Геренчук К.І.
Природа Волинської області

Режим рівнів і стоку річок Волині. Термічний і льодовий режим

Стік рік Волинської області протягом року нерівномірний, внутрірічний розподіл стоку в різні за водністю роки неоднаковий. У середньому навесні доходить до 50-72%, влітку – до 2-14%, восени – до 4-12% і взимку до 13-30% річного стоку. Великий річний стік був у 1924, 1940, 1948, 1958 pp., малий – у 1925, 1936, 1950, 1954, 1961 pp.
Максимальні витрати річок Волині спостерігаються під час повені весною та паводків у літньо-осінній період. Характеристики середніх і максимальних витрат води і модулі стоку весняної повені наведені в табл. 10.

Таблиця 10 . Середні і максимальні витрати води і модулі стоку весняної повені на ріках області (доступно при скачуванні повної версії підручника)

* Модуль стоку – кількість води (л/сек), яка стікає з 1 км кв басейну водозбору ріки.

Літні паводки утворюються зливовими дощами. Величина максимального зливового стоку залежить від кількості опадів, їх інтенсивності та характеру поверхні водозбору. Найбільші витрати води при дощових паводках (червень-серпень) становлять від 40 (р. Вижівка) до 175 м куб/сек (р. Стир). Високі паводки, які формуються на малих річках під час злив, приносять велику шкоду господарству області, тому що під час паводків змивається грунт, руйнуються гідротехнічні споруди, замулюються стави. Наприклад, 20-25 липня 1948 р. внаслідок тривалих зливових дощів ріки вийшли з берегів і затопили значні площі посівів.
У зимовий, а також у літній бездощовий періоди ріки живляться підземними водами. Гідрогеологічні особливості області визначають характер і величину підземного живлення рік. Ріки, русла яких врізані в алювіальні відклади, живляться підземними водами з водоносних горизонтів алювіальних і флювіогляціальних відкладів, але тому що водоносність цих відкладів залежить від метеорологічних умов (кількості опадів), то в особливо сухі роки (або в роки з холодними зимами без відлиг) водоносні горизонти збіднюються, невеличкі водотоки пересихають, і на ріках можливе припинення стоку. Ріки, в живленні яких беруть участь карстові води, мають дещо підвищені величини модулів мінімального стоку.
Тривалість меженного періоду на ріках області в теплий період становить 120-140 днів, а найбільш маловодного – 20-30 днів. Початок літнього меженного періоду припадає на початок травня і закінчується в третій декаді листопада – першій декаді грудня. Бувають роки, коли літня межень переходить у зимову без збільшення стоку. Найменший меженний стік на ріках області спостерігається в 1946- 1947 і в 1961 –1964 pp., коли мінімальні середні місячні витрати води становили від 0,2 м куб/сек (р. Турія) до 0,009 м куб/сек (рис. 12). (р. Вижівка). Такі мінімальні витрати трапляються один раз на 30–40 років.

Рис. 12. Графік коливання рівня р. Турії (біля м. Ковеля) в 1965 р. (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Середня тривалість зимової межені становить 60-80 днів, а найбільша – 100-120 днів. Вона починається в третій декаді листопада – першій декаді грудня, а закінчується в березні.
Притокам Прип'яті властиве постійне і підвищене підземне живлення. Ріки течуть по закарстованих водозборах, причому карст має найбільший вплив на стік малих річок. В лісостеповій частині області підземне живлення рік нестійке і слабке.
Гідрогеологічні умови є дуже важливим фактором формування меженного стоку, а режим мінімального стоку тісно пов'язаний з режимом підземних вод і ерозійним врізом.
Твердий стік рік Волині характеризує ерозійну діяльність поверхневих вод. Наноси приток Прип'яті в межах області утворюються на окремих ерозійних ділянках водозборів рік. Такими ділянками є верхів'я приток на підвищеннях в лісостеповій частині області. Притоки Прип'яті (наприклад, р. Стир) стікають з північних схилів ерозійно-розчленованої Подільської височини, пересікаючи Мале Полісся, виходять на Волинську височину, де водна ерозія достатньо розвинена, а лесовидні відклади, які тут поширені, легко розмиваються. На Волинському поліссі, на водозборах рік Вижівки, Турії, Стоходу, які покриті піщано-глинистими відкладами, розвинений карст, водна ерозія незначна, стік мінеральних наносів невеликий.
Внутрішньорічний розподіл стоку наносів дуже нерівномірний і подібний до розподілу стоку води. На весняний період припадає в середньому до 50-70% і більше річного стоку наносів. Літом, восени і зимою кількість стоку наносів розподіляється більш-менш рівномірно.
Твердий стік обумовлює мутність води, яка змінюється протягом року. Мутність рік області загалом невелика. Найбільш прозорі та чисті води рік під час літньо-осінньої межені і взимку, коли відсутній притік поверхневих вод і ріки живляться підземними водами. Під час повені і зливових паводків кількість наносів у ріках різко збільшується, досягаючи максимальних розмірів. Середні річні значення мутності води рік області змінюються в межах від 3-5 (р. Турія) до 12-60 г/м куб (р. Стнр).
Найменший модуль стоку наносів характерний для водозбору р. Турії – 0,1-0,8 т/км кв в рік, а найбільший – для р. Стир – 1,4-7 т/км кв. Максимальна мутність в період повені досягає 400-800 г/м куб на великих ріках і 900-1000 г/м куб на малих. Особливо велика мутність води підчас зливових паводків.

Термічний і льодовий режим

Термічний режим рік Волинської області обумовлюється температурою повітря, але ця пряма залежність між температурою води і температурою повітря порушується. Внаслідок неправильного господарювання у ріки стікають теплі промислові, шахтні і побутові води. На характер термічного режиму рік впливає і ступінь їх зарегульованості (наявність водосховищ, ставків). На тих ділянках ріки, де виходять підземні води, які в літній період мають температуру нижчу, а в зимовий вищу, ніж вода в ріці, термічний режим ріки не відповідає термічному режиму повітря. Тому на деяких ріках області, де підземне живлення велике, температура води дещо вища взимку, а в теплий період на 1,5-2,0°С. нижча, ніж на ріках з помірним підземним живленням.
При переході температури повітря до від'ємних значень на ріках з'являються льодові утворення: забереги, сало, шуга, льодостав (кінець листопада – початок грудня). Від нестійкого температурного режиму залежить мінливість в датах наступу льодових утворень. Найпізніший льодостав на ріках області припадає на січень-лютий (1949, 1951, 1952, 1961, 1962, 1965 pp.), а на окремих ділянках рік навіть на березень (1952 p.). Середня тривалість періоду льодоставу три-чотири місяці. Льодовий покрив рік нестійкий, і ріки неодноразово то скресають, то замерзають. Скресають вони в березні, причому спостерігається така закономірність: малі ріки скресають скоріше, і лід на них тане на місці; на великих ріках весняний льодохід триває два-три дні, інколи 10-12 днів. Повне очищення ріки від льодових утворень відбувається через п'ять–десять днів після скресання (табл. 11).

Таблиця 11 . Строки скресання та замерзання рік області (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Товщина льоду на ріках області на початку льодоставу не перевищує 5-10 см, найбільша товщина досягає 40-60 см і навіть 80 см.
Під час весняного скресання і зимових відлиг спостерігаються затори криги, при яких рівень води піднімається до 0,3-0,5 м, рідко до 2 м. Затори на ріках зберігаються два-три дні. Затори були на р. Стир біля с. Щуровці 17-20 лютого 1949 p., рівень води піднявся на 115 см.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом