Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Геоморфологічні райони Закарпатської області. Карстові і гравітаційні морфоскульптури Закарпаття

Морфоскульптури

Карстові морфоскульптури

Карстові форми рельєфу відомі в Карпатах і в Закарпатському прогині. У Карпатах карст приурочений до північної частини Стрімчакової зони і найкраще виявлений на межиріччі Великої і Малої Угольки, де ця зона складена вапняками та вапняковистими брекчіями титонського віку. Окремі стрімчаки тут досягають до 100 м довжини, 50 м ширини і 80 м висоти. Одні з них відпрепаровані повністю, інші перекриті відкладами соймульської світи. Поверхневих карстових форм тут не виявлено. Лише на бортах вапнякових стрімчаків південної експозиції подекуди спостерігаються жолобчасті кари. Багато підземних лабіринтів. Тут відкрито більше двадцяти печер. Морфологічно вони поділяються на три групи: поглиначі, вихідні канали давніх джерел і розкриті.

Печери-поглиначі розташовані на північних схилах стрімчаків. Більшість з них невеликих розмірів, закладені по тектонічних тріщинах. їх перерізи еліптичні, зрідка ускладнені вузькими щілинами та трубами. У печерах є нагромадження суглинку або бурих глин. Інколи спостерігаються окремі сталактити. Прикладом цього типу може бути печера Загадка.

Печери — вихідні канали давніх джерел, розміщені на південних і південно-західних та південно-східних схилах стрімчаків, на 10-15 м нижче печер-поглиначів. Із цього типу найцікавіша печерна система Білих Стін (довжина 101 м).

Розкриті печери поширені в середніх і верхніх частинах схилів вапнякових стрімчаків. Вхідні отвори печер виникли внаслідок денудаційних процесів (печери Чур, Кам'яний Міст, Гребінь) або провалу склепіння (печера Дружба). Камери та ходи контролюються тектонічними тріщинами, мають щілиновидні перетини, складну морфологію. У районі печери Чур-1 розташований природний карстовий міст шириною 20 м і довжиною 15 м.

Карст Закарпатського прогину зв'язаний з виходами на денну поверхню соленосних утворень верхнього тортону. Він добре вивчений у межах солотвинської структури. Тут зафіксовано багато поверхневих і покритих форм. На ділянках, де сіль безпосередньо виходить на денну поверхню, поширений відкритий карст. Тут трапляються як мікро- так і макроформи: соляні піраміди, соляні столи, соляні гриби висотою від 1-2 до 4-6 м, у поперечнику в 2-3 рази менші. В основі цих форм часто утворюються корозійні лійки, що нерідко з'єднуються між собою, утворюючи вузькі карстові жолоби. Над виробленими камерами соляних шахт на поверхні виникають правильні лійки конічного типу глибиною 10-12 м, в діаметрі 20-30 м.

Гравітаційні морфоскульптури — зсуви, осипища і обвали

В Закарпатській області найсприятливіші умови для розвитку зсувів у Солотвинській, Ясінській та Іршавській улоговинах.

Розвиток зсувів тут зумовлений наявністю виходів на денну поверхню потужних пачок піщано-глинистих порід олігоцену та міоцену, неглибоким заляганням підземних вод, постійним підрізуванням схилів сучасними водотоками.

Більшість схилів мають складну будову з морфологічно більш або менш добре вираженими ділянками денудації, переносу й акумуляції зсувного матеріалу. Зміщення зсувних мас відбувається у вигляді дрібних, що насуваються одна на одну, лусок. Вони складені інтенсивно зім'ятими глинами або аргілітами з домішкою уламків пісковику. Нерідко зсувне тіло утворює крупне віялоподібне розширення в напрямку руху зсуву. Розміри зсувів — довжина 150-200 м, ширина 50-100 м, висота стінки відриву 30-50 м. Потужність зсувного тіла від кількох до 7-9 м.

Осипища і обвали приурочені переважно до високих інтенсивно розчленованих ерозією ділянок рельєфу. Наявні вони також і на крутих берегах річок, що підрізуються. Значні осипища простежуються на крутих схилах Полонинського хребта, Свидовці та Чорногорі. У межах Полонинського хребта переважають дрібні форми осипищ уламкового матеріалу, які утворюють у підніжжі конуси завдовжки 50 м, завширшки 30 м, потужністю до 30 м. Крупні осипища в Чорногорі спускаються майже до тальвегів сучасних потоків. Складені вони, головним чином, крупнобриловим матеріалом. Дрібна щебінка в них відсутня. З поверхні брили пісковиків покриті білими кірками вивітрювання. У нижній частині осипища закриті мохом і густими чагарниками. Потужні конуси осипищ, складені крупноуламковим матеріалом, характерні також для Свидовця.

Осипища порівняно невеликих розмірів у різних геоморфологічних районах приурочені до глибоких V-подібних річкових долин. Особливо багатий такими конусами осипищ район Рахівських гір. Значно менше розвинені вони в смузі вулканічних гір, де частіше всього бувають приурочені до крупних структурних уступів на крутих внутрішніх схилах кальдер. Осипища — це переважно молоді сучасні утворення, однак деякі з них на схилах Чорногори, Свидівця та Горган давніші (виникли в суворих кліматичних умовах верхньочетвертинного часу).

В останні роки на території області все більшого значення набувають форми техногенного рельєфу. Вони представлені меліоративними осушувальними каналами заплав річок, численними кар'єрами для видобутку різноманітних будівельних матеріалів, дорожними насипами та виїмками тощо.

Геоморфологічні райони

Територія Закарпатської області розташована у межах Карпато-Балканської країни в провінції Східні Карпати. У ній виділяються такі геоморфологічні області й райони.

  • Верховинська область відповідає Кросненській тектонічній зоні та частково окремим ділянкам скибової зони. Має низькогірний (600-700 м) рельєф. Понижене положення області, відносно Берегових і Полонинських Карпат пояснюється синклінальними умовами залягання гірських порід, які представлені пісковиками й алевролітами палеогенового флішу, що легко розмиваються. Область ділиться на два геоморфологічні райони: Бескидську та Горганську Верховини.
  • Полонинська область включає Дуклянську, Чорногірську, Магурську, Поркулецьку та Рахівську зони Карпат. Область має найвище піднятий і найглибше розчленований рельєф, що несе сліди діяльності льодовиків. Ніде так добре, як тут, не виражені риси масивності та згладженості. У межах області виділяються такі геоморфологічні райони: Рівненський, Боржавський, Красненський, Свидовецький, Чорногірський.
  • Мармароська область охоплює Рахівські гори, що є частиною великого Мармароського кристалічного масиву, розміщеного в Румунії, і зону Мармароських стрімчаків. Брилова кристалічна основа масиву в Рахівських горах виходить на поверхню. Вершини гір лише де-не-де несуть залишки мезозойського чохла, представленого відкладами тріасу, юри та нижньої крейди. Зона мармароських стрімчаків є клиновидним продовженням кристалічного масиву, що занурюється під породи флішу. Область включає два геоморфологічні райони: Рахівський та Стрімчаковий.
  • Пенінська область простежується розрізненими острівками від м. Перечина в південно-східному напрямку до Мармароського масиву. Вона характеризується специфічним денудаційним скелястим рельєфом. Кульмінації вершин утворюють брили-відторженці, що заключені у м'якіші породи флішу.
  • Закарпатська геоморфологічна низовинна область, хоча в геоструктурному відношенні і відповідає чітко окресленій геологічній структурі — Закарпатському внутрішньому прогину, рельєф її досить різноманітний. Північно-західну (Мукачівську) частину області займає акумулятивний рівнинний рельєф, південно-східну (Солотвинську) — ерозійно-акумулятивний горбистий рельєф. Крім того, тут поширений вулканічний рельєф (Вигорлат-Гутинська гряда), походження якого пов'язується з глибинними розломами. Область поділяється на три райони: Мукачівський, Солотвинський, Вигорлат-Гутинський.
  • Панонська область — це північно-східна частина Панонського серединного масиву, відділеного від Закарпатського внутрішнього прогину зоною розломів. Область характеризується акумулятивним рівнинним рельєфом. Лише до зони розломів приурочені острівні вулканічні гори, що дещо урізноманітнюють її рельєф.
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом