворивши форми рельєфу, які називаються морфоскульптурами.

Морфоструктури

Морфоструктури Закарпатської області надзвичайно різноманітні. Північно-східну гірську частину області складають Верховинська, Полонинська та Мармароська морфоструктури, що входять до складу Зовнішніх флішових Карпат. З південного заходу вони обмежені Пенінською морфоструктурою, яка є перехідною ланкою між Зовнішніми та Внутрішніми Карпатами. Передгір'я та рівнинну територію області займає Закарпатська морфоструктура, що в геоструктурному відношенні відповідає Закарпатському внутрішньому прогину. На південному заході розташована Панонська морфоструктура, яка є частиною обширного Панонського серединного масиву. Названі морфоструктури здебільшого складної будови, тому їх поділяють на морфоструктури більш низького порядку (рис .7).

Геоморфологічна схема Закарпатської області
Рис. 7. Геоморфологічна схема Закарпатської області

Верховинська морфоструктура

Верховинська морфоструктура приурочена в основному до Кросненської тектонічної зони, хоча, включає також незначні ділянки Скибової і Дуклянської зон Карпат. У межах Верховинської морфоструктури переважає низькогірний і середньогіриий ерозійно-тектонічний рельєф з абсолютними висотами 600-700 м. Лише у верхів'ях Ріки, Тереблі та Тересви, на ділянці піднятої основи Кросненської зони, висоти досягають 1600-1700 м. Цей рельєф сформувався в умовах значного поширення нестійких до процесів денудації олігоценових відкладів. Важливу роль в його формуванні відіграли вузькі антикліналі та широкі синкліналі.

У межах піднятої основи центральної синклінальної зони притоки Тиси, Ріки та Тересви своїми верхів'ями відтіснили до північного сходу Карпатський вододіл і утворили на південному схилі відроги та гірські групи (Негровець, Канч). Тут спостерігаються різке вертикальне розчленування, глибокі поперечні долини, гострі форми гребенів і вершин, кам'яні осипища.

На окремих ділянках Верховинської морфоструктури виділяються повздовжні ерозійно-тектонічні пониження. Деякі дослідники вважають їх давніми повздовжніми долинами. У північно-східній частині морфоструктури розміщена розлога Ясинська улоговина. Ці форми можна розглядати як морфоструктури більш низьких порядків.

Полонинська морфостоуктура

Полонинська морфостоуктура охоплює Дуклянську, Магурську, Поркулецьку, Чорногірську та Рахівську тектонічні зони. Це найбільш підвищена частина (орографічна вісь) Українських Карпат. В її будові беруть участь флішові утворення верхньокрейдового та палеогенового віку. Полонинська морфоструктура має середньовисотний гірський рельєф, якому властиві порівняно великі середні абсолютні висоти, асиметрія поперечного профілю хребтів, добре збережені залишки древніх поверхонь вивітрювання. Глибокі поперечні долини, що, правдоподібно, зв'язані з тектонічними розломами, розділяють Полонинську морфоструктуру на окремі морфоструктури більш низького порядку: Рівненську, Боржавську, Красненську, Свидовецьку, Чорногірську.

Рівненська морфоструктура

Рівненська морфоструктура розташована на межиріччі Ужа та Латориці. Це гірський масив полонини Рівної (1482 м), відносні висоти якої понад 1200 м. Поміж глибокими і вузькими долинами Латориці та Вечі тягнеться хребет, видовжений у меридіональному напрямку.

Боржавська морфоструктура

Боржавська морфоструктура об'єднує масивну гірську групу на межиріччі Вечі та Ріки (полонина Боржава). Ця морфоструктура має крутий схил у бік низькогір'я Воловецької Верховини. Над вирівняною поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини (Томнатик, Великий Верх, Стій), сполучені між собою гострими гребенями.

Красненська морфоструктура

Красненська морфоструктура включає частину Полонинського хребта на межиріччі Ріки й Тересви. Цей хребет тут більш інтенсивно розчленований, його висоти сягають вище 1500 м (г. Топас, 1552 м, г. Ружа, 1568 м).

Свидовецька морфоструктура

Свидовецька морфоструктура є продовженням Полонинського хребта. Найбільші висоти на південному сході морфоструктури (г. Стіг, 1707 м, г. Близниця, 1883 м). Південний схил Свидівця розчленований глибокими долинами рік Косівська, Середня та Мала Шопурки. Привододільна смуга хребтів зберегла виразні сліди плейстоценового зледеніння, що трапляються у верхів'ях річок Драгобрат, Труфанець, Гропа та представлені льодовиковими карами (цирками) зі скелястими схилами. Межирічні хребти мають плосковерхі вершини (плаї).

Чорногірська морфоструктура

Чорногірська морфоструктура об'єднує найвищий гірський масив Українських Карпат. Вона займає Чорногірську тектонічну зону, ускладнену складчастістю. Гребінь вододільного хребта із заокругленими вершинами (гори Петрос, Говерла) приурочений до зони найбільш стійких крейдових пісковиків і конгломератів. До південного сходу синклінальна структура ускладнюється, утворюючи два хребти (Піп Іван і Стайки), що поділені долиною р. Погорілець. Вздовж північно-східного краю головної синкліналі простежується стрімкий денудаційний уступ. Під уступом головного гребеня у верхів'ях Пруту та приток Чорного Черемошу добре збереглися льодовикові форми рельєфу. Дещо гірше, але також досить виразно, вони виступають і на південному схилі чорногірського масиву. Значне поширення на крутих схилах мають кам'яні розсипища — куруми. Виположені схили покриті потужною корою звітрювання.

Крім охарактеризованих морфоструктур, на південному крилі Полонинського хребта від м. Перечин до с. Липецька Поляна наявне пониження рельєфу, що має вигляд улоговини. Зафіксовано ерозійний рівень на абсолютній висоті 400-480 м у північно-західній частині та на 550-570 м у південно-східній. Він зберігся окремими, часто дуже вузькими площадками. Поширення площадок засвідчує, що вони розвинені не лише у межах улоговини, але й переходять також у вигляді ерозійних терас в долини прориву вулканічної гряди, зокрема долини Ужа та Латориці. Причому в долині Латориці є два ступені терас цього рівня. Назване пониження раніше розглядали як єдину древню повздовжню середньогірську долину (Цирок-Боржавську). Тепер більше дослідників вважають, що ця структурно-ерозійна форма утворилась внаслідок складного та неодноразового перехвату повздовжніх річок поперечними.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом