Крисаченко В.С.
Екологічна культура

Архетипи екологічної культури українського народу. Частина 1

§2. Архетипи екологічної культури

У політичних та наукових баталіях сьогодення ми, розкріпачені і натхненні національним відродженням, нерідко апелюємо до тисячолітньої традиції української державності, справедливо вбачаючи в цьому і підтвердження одвічного прагнення народу до незалежності, і закономірності сучасного державотворення в Україні. Однак ця "тисячолітня" опора з огляду духовності українського народу часто-густо постає у своїй протилежності — як нищення або й фальсифікація та експропріація давніх духовних цінностей та пріоритетів автохтонних етносів, зокрема й українців.
Тому зараз, коли дослідник прагне осмислити відповідні проблеми, немає завдання важчого, ніж за віковими нашаруваннями віднайти правічний духовний світ народу. Та немає й завдання нагальнішого, адже чи не вперше у власній історії (принаймні за останні віки) український народ не лише сам творить її, а й має змогу створити істинний образ своєї минувшини.
Духовний світ народу, взятий в його синхронних та діахронних вимірах, нагадує своєрідне Ельдорадо, де на кожному кроці трапляються діаманти та золоті самородки, але лежать вони в пилюці, болоті, навіть — У багні. Саме туди втоптували одвічні цінності українців, позбавляючи їх історичної пам'яті і національної самосвідомості. Але, попри усі негаразди та лихоліття, нетлінне збереглося у творах народу — колядках,
щедрівках, думах, легендах, переказах тощо; чимало знань дійшли до нас у літописах давнини; нерідко звичаї, вподобання та побут народу описували чужинці, як східні, так і західні; та й археологічні пам'ятки дають змогу "зазирнути" до культурного світу наших предків. Щоправда, під час використання літописів та діяріушів чужинців особливо слід звертати увагу на їхніх авторів, адже, наприклад, ранньохристиянські літописці принижували язичницькі — поганські, на їх погляд, — вірування, заносили до них найнеймовірніші речі; що стосується чужинських текстів, то, як це робив навіть Геродот, у них оригінальні ідеї переінакшувалися відповідно до звичаїв та культури авторів.
Тому маємо такий стан, коли архетипи автохтонного етносу мусимо вишукувати у священних текстах Сходу: "Рігведі", "Авестах", "Махабхараті"; коли цінні відомості беремо з класичних творів антики, починаючи від Гомера та Гесіода і закінчуючи Плутархом; коли навіть Святе Письмо тією чи іншою мірою сприяє розширенню наших уявлень про край та звичаї народу. В усіх давніх літописах та творах Русі, включно з "Літописом Руським" та "Словом про Ігорів похід", необхідно відрізняти вторинне від справжньої творчості народу, яка постійно виявляється у таких пам'ятках. При цьому треба мати на увазі складний, шаруватий склад ментальності, існування ієрархічної системи архетипів, котрі поставали в різний час і в різних обставинах. Слід враховувати також багатоступінчатість давньої української міфології, інколи еклектичне співіснування в текстах слідів різних часів та походження.
У другій половині XIX ст. етнолог Іван Левицький (більше знаний як письменник Нечуй-Левицький) у своїй праці "Світогляд українського народу" писав:
"Всі образи для своєї релігії давні українці мусили брати з природи... Найдавніші українські міфи були в геоморфній й певно в зооморфній формі... В українській міфології ми бачимо давні форми побуту пастушого й патріархально-хліборобського".

Цікаво, що навіть притлумлений християнством давній український світогляд виявився настільки значущим та живучим, що, по суті, повністю змінив усю нав'язану народові християнську обрядовість та персоніфіковані свята, вклавши в них свій глибинний зміст. І сталося це саме тому, що вироблені віками духовні цінності народу Дійсно йшли від найістотнішого для людини — світу природи і світу діянь.
Справді, до найдавнішого шару української міфології, найбільш втраченої документально, але непогано збереженої народом — належать уявлення про Сонце, Зорю, Хмару, Весну, Господаря, Громовика, Святовита, Купайлу, Коляду як про світотворящих богів, зрозуміло, богів світлих. їм протистоять так звані темні (зимові) сили — русалки, мавки, полісуни, польовики, домовики, чорти, відьми, упирі, вовкулаки, Доля і Злидні. Та обставина, що персоніфіковані божества дійшли до наших днів у назвах небесних світил, порах року, атмосферних явищах, з одного боку, і "домашніх", зовсім не грізних, таємничих супутників людини — з іншого, свідчить про надзвичайну архаїчність цих міфологій. Так само і в давньогрецькій міфології первісний сонм богів водночас має спільні зі стихіями назви — Гея (земля), Геліос (сонце) тощо. З огляду на давність автохтонного осідлого населення на українських землях зачатки згаданої системи уявлень слід віднести, мабуть, до мадленської доби.
Ця праархаїчна система уявлень зосереджується на двох феноменах буття: власне людині і людському довкіллі. Усна народна традиція донесла крізь віки, наприклад, уявлення про Господаря, який живе у гармонійному світі і створює гармонійний світ. І. Левицький зазначає, що Господар — гарний, пишний і багатий, а живе він у великому дворі; двір цей тримається на семи стовпах, обгороджений золотим тереном, з дорогими точеними золотими ворітьми; Господар одягнений у білі шати, випрані в Дунаї, і сидить Він перед золотим столом, на якому лежать калачі з ярої пшениці тощо. Образ Господаря доповнює Бог Громовик, причому відомий він у кількох іпостасях: як воїн, пастух, хлібороб. Таким чином, уособлення земного буття людини — Господар, і сакралізація небесно-космічних її вимірів — Громовик, загалом створювали сукупний образ гармонійного творчого сущого: по-людськи (гуманно, як сказали б зараз) організованого, по небесному вивищеному у його можливостях та досконалостях.
При цьому Зоря, Хмара, Весна, Сонце — суть складові того патріархально-пасторального світу, в якому плин часу і плин життя завжди сприймаються як довершені, а світ — створеним для людини, щоб радувати й охороняти її. І навіть існування в цьому світі таємничих "темних зимових" сил не позбавляють його гармонійності, а людину — спокою; мавки, польовики, домовики, навіть упирі та вовкулаки лише нагадують людині час від часу, наскільки великою цінністю є оцей вивершений, досконалий світ, і як нерозумно було б допускати в ньому панування "темних" сил. А тому останні час від часу з'являються на обширі буття чи в душі людини^ і цим повинні зробити її кращою, чистішою. Тобто "темні зимові сили", окрім персоніфікації певних астрально-календарних явищ, були регулятором вчинків людини, яка, будучи у захваті від досконалості світу та буття, інколи зверхньо ставилася до прихованих у них підступів та незгод.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом