Геренчук К.І.
Природа Волинської області

Грунти Волинської області. Лісостепові опідзолені грунти. Чорноземи

Лісостепові опідзолені грунти

Лісостепові опідзолені грунти є пануючими грунтами в межах Волинської височини, а на Поліссі – лише в південній його частині на лесових островах.
Сформувались вони на лесових відкладах в результаті накладання двох процесів грунтотворення – чорноземного та підзолистого; пов'язані вони з хвилястими формами рельєфу і займають схили різної крутизни та експозиції, вершини вузьких горбів і гряд.
За побудовою профілю, властивостями та агровиробничими особливостями лісостепові грунти поділяються на дві генетичні групи: ясно-сірі та сірі опідзолені, темно-сірі та чорноземи опідзолені.

Ясно-сірі опідзолені грунти розкидані невеличкими клаптиками по всій території Волинської височини, займаючи площу лише 8,2 тис. га. Вони розташовані на схилах значної крутості, переважно північної експозиції. їх профіль близький до профілю дерново-підзолистих грунтів.
З поверхні залягає слабогумусований сірий або світло-сірий переважно безструктурний гумусово-елювіальний горизонт, його глибина 16-20 см, а в зв'язку з поглибленням орного шару може досягати 24-25 см. Чітко виявлений білястий елювіальний горизонт (10-15 см), збагачений крем'янкою. Про значне опідзолення свідчить добре виражений глибокий ілювіальний горизонт. Він дуже щільний, горіхувато-призматичної структури, збагачений на колоїди, водонепроникний. Напливами колоїдів по тріщинах він дуже поступово переходить на глибині 130-140 см в материнську породу, якою тут переважно є лесовидний карбонатний суглинок.

Сірі опідзолені грунти за своїм генезисом дуже близькі до ясно-сірих. В їх профілі випадає повністю елювіальний горизонт. Після збільшеного оранкою гумусово-елювіального горизонту (28-30 см) розташований ілювіальний. Материнська порода починається на глибині 120-130 см. Інші ознаки цих грунтів ідентичні.
За механічним складом вони переважно легкосуглинисті, рідко супіщані. У їх складі переважаючою (50-60%) є фракція грубого пилу, що надає їм вигляду більш важкого механічного складу.
Ясно-сірі та сірі опідзолені грунти слабогумусовані. У верхньому горизонті вони містять всього 1,2-1,7% гумусу. Реакція грунтового розчину переважно слабокисла (рН 5,3-5,9), ступінь насичення основами коливається від 39 до 95%. Це пов'язано з вапнуванням грунтів на орних землях. Поживними речовинами вони забезпечені погано, за винятком рухомого фосфору (табл. 15). У колгоспах та радгоспах вони займають площу 80,6 тис. га.
Для підвищення родючості ясно-сірих та сірих опідзолених грунтів потрібно вносити органічні та мінеральні добрива, вапнувати, висівати бобові культури, поглиблювати орний шар. Меліоративні заходи дозволять збирати високі врожаї таких інтенсивних культур, як пшениця і цукрові буряки.

Таблиця 15. Фізико-хімічні властивості сірих лісових грунтів (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Темно-сірі опідзолені грунти займають більш вирівняні ділянки вододільних просторів та пологі схили, по всій Волинській височині. Вони сформувались на пилуватих легких лесовидних суглинках; значну роль при цьому відіграв чорноземний процес глиноутворення, тому вони досить добре (1,5-2%) і глибоко гумусовані (50-60 см).
Гумусований горизонт має досить виразну грудкувато-зернисту структуру, кращі водно-повітряні властивості порівняно з попередніми опідзоленими грунтами; глибина його дорівнює глибині оранки (25-28 см). Верхня частина (до 50-60 см) ілювіального горизонту – гумусована. Структура тут горіхувата, ущільнення середнє, гумусу міститься близько 1,2-1,5%. До глибини 80-110 см залягає ілювіальний горизонт бурого кольору, призматичної структури, сильноущільнений, водотривкий. Перехід до материнської породи поступовий. З глибини 110-130 см вона карбонатна.
Фізико-хімічні властивості темно-сірих грунтів значно кращі, ніж у попередніх підтипів. Реакція грунтового розчину слабокисла (рН 5,8), низька гідролітична кислотність – 2,4 мг-екв на 100 г грунту, ступінь насичення основами досягає 75-90%. Вони досить добре забезпечені доступними для рослин формами поживних речовин (азоту 4,3-10,2, фосфору 2,8-14,6, калію 4-15 мг-екв на 100 г грунту).
За своїми властивостями і родючістю темно-сірі грунти подібні до чорноземів опідзолених, а тому всі заходи щодо обробітку і меліорації, а також вирощування сільськогосподарських культур у них тотожні.

Чорноземи опідзолені займають приблизно таку ж площу (47,1 тис. га), як і темно-сірі опідзолені грунти. Вони залягають досить великими масивами переважно у південній та західній частинах Волинської височини, приурочені до найбільш виположених довгих схилів та широких плоских межиріч. За механічним складом вони не відрізняються від інших опідзолених лісостепових грунтів, так що лише слабкі прояви опідзолення пов'язані з тимчасовим поселенням на цих територіях лісової рослинності і переважанням чорноземного процесу грунтотворення, обумовлених особливостями рельєфу.
Профіль опідзолених чорноземів слабо диференційований. Виділяється неглибокий (28-30 см) гумусовий горизонт з незначною кількістю крем'янки, досить міцною грудкувато-зернистою структурою. За ним до глибини 60-80 см йде перехідний горизонт з проявами ілювійованості – ущільненням, горіхувато-призматичною структурою, напливами колоїдів по гранях структурних агрегатів у нижній частині горизонту. Карбонати вимиті до глибини 100-120 см.
З усіх опідзолених грунтів вони мають найкращі фізико-хімічні властивості. Вміст гумусу у верхньому горизонті досягає 2,4%, реакція грунтового розчину слабокисла (рН 6,0), високі суми ввібраних основ та процент насичення основами (табл. 15). Середньо забезпечені вони рухомими формами поживних речовин.

Всі опідзолені грунти давно окультурені і протягом століть використовуються в сільському господарстві. Це призвело до зменшення; в них вмісту гумусу та поживних речовин, погіршення структури, розвитку площинної та лінійної ерозії. Для поліпшення структури, поповнення запасів поживних речовин вони потребують внесення органічних та мінеральних добрив, у першу чергу азотних та фосфорних, правильної організації сівозмін, включення в них багаторічних трав, поглиблення орного шару, агротехнічних та спеціальних заходів боротьби з; ерозією грунтів.

Чорноземи

Чорноземи типові поширені на невисоких і плоских вододільних грядах та їх пологих схилах в середній смузі та надзаплавних терасах річок Волинської височини. Вони утворились під лучними степами в умовах м'якого і волого клімату. Це крайній західний варіант лісостепових чорноземів, які мають ряд своїх особливостей. Вони слабоструктурні, малогумусовані (2-3%)- За глибиною гумусового забарвлення вони поділяються на середньоглибокі (70-100 см) та глибокі (100-150 см). За механічним складом це крупнопилуваті легкі або середні суглинки. Вміст крупного пилу в них становить 54-65%.
Реакція ґрунтового розчину чорноземів типових слабокисла, величина рН коливається в межах 5,9-6,6 (табл. 16). Вони добре насичені ввібраним кальцієм (12,2-27,9 мг-екв на 100 г грунту). Лінія закипання від соляної кислоти лежить на глибині 40-50 см. Рідше трапляються вилуговані та карбонатні грунти. Карбонати кальцію виділяються в перехідному горизонті та в материнській породі у вигляді плісняви та білозірки.

Таблиця 16. Фізико-хімічні властивості чорноземів типових (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Краще, ніж будь-які інші грунти області, вони забезпечені рухомими формами поживних речовин. Азоту вони містять близько 6, фосфору – 10-30, калію 7-20 мг-екв на 100 г грунту.
Типові чорноземи займають площу близько 71,5 тис. га, з них близько 69 тис. га розорюється. Майже третина їх площі зазнає площинного змиву, тому вони потребують протиерозійних заходів. З агровиробничої точки зору вони належать до найбільш родючих грунтів області і придатні до вирощування основних зернових, технічних та овочевих культур, але потребують внесення повних доз органічних та мінеральних, особливо фосфорних, добрив.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом