Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Геоморфологія Закарпатської області: Мармароська, Пенінська, Закарпатська і Панонська морфоструктури

Мармароська морфоструктура

Мармароська морфоструктура включає антиклінально-горстове середньогір'я Рахівського масиву (Рахівська морфоструктура) і його північно-західне продовження — зону північних мармароських стрімчаків (Стрімчакова морфоструктура).

Рахівська морфоструктура

Рахівська морфоструктура характеризується розвитком виражених у рельєфі дрібних різнонапрямлених і морфологічно неоднорідних складок. Поперечно-блокові структури, а також характер гірських порід, представлених міцними кристалічними сланцями, гнейсами та мармуровидними вапняками, зумовили різновисотне положення хребтів і неоднакову інтенсивність денудаційних процесів. Більш компактна частина масиву розташована на лівобережжі Тиси. На кордоні з Румунією здіймається гнейсовий скелястий Піп Іван Мармароський (1946 м) з рештками льодовикових цирків. Подібну форму мають вершини Менчул (1380 м), Шоймул (1228 м). Остання синклінальної структури. Глибокі долини, круті та подекуди стрімкі схили, значна амплітуда відносних висот (більше 1000 м), наявність гострих і скелястих гребенів та вершин виділяють цей масив серед інших гірських груп Карпат. Інтенсивна глибинна ерозія Тиси та Шопурки порушила орографічну цілісність масиву, поділивши його вузькими долинами на кілька пасем меридіонального простягання. Вершини масиву розміщені у шахматному порядку і в основному приурочені до перетину дрібних гребенів.

Стрімчакова (мармароська) морфоструктура

На захід від Шопурки по системі конседиментаційних розломів кристалічні породи Рахівського масиву занурюються під флішові товщі крейди й палеогену. Вздовж північно-східної межі цієї смуги, що, клиновидно звужуючись, простягається до басейну Боржави, по фронту мармароського насуву поширюється зона стрімчаків — відторженців древніх порід. Стрімчаки виступають серед флішу спорадично, на відносно великій відстані один від одного. До їх складу входять карбонатні та кремнисті породи тріасу та юри, а також кристалічні породи. Стрімчаки занурені у відклади флішу (пісковики) й аргіліти апту (сеноману).

Пенінська (стрімчакова) морфоструктура

Пенінська (стрімчакова) морфоструктура вузькою (до 5,5 км) переривчастою смугою простежується від Перечина в південно-східному напрямку через всю Закарпатську область. Загальний вигляд морфоструктури визначають різної величини відокремлені один від одного уламки-брили білих, кремових і червоних вапняків. Вапняки мають юрський і неокомовий вік, а вміщуючі їх породи відносять до крейди. Розміри таких брил коливаються звичайно від декількох до десятків метрів (рис. 8). При вивітрюванні та денудації брили вапняків, бронюючи гребені вододілів і вершини окремих піднять, часто виступають у рельєфі у вигляді екзотичних скель.

Стрімчак пенінської зони
Рис. 8. Стрімчак пенінської зони

Закарпатська морфоструктура

Закарпатська морфоструктура у тектонічному відношенні відповідає Закарпатському внутрішньому прогину, який накладений на гетерогенну основу. У межах прогину чітко виділяються Мукачівська та Солотвинська западини, що розглядаються як окремі морфоструктури більш низького порядку. Крім цього, до прогину приурочена Вигорлат-Гутинська вулканічна гряда, що пов'язана з виливом ефузивів по розломах у земній корі в пліоцені. Вона теж характеризується як окрема морфоструктура.

Мукачівська морфоструктура

Мукачівська морфоструктура складена міоценовими та четвертинними відкладами. Характерною рисою її будови є розвиток блокової тектоніки. По тектонічних блоках відбувалося тривале опускання западини, яке лише в голоцені змінилося відносними підняттями. Поверхня морфоструктури — це переважно плоска низовинна алювіальна рівнина, яка підвищується лише в смузі, що прилягає до Вигорлат-Гутинського хребта. Вона є низькою терасою Тиси та її допливів, яка підноситься над сучасним рівнем води в річках в середньому на 5-6 м. Абсолютні висоти рівнини 115-120 м у смузі, що прилягає до Вигорлат-Гутинського хребта, і понижуються до 105 м на березі Тиси біля м. Чоп.

Низовинна територія Мукачівської морфоструктури від Вигорлат-Гутинської гряди відділена смугою передгір'їв, які на ділянці Мукачеве-Іршава утворюють два плоскі відроги в бік низовини. Спостерігаються кілька уступів, похилих до низовини та розчленованих дрібними притоками Латориці, Боржави на ряд увалів з широкими плоскими або куполовидними вершинами. У рельєфі виділяються також окремі куполовидні вулканічні гори (Чорна Гора (568 м), Шаланка (372 м) та інші).

Солотвинська морфоструктура

Солотвинська морфоструктура відповідає тектонічній западині, виповненій міоценовими моласами, що зібрані в широкі пологі антиклінальні та синклінальні брахіскладки. На окремих ділянках антикліналі ускладнені солянокупольними структурами. У межах улоговини тривале міоценове опускання в пліоцені змінилося підняттям. Рельєф морфоструктури неоднорідний. Північно-східна частина, що прилягає до Полонинського хребта, є низькогір'ям. У південно-західному напрямку низькогір'я понижується і поступово переходить до широких терасованих долин Тиси та Ріки. Низькогір'я має вигляд горбастого м'якого рельєфу з перевагою плоских форм. Абсолютні висоти досягаються тут майже 760 м (г. Дарола, 758 м). Над долинами річок низькогір'я піднімається в середньому на 150-300 м.

У межах низькогір'я простежуються рештки древніх терас Тиси та її допливів. Вони пов'язуються з терасовими уступами Хустських Воріт передгір'їв і вулканічного хребта. У східній частині улоговини (басейн Тересви), в умовах моноклінального залягання неогенових комплексів трапляються куестові форми рельєфу.

Вигорлат-Гутинська морфоструктура

Вигорлат-Гутинська морфоструктура утворилась у результаті потужних вулканічних виливів у пліоцені. Складена переважно андезитами, андезито-базальтами та базальтами, а також їх туфами. Вона є наложеною молодою морфоструктурою. Переважають висоти 700-800 м, окремі вершини дещо перевищують 1000 м (г. Бужора, 1086 м). Над прилеглою з південного заходу низовиною Вигорлат-Гутинська гряда підноситься на 600-700 м.

Вигорлат-Гутинська гряда — це складно побудована вулканічна споруда. Незважаючи на лінійну витягнутість гряди, породи, що її складають, відображають не лише лінійний тип виливів, але й центральний. Основна особливість гряди — асиметрія будови. По північному її краю підошва ефузивів розміщена на висоті 500-600 м, тоді як по південному вона не піднімається вище 200 м. Південні схили гряди більш пологіші, мають більшу протяжність (10-14 км), ніж північні. Північні та північно-східні схили, за рідким винятком, короткі (2-3 км) і круті.

У межах морфоструктури нерідко добре збереглися первинні поверхні вулканічної акумуляції. Серед них виділяються плоскі горизонтальні поверхні лавових плато, крупні та дрібні масиви згаслих вулканів. Із таких вулканів добре збереглися в рельєфі Анталовецька Поляна, Маковиця, Борилів. Вони зберегли правильну конічну форму, слабо розчленовані, мають однорідну геологічну будову. На вулкані Анталовецька Поляна добре видно кратер. Тепер вулканічна гряда піддана інтенсивному розчленуванню. На річках переважає глибинна ерозія. Характер долин визначається переважно літологією порід. Долини, розвинуті в андезитобазальтах, вузькі, глибокі, крутосхилі; в туфах — широкі з виположеними схилами.

Панонська морфоструктура

Панонська морфоструктура є частиною обширного Панонського серединного масиву, який розташований в основному південніше (Угорщина) і лише своєю північно-західною окраїною потрапляє на територію Закарпатської області, обмежуючись приблизно лінією Чоп-Бігань-Берегове-Вилок. Масив виник на місці верхньо-мезозойської складчастої зони. У паноні він втягується в глибоке опускання. Від Закарпатського прогину масив відділений зоною розломів. Ця територія розглядається як Панонська криптоморфоструктура.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом