Геренчук К.І.
Природа Волинської області

Фізико-географічні умови Волинської області (частина 1)

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

Волинська область – одна з 25 областей Радянської України, утворена 4 грудня 1939 р.
Площа області – 20,2 тис. км кв., що становить 3,3% території УРСР, густота населення (48 чол. на 1 км кв) менша від середньої по республіці (76 чол. на 1 км кв.), що пояснюється складністю використання природних умов. Проте освоєння цієї території почалось давно, саме тут виникли одні з найстаріших міст України (Володимир-Волинський, наприклад, згадується в літописах під 988 p., Луцьк – під 1085 р. Турійськ – під 1097 p., Камінь-Каширський – під 1196 p.).
Крайня західна точка області – с. Забужжя Любомльського району (23°45' східної довготи), східна – с. Липне Ківерцівського району (26°05' східної довготи), південна – с. Піски Горохівського району (50°18' північної широти) і північна – с. Мукошин Любешівського району (51°54' північної широти).
Волинська область межує на півдні з Львівською областю, на сході з Ровенською, на півночі з Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, на заході (по р. Західний Буг) з Польською Народною Республікою.
Ландшафти області належать до двох типів: поліського, з перевагою боліт, луків, дубово-соснових і дрібнолистих лісів та лісостепового, з поширенням в доісторичному минулому лучних степів та дубово-грабових лісів, а в наш час переважно орних земель.
Волинська область має рівнинну поверхню, середня висота якої 195 м н. р. м., отже, дещо вища від середньої висоти рівнинної частини республіки в цілому. Найвища точка поверхні Волині досягає 292 м н. р. м. і розташована на півдні області, недалеко від с. Бужани Горохівського району; найнижча її точка – в долині р. Прип'ять, біля устя р. Стохід і піднімається на 139 м н. р. м., отже, відносна різниця у висотах між південним і північним краєм області становить 150 м. Віддаль між цими двома крайніми за висотою точками дорівнює по прямій 180 км, отже похил поверхні області на перший погляд може здатися досить значним (близько 0,8 м на 1 км віддалі). Насправді похили поверхні області різноманітні і, як правило, значно менші від вказаної величини. Особливо незначні похили поверхні спостерігаються в її поліській частині, де максимальні відносні висоти не перевищують 60 м, а здебільшого не досягають 30 м. Тільки в південній, лісостеповій частині області відносні висоти становлять 100 м, що створює порівняно значні похили поверхні, особливо між ріками та їх місцевими вододілами. Від величини похилів поверхні залежить швидкість стікання дощових вод, швидкість течії води в річках, а чим більша швидкість течії, тим більша ерозійна (розмиваюча) здатність водних потоків. Отже, південна, лісостепова частина області має сприятливі природні передумови для поширення ерозії.
Незважаючи на рівнинність поверхні області, через її територію проходить частина Головного Європейського вододілу, що ділить басейни рік Чорного і Балтійського морів, а саме Прип'яті і Західного Бугу. Цей вододіл входить у межі області з Львівщини між селами Шпиколоси і Дружкопіль і простягається дуже звивистою лінією на села Печихвости, Рачин, Садів до висоти 286 м, звідки повертає на північний захід (на села Бійницю, Овадне, Мосир і Олеськ, а далі – на Любомль, Полапи, Забужжя, Шацьк і Мельники). Вододіл дуже плоский, невиразний, у багатьох місцях проходить через болота, що вказує на його молоде формування, яке почалося тільки після відступу дніпровського зледеніння (рис. 1).

Рис. 1. Гіпсометрична схема Волинської області (за Я.Р. Дорфманом). (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Хоча поверхня Волинської області є загалом рівнинною, проте вона досить виразно поділяється на декілька орографічних частин, а саме:
Волинську лесову височину на півдні області з середньою висотою 215 ж і досить почленованою поверхнею балками і долинами численних приток Західого Бугу і Стиру. Волинська височина закінчується на півночі виразним уступом висотою 30-40 м, вздовж якого простягається дорога Луцьк – Володимир-Волинський.
Турійську денудаційну рівнину, що лежить на північ від Волинської височини і має середню висоту 190 м.
Волинське горбисте пасмо виявлене окремими моренними горбами, які простягаються від Любомля на Ковель, Маневичі і далі на Ровенську область, на Володимирець і Дубровицю. Середня висота пасма 175 м, а висота окремих горбів подекуди перевищує 200 м.

Рис. 2. Меридіональний профіль Волинської області. (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Верхньоприп'ятську низовину з середніми висотами близько 155 м. Орографічну будову Волинської області відносно слабо видно на гіпсометричній карті, внаслідок незначних абсолютних і відносних коливань висоти її поверхні та недостатньої кількості горизонталей. Орографічні особливості цієї території краще показує гіпсометричний профіль, прокладений через Горохів – Затурці – Ковель – Камінь-Каширський. На цьому профілі добре видно згадані орографічні частини області, а також те, що Волинська височина подібна до ночов, тому що південна і північна її частина дещо вища від середньої (рис. 2).

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом