Геренчук К.І.
Природа Волинської області

Грунти Волинської області. Лучні та дернові грунти

Лучні та дернові грунти

Лучні грунти поширені переважно в південній частині Волинського Полісся, в межах Волинської височини в долинах Західного Бугу, Турії, Стоходу та Стиру на алювіальних відкладах легкосуглинистого, рідше супіщаного, механічного складу. Найбільш приурочені вони до зернистої заплави річок, яка утворилась з глинистого матеріалу, принесеного ріками з Подільської та Волинської височин. У межах колгоспів та радгоспів їх площа становить 626 тис. га.
Лучні грунти утворились в умовах надмірного зволоження підґрунтовими та річковими водами, тобто належать до гідроморфних грунтів. Перезволоження проявляється в оглєєнні материнської породи, іноді нижньої частини перехідного горизонту.
Профіль лучних грунтів має чорноземний габітус. В них виділяється добре гумусований перегнійний горизонт, який в суглинистих відмінах має міцну зернисту структуру, перехідний горизонт та материнську породу. Загальна глибина гумусового забарвлення досягає 50-60 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті коливається від 3,2 до 6,0%. Реакція грунтового розчину нейтральна, рідко слабокисла або слаболужна (табл. 14).

Таблиця 14. Фізико-хімічні властивості лучних та дернових грунтів (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Лучні грунти відзначаються високою потенціальною родючістю. Ппеєнєві та паводкові води майже щороку приносять шар мулу, часто карбонатного, в декілька міліметрів завтовшки, який містить багато глинистих і колоїдних часток, гумусу і поживних елементів. Ці грунти багаті на поживні елементи, а структурність гумусового горизонту створює сприятливий водно-повітряний режим. Якщо немає загрози руйнування грунтів під час повеней та паводків, їх можна розорювати і використовувати під посіви технічних, просапних та городніх культур, але найраціональніше використовувати як високопродуктивні сіножаті та культурні пасовища.

Дернові грунти поширені лише в поліській частині області, часто в комплексі з дерново-підзолистими, лучними та болотними грунтами. Залягають вони на обширних зниженнях по периферії боліт, у заплавах річок, на борових терасах, зандрових рівнинах. Дерновий процес грунтотворення відбувається в гідроморфних умовах під трав'янистою та чагарниковою рослинністю. Загальна площа їх на землях колгоспів та радгоспів – 180 тис. га.
Цим грунтам властивий профіль чорноземного типу, розчленований на гумусовий та перехідний горизонти і материнську породу. В породі, а іноді і в перехідному горизонті вони оглеєні. Глибина гумусованого горизонту досягає 15-30 см, перехідного – 10-20 см. Загальною рисою всіх дернових грунтів є їх безструктурність, навіть у суглинистих відмінах вони слабоструктурні. Вміст гумусу становить 0,7-3,0%, лише в глейових відмінах може досягати 5,0%. Реакція грунтового розчину середньо- і слабокисла (рН 4,9-6,4), невисокий процент насичення основами (24-68%), вбирний комплекс слабо насичений основами (2,1-5,5 мг-єкв на 100 г грунту). Дернові грунти бідні на поживні речовини.
Лише незначна частина дернових грунтів використовується як орні землі, основна площа – як кормові угіддя, зайняті рідколіссям та чагарниками, тобто є малопродуктивними угіддями. Для поліпшення їх потрібно регулювати водний режим, вапнувати, вносити високі дози органічних та мінеральних добрив.

Перегнійно-карбонатні (дерново-карбонатні) грунти є найбільш типовими для південної частини Волинського Полісся. Вони займають 41,5 тис. га на землях колгоспів і радгоспів і сформувались у тих місцях, де крейдові породи виходять на денну поверхню, утворюючи горбисті, рідше плоскі вододільні поверхні або пологі схили горбів та гряд. У окремих місцях на крейді залягали неглибокі прошарки пісків або супісків, що призвело до утворення грунтів більш легкого механічного складу. При утворенні грунтів у самій крейді виникли суглинисті відміни.
Перегнійно-карбонатні грунти мають профіль чорноземного типу, тому їх часто називають чорноземами на твердих карбонатних породах. У них виділяється гумусовий карбонатний горизонт різної глибини. На більш крутих схилах він має глибину до 20 см, на пологих – 20-40 см, на рівних ділянках – більше 40 см. За цими показниками перегнійно-карбонатні грунти поділяються на неглибокі, середньоглибокі та глибокі.
Перехідний горизонт має різну глибину (10-40 см). Він складається з гумусової маси, перемішаної з елювієм-делювієм крейди. Материнська порода являє собою корінну крейду або мергель.
Гумусовий горизонт містить 1,7-5,3% перегною. Він має міцну зернисту структуру у суглинистих відмін, добрі водно-повітряні властивості. Тріщинуватість материнських порід сприяє швидкому просочуванню дощових вод за межі грунтового профілю, що в посушливі рок» викликає нестачу води в цих грунтах, робить їх сухими. Місцева назва їх «громиші».
По всьому профілю ці грунти мають лужну реакцію (рН 7,2-7,8). Порівняно добре вони забезпечені рухомими формами поживних речовин. Лише фосфор є у важкодоступній для рослин формі, що пов'язана з великим вмістом в них карбонатів. Перегнійно-карбонатні грунти потребують органічних та фізіологічно кислих мінеральних добрив, вчасного обробітку та затримування і нагромадження вологи, відзначаються високою природною родючістю; на Поліссі їх називають «пшеничними землями». Вони придатні для вирощування пшениці, цукрових буряків, кукурудзи, ячменю, сіяних бобових трав.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом