Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Узбережжя та його будова (зони узбережжя)

Узбережжя – зона взаємодії моря і суші, в межах якої поширені як сучасні, так і давні, чітко виражені в рельєфі, берегові форми. Узбережжя, в найповнішому значенні, можна розділити на три зони (рис. 1.1): І – зона надводних берегових терас; II – сучасна берегова зона; III – зона підводних («затоплених») берегових терас.
Зона надводних берегових терас (І) – це зона поширення давніх форм рельєфу морського походження, утворених за вищих рівнів моря, ніж сучасні. Це наземна частина узбережжя, зона «піднятих» морських терас (за їхнього значного розвитку в ширину її ще називають прибережною терасованою рівниною).
Зона підводних берегових терас (III) – це зона поширення берегових форм рельєфу, вироблених за нижчих рівнів, ніж сучасний (зона «затоплених» берегових ліній). Її може частково перекривати сучасна берегова зона, проте нижня її межа, зазвичай, лежить значно глибше від межі сучасного підводного берегового схилу.

Рис. 1.1. Схема будови узбережжя (за O.K. Леонтьєвим) (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Отже, зони надводних і підводних берегових терас визначені формами рельєфу давніх берегових ліній, які сформувалися під впливом взаємодії суші й моря за вищого і нижчого рівнів вод Світового океану чи моря щодо сучасного рівня, але цієї ж водойми. Впродовж плейстоцену межа суші та океану неодноразово зміщувалась, за даними багатьох дослідників, в широких межах щодо сучасного урізу води – від (-100)-(-130) до +10 м та більше на окремих ділянках узбережжя. Підняття рівня океану під час останньої післяльодовикової трансгресії супроводжувалося сповільненим у часі переміщенням берегової лінії в бік континентів, аж доки близько 6 тисяч років тому встановився порівняно стійкий (у межах ±2 м) рівень океану. Отже, вік сучасної берегової зони океану – близько 6 тисяч років.

Сучасна берегова зона (II) – це зона сучасної взаємодії суші та моря. Просторове положення берегової зони визначене, передусім, сучасним положенням берегової лінії. Берегова зона охоплює вузьку смугу суші й дна океану, у межах яких відбуваються процеси взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери, а також діяльності людини. Отже, берегова зона чітко належить до межі поділу середовищ з різною густиною – водною і повітряною, спроектованою на тверду поверхню літосфери. Головним динамічним чинником розвитку цієї зони є морські хвилі та похідні від них різні типи руху морських вод. Батиметрично берегова зона – це зона мілководдя.

За Г.О. Саф’яновим (1978), берегова зона – це певний тривимірний простір, який охоплює поверхню моря, водну товщу і дно та обмежений з одного боку береговою лінією, а з іншого – нижньою межею зони активної взаємодії хвильового процесу на дно моря.
Лонгінов В.В. (1977) визначив берегову зону як частину донної контактної зони – зони механічної взаємодії мас води, що рухаються, і донного матеріалу між собою та з нерухомим дном. Це зона, у якій динамічні процеси зумовлені в основному трансформацією енергії хвиль відкритого моря над пологим дном.

Берегову зону (coastal zone) утворюють такі головні геоморфологічні елементи: берег (підзона прибою) і підводний береговий схил (підзона хвиль).
Зенкович В.П. (1962) берегову зону поділяє на такі частини – підводний береговий схил, прибійна зона і берег.
Шуйський Ю.Д. (2000) розглядає берег і підводний береговий схил як єдину природну систему, тісно пов’язану між собою потоками енергії та речовини. їх не можна розглядати окремо, пояснюючи та обґрунтовуючи процеси розвитку. Учений наголошує, що вони живляться єдиним джерелом енергії, є середовищем виникнення та розподілу єдиної маси осадового матеріалу, який також надходить сюди з одних і тих самих джерел. Причому для однієї частини первинного осадового матеріалу берегова зона може бути бар’єром, а для іншої – фільтром, відповідно до закону диференціації в прибережно-морських фаціальних умовах.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом