Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Геоморфологія Закарпатської області: денудаційні морфоскульптури

Морфоскульптури

Формування морфоскульптур Закарпатської області почалося після встановлення тут континентального режиму і триває досі. Воно тісно пов'язане з розвитком морфоструктур. Звільнюючись з-під моря, морфоструктури потрапляли під вплив екзогенних процесів, піддавалися обробці, внаслідок чого виник складний комплекс морфоскульптур. Головну роль у формуванні сучасного рельєфу Закарпатської області відіграли річкові води, процеси вивітрювання, льодовикова ерозія й акумуляція, підземні води. Цими процесами створені найголовніші морфоскульптури області:

  • денудаційні;
  • ерозійні;
  • льодовикові;
  • карстові;
  • гравітаційні.

Денудаційні морфоструктури Закарпатської області

У межах Закарпатської області у гірській частині виділяють чотири поверхні вирівнювання: Полонинську, Бескидську, Прирічкову верхню, Прирічкову нижню.

Полонинська поверхня вирівнювання

Полонинська поверхня вирівнювання найкраще збереглася в межах Полонинського хребта, а також гірських груп Свидовця та Чорногори. На Полонинському хребті до неї належать вирівняні поверхні полонин Рівної, Боржави, Красної. Це майже одновисотні масиви, пологі контури хребтів, а також згладжені гребені полонин, що не залежать від структурних факторів і спостерігаються навіть у тих випадках коли полонини складені неоднорідними літологічними відмінами гірських порід. З вершинами хребтів контрастують різко розчленовані схили з крутим нахилом у верхній частині. Полонинська поверхня вирівнювання в сучасному рельєфі Карпат займає найвище положення. її абсолютні точки на півдні 1300-1400 м (Рівна, 1420 м), у напрямку на південний схід висота полонин дещо збільшується (Красна, 1534 м). На Свидовці та Чорногорі абсолютні позначки Полонинської поверхні становлять від 1700 до 2000 м. Відносні висоти поверхні дорівнюють 900-1100 м. Вік Полонинської поверхні вирівнювання — кінець гельвету.

Бескидська поверхня вирівнювання 

Бескидська поверхня вирівнювання поширена у всіх зонах Флішових Карпат, особливо у Бескидах. У Закарпатській області вона утворює широкий ступінь біля підніжжя та навколо полонинських масивів і хребтів північно-східного простягання. Хоча ці гори сильно розчленовані, але багато зберегли рівних площадок на абсолютних позначках 900-1000 м. Відносні перевищення досягають 250-300 м.

Бескидська поверхня зрізує флішові товщі, а також нижньо- і середньосарматські відклади передгір'я. В області флішу перекрита елювієм, а в південно-західній частині — незгідно залягаючими на ній вулканогенними утвореннями. Нахил Бескидської поверхні на південь до початку вулканічної діяльності зафіксований нахилом лавових прошарків, а також наявністю лінз конгломератів. Вік поверхні — панонський.

Прирічкова верхня поверхня вирівнювання 

Прирічкова верхня поверхня вирівнювання добре збереглась у всіх Карпатах, однак скрізь займає відносно невеликі площі й трапляється у вигляді розрізнених ділянок. Абсолютні її позначки коливаються у широких межах і поступово збільшуються до зони сучасного вододільного гребеня від 400 до 950 м, тоді як відносні висоти залишаються більш-менш постійними. Уступ до долин річок і гірське оточення з тилової сторони надає цій поверхні чіткий вигляд ступеня. Вік поверхні — акчагил.

Прирічкова нижня поверхня вирівнювання

Прирічкова нижня поверхня вирівнювання у Карпатах ще більше, ніж верхня, зв'язана з долинами сучасних річок. На звужених ділянках долин вона представлена як звичайна ерозійна, або ерозійно-акумулятивна тераса з галечниково-валунним алювієм. Лише в улоговинах ця тераса значно розширюється, набуваючи вигляду поверхні вирівнювання. Відносна висота Прирічкової нижньої поверхні вирівнювання становить 150-170 м, вік — апшерон.

Денудаційні морфоструктури у Закарпатському прогині

У Закарпатському прогині поверхні вирівнювання представлені по-різному в Солотвинській і Мукачівській улоговинах. Солотвинська улоговина має два рівні (Скирдейський і Боронявський), Мукачівська — один (Велико-Копаньський).

Рівень Скирдей

Рівень Скирдей представлений ерозійним залишком виположеної вершини, що біля с. Нижні Селища. Будова цього рівня добре простежується на бровці схилу, де на корінних породах залягають валунно-галечникові відклади (1,5-2 м), перекриті бурувато-жовтими суглинками з окремими валунами та галькою. Потужність суглинків 0,5 м. В інших місцях поширення цього рівня відомі лише розсипища валунно-галечникового матеріалу. Абсолютні позначки рівня Скирдей 450 м, відносні до 300 м. Вік рівня — акчагил.

Боронявська поверхня вирівнювання

Боронявська поверхня вирівнювання — це нижчий ступінь, що примикає до рівня Скирдей. Вона всипана валунами та галькою, простягається в південно-західному напрямку, де часто фіксується плосковершинними висотами, що розміщені північніше с. Боронява (г. Древутна) і на північ від с. Нижнє Селище (г. Плоска). Абсолютні позначки цього рівня 350 м, відносні близько 200 м. Вік рівня — апшерон.

Велико-Копанська тераса 

Велико-Копанська тераса простяглася у вигляді смуги різної ширини від м. Ужгорода на північному заході до с. Велика Копань на південному сході. Має вирівняну, ділянками розчленовану ярами та балками поверхню, що знижується у південно-західному напрямку. Вона чітким уступом відмежовується від Закарпатської рівнини. Відносні її позначки змінюються від 120 м на південному сході до 20-30 м на північному заході. Геологічний розріз тераси на всьому протязі майже не змінюється: нижня частина (90-100 м) складена галечниками, верхня (15-25 м) — строкатими глинами та буруватими суглинками. Вік тераси — апшерон.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом