Геренчук К.І.
Природа Волинської області

Ландшафтні місцевості Волинського Полісся

Ландшафтні місцевості Волинського Полісся

1. Місцевості заболочених заплав. Заплави добре розвинуті в усіх більших рік Волинської області і мають значні розміри, що є наслідком багатьох причин: неглибокого врізу долин, рихлого складу порід, які складають територію, тектонічного опускання місцевості в минулому. Факт недавнього тектонічного занурення підтверджується великою потужністю четвертинних відкладів, які досягають в долинах 25-30 м.
Мікрорельєф заплав, характер грунтів та рослинність пов'язані тут з висотою і тривалістю весняного паводка. В заплаві дещо частіше, ніж за її межами, бувають ранні осінні і пізні весняні приморозки, тумани, роси, іній.
Заплави Волинської області поділяються на два рівні: низької і високої заплави. Для них характерні численні заплавні неглибокі озера, складна сітка стариць і неглибокі западини, які свідчать про значне меандрування сучасних рік. У багатьох місцях чітко виділяється прируслова підвищена, центральна і притерасова понижена частина.
Пануючим типом ґрунтоутворення тут є болотний. До них приурочені звичайно лугово-болотні і торфо-болотні грунти, а також низинні торфовища.

2. Місцевості лучних заплав. Вони утворюються там, де заплави мають добрий природний дренаж, не затоплюються надовго повеневими водами, які приносять суглинистий матеріал, завдяки чому формуються лучні грунти під різнотравно-злаковим травостоєм. Найбільші площі таких заплав поширені в долині Стиру, місцями в долині Західного Бугу. Безумовно, лучні заплави не є цілком однорідними: в них трапляються урочища більш заболочені, іноді навіть заторфовані, але домінують урочища центральної заплави з справжніми лучними грунтами і різнотравною рослинністю. Місцевості лучних заплав можуть бути високопродуктивними сіножатями, якщо провести необхідні меліоративні заходи і поліпшити травостій.

3. Місцевості надзаплавних піщаних (борових) терас поширюються вздовж таких більших річок Полісся, як Прип'ять, Стохід, Турія, частково Західний Буг, Вижівка тощо. Характерними рисами цих борових масивів є: по-перше, значна потужність пісків, які їх складають, і значні (5-8 м, а місцями й більше) висоти над заплавами річок; по-друге, добра відсортованість і однорідність пісків внаслідок еолової переробки первинних піщаних терас, утворених флювіогляціальними потоками четвертинного зледеніння. Завдяки значній потужності пісків і високій водопроникності піщані масиви відрізняються сухістю грунтового покриву, на якому виросли сухі соснові бори, значно винищені людиною. Сухі борові масиви були і є зручними місцями для поселень в заболочених ландшафтах Полісся.
Домінантними урочищами в цих місцевостях є дюнні горби з при-ховано-підзолистими грунтами, місцями зруйнованими, на обезліснених ділянках. Урочища міждюнних понижень зайняті вологими борами і суборами, а іноді болотами. Необхідним господарським заходом щодо поліпшення надзаплавних піщаних масивів є закріплення рухомих дюнних пісків і посилене угноєння бідних підзолистих грунтів органічними добривами – торфокомпостами.

4. Місцевості слабо- і помірнодренованих надзаплавних терас Прип'яті та її приток поширені переважно в північно-східній частині області. Алювіальні, озерно-алювіальні, частково еолові відклади, що утворюють основу цих територій, відзначаються великою строкатістю механічного складу і складним, мінливим мікрорельєфом. Ці грунтоутворюючі породи мають багато несприятливих фізичних властивостй (мала вологоємність, велика теплопровідність, незначна капілярність тощо).
До піщаних підвищень приурочені слабопідзолисті супіщані грунти, а до понижених озерних рівнин – дерново-слабопідзолисті глеєві та глеюваті грунти. Урочища стариць часто зайняті торфовищами та вільховими болотами. Рідко тут трапляються помірно дреновані урочища з дерновими грунтами, які часто використовуються як орні землі. Переважна ж більшість урочищ надзапльвно-терасових місцевостей зайняті луками, нерідко пустищними, і лісами, переважно чорновільховими, осиковими, сосновими по болотах, а на підвищених суглинистих урочищах і ялиновими.

5. Місцевості денудаційних хвилястих рівнин з близьким заляганням крейдових мертелів поширені переважно в південній частині Волинського Полісся, на південь від Любомль-Маневицької моренної гряди. Приурочені вони, як правило, до денудаційних форм рельєфу і займають великі простори межиріч.
Денудаційні форми рельєфу являють собою в загальному плоскі підняття у вигляді окремих плоских горбів і гряд, що простягаються з північного заходу на південний схід і розділені заболоченими пониженнями з озерами і річковими долинами.
Неоднакова потужність четвертинних відкладів (флювіогляціальні і озерні) відчутно відбивається на характері грунтів. В урочищах з малою потужністю цих відкладів (10-20 см) формуються перегнійно-карбонатні грунти, а при дещо більшій (0,9-1,0 м) – дерново-підзолисті вторинно окарбоначені. В місцях, де флювіогляціальні і озерні відклади мають значну потужність (1,5-2,0 м) поширені дерново-слабопідзолисті, а на супісках – середньопідзолисті, підстелені крейдою грунти, різного ступеня оглеєння.
Денудаційні місцевості є найбільш цінними земельними угіддями Волинського Полісся, а тому більше 80% їх поверхні розорані і використовуються для вирощування сільськогосподарських культур. Природна рослинність збереглася тут на дуже незначних площах і представлена невеликими масивами широколистяних і сосново-широколистяних лісів.

6. Місцевості кінцево-моренних горбів і гряд виражені у Волинській області досить добре; займаючи центральну частину Полісся, протягаються від Західного Бугу до східних рубежів області. Кінцево-моренні форми розміщені по вододілах невеликими масивами з абсолютними висотами 185-200 м.
Незначна крутість схилів, рихлий склад поверхневих відкладів (грубозернисті піски, валуни) не сприяють розвитку ерозії, яка проявляється тут дуже слабо.
З південного боку кінцево-моренні гряди облямовуються широкими зандровими конусами з добре вираженими похилими поверхнями, а північна сторона гряд обмежена слабохвилястою поверхнею, складеною донноморенними відкладами.
Велика строкатість четвертинних відкладів як по горизонталі, так і по вертикалі у взаємодії зі складністю рельєфу дуже впливає на процеси ґрунтоутворення і на властивості самих грунтів.
Грунти горбистих урочищ переважно щебенисто-піщані, супіщані, рідше дерново-суглинисті, слабопідзолисті. Вони бідні на поживні речовини і мають несприятливі фізичні властивості.
Поряд з урочищами кінцево-моренних горбів тут поширені також урочища зандрових конусів виносу, вони часто заболочені і потребують меліоративних заходів. Трапляються тут також численні озера карстового походження завдяки неглибокому заляганню мергелів і крейди. Місцевості кінцево-моренних горбів відзначаються порівняно високою залісненістю і заболоченістю. Орні землі займають понад 25% загальної їх площі.

7. Місцевості погано дренованих рівнинно-западинних межиріч поширені у Волинській області і трапляються по всій поліській частині. Вони приурочені до погано дренованих, а іноді і безстічних межиріч, утворених пісками, де практично водно-ерозійні процеси відсутні, але широко розвинуті процеси акумуляції. Незважаючи на мізерні величини коливання відносних висот, вони дуже впливають на процеси заболочення, що особливо відбивається на характері грунтів.
Місцевості сформовані, як правило, флювіогляціальними відкладами, хоч значна роль в їх будові належить озерно-алювіальним і озерно-болотним, які представлені звичайно різнозернистими пісками з прошарком тонких супісків і суглинків. Потужність цих відкладів неоднакова і коливається в межах 5-15 м.
Велика строкатість і складність порід зумовили значну мозаїчність грунтового покриву; цьому ще сприяють і різні умови зволоження. У межах даної території підзолистий процес грунтотворення дуже часто комбінується з процесами заболочування, оглеєння. Дерново-слабопідзолисгі глеюваті грунти поширені часто в комплексі з дерново-глеєвими і болотними і потребують меліоративних заходів.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом