Геренчук К.І.
Природа Волинської області

Геоморфологічна будова Волинської області (частина 3)

Стир на відміну від рік Турії і Стоходу починається далеко за межами Волинського Полісся, на краю Подільського плато, перетинає Мале Полісся, входить у межі Волинської височини біля с. Мерва і виходить з неї біля м. Луцька, перерізуючи її наскрізь в добре сформованій долині з терасованими схилами загальною висотою до 50 м. Приймаючи біля с. Торговиця свою основну притоку Ікву, яка теж починається на краю Подільського плато, заплава р. Стир стає широкою (понад 2 км) і змінює свій напрямок з північно-східного на північний.
Цей напрямок долина р. Стир зберігає і по виході на Поліську низовину аж до с. Сокіл; схили долини знижуються тут до 15-20 м над рікою. За с. Сокіл р. Стир різко повертає на північний схід, використовуючи частину прадавньої долини Стир-Словечно; долина на цій відстані дуже заболочена, з невиразними схилами і значною потужністю четвертинних алювіальних відкладів (15-20 м). За м. Старий Чорторийськ р. Стир знову повертає на північ і біля с. Стара Рафалівка простягається у Ровенську область. На цій віддалі р. Стир, покинувши прадавню долину, розробила нову – з вузькою заплавою та корінними схилами, складеними крейдовими породами.
Геоморфологія річкових долин Волинської височини суттєво відрізняється від геоморфології долини Полісся. Основна відмінність полягає в тому, що долини Волинської височини (не лише долини великих рік, а й їх приток) врізані на 30-50 м, мають виразні терасовані схили і густу сітку балок і ярів, які розчленовують міжрічкові простори, надаючи їм не тільки хвилястого, а часто горбистого характеру. Особливо розчленована поверхня на півдні Волинської височини, між містами Берестечком і Гороховом, де абсолютні висоти піднімаються майже до 300 м. Все це створює загальний тон генетичних особливостей у рельєфі Полісся і Волинської височини: у першому переважають водноакумулятивні форми, у другому – водноерозійні.
Проте між річковими долинами Полісся і Волинської лесової височини є певна подібність, наприклад у будові заплав, які переважно широкі і заболочені, особливо у таких річок, як Луга (притока Західного Бугу), Липа, Чорногузка (ліві притоки Стиру), в однаковій кількості терас у долинах головних річок (всі вони мають по дві надзаплавні тераси, що свідчить про схожість їх розвитку в четвертинному періоді).
Форми давнього зледеніння поширені лише в поліській частині області. На Волинській височині, західна частина якої вкривалась найдавнішим (окським або міндельським) зледенінням, вони не збереглися; форми рельєфу цього зледеніння цілком перероблені річковою ерозією і поховані під відкладами лесовидних суглинків та алювіальних суглинків.
Серед форм рельєфу, сформованих зледенінням, переважають водно-льодовикові форми, тобто створені талими водами льодовика. До них належать ози, зандрові та озерно-льодовикові рівнини.
Кінцево-моренні горби на Волині складені переважно гравійно-гальковим матеріалом з великою кількістю кристалічних валунів різного розміру. На відміну від озів кінцево-моренні горби простягаються поперек до напрямку руху льодовика, утворюючи широку смугу виразних горбів, які починаються в Любомльському районі і тягнуться через Ковельський і Маневицький райони в Ровенську область і БРСР. У ядрах більшості цих горбів залягають корінні крейдові породи, що вказує на піднесення дольодовикової поверхні, яке було перешкодою для дальшого просування Дніпровського льодовика на південь.
Про кінцево-моренний характер цієї горбистої смуги свідчить поширена на південь від неї смуга похилих рівнин зандрового типу, зокрема між селами Любитів і Дроздні, Маневичі і Граддя та в багатьох інших місцях по зовнішньому краю кінцево-моренної смуги.
У зоні кінцево-моренних горбів збереглися подекуди озерно-льодовикові рівнини. Вони складені шаруватими суглинками і супісками, так званими стрічковими глинами, відкладами колишніх прильодовикових озер, у яких влітку, коли посилено розтавав льодовик, відкладався шар піску, а взимку, коли танення майже припинялося, відкладався шар глини або суглинку. Відклади таких прильодовикових озер можна побачити в кар'єрі поблизу м. Ковеля та в інших місцях.
Характерними для Волинського Полісся є карстові та денудаційні форми рельєфу. Карстові форми виявлені переважно западинами різних розмірів і глибин. Більш глибокі з таких западин заповнені водою і являють собою озера, наприклад оз. Свитязь. У межах Волинського Полісся налічують декілька десятків карстових озер глибиною понад 15 м. Більш поширені неглибокі карстові западини, які скоро були замулені, тепер являють собою круглі або овальні заболочені пониження.
Карстові форми у Волинському Поліссі поширені там, де близько до поверхні залягають крейдяно-мергельні породи, які мають багато легко розчинного у воді вапна. Вилуговуванню цього вапна і утворенню провалля мабуть сприяють численні тріщини в крейдяно-мергельних породах, які утворились внаслідок тектонічних рухів. Цьому сприяють також рясні опади і багатство підземних вод, які циркулюють по тріщинах, розширюють їх і дають численні висхідні джерела в озерах.
Карстові озера і безозерні карстові западини поширені на Волинському Поліссі групами, саме там, де крейдово-мергельні породи не покриті четвертинними породами. Найбільше групи таких озер розташовані навколо Шацька, Любомля, Ковеля, Маневичів, Каменя-Каширського, Турійська тощо. Група карстових озер є біля с. Озеряни Турійського району.
Слід мати на увазі, що не всі озера Волинського Полісся карстового походження; багато з них утворилися на заплавах рік, зокрема на заплаві Прип'яті та її деяких притоках (озера Турське, Горіхове, Люб'язь). На противагу карстовим озерам, які майже виключно живляться підземними водами, заплавні озера мають річкове і ґрунтове живлення.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом