Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Методи вивчення морських берегів. Геоморфологічні дослідження узбережжя за допомогою знімань

1.2. Методи вивчення морських берегів

Геоморфологічні дослідження узбережжя – один з головних видів природних досліджень, необхідних для вивчення режиму наносів і динаміки берегів. Основою для правильного розуміння та вивчення форм морського генезису і сучасних берегових процесів є характеристика умов природного середовища, в якому утворюються і розвиваються такі форми, тобто характеристика прилеглих частин суші й моря – геологічної будови, рельєфу, клімату, поверхневого стоку, гідродинаміки прибережної зони моря. Генетична єдність рельєфу узбережжя потребує, щоб геоморфологічні дослідження в його межах проводили за єдиною методикою з однаковим детальним вивченням двох головних частин – надводної і підводної. Це особливо характерно для всієї берегової зони, оскільки розвиток берега і підводного берегового схилу відбувається взаємопов’язано завдяки єдиному потоку енергії – хвиль і течій. Тому польові геоморфологічні дослідження узбережжя охоплюють значну кількість різних підводних спостережень зі спеціальним спорядженням (водолазним, шлюпковим, штурманським тощо) та устаткуванням для ехолотування, підводного буріння, фотознімання, методику проведення яких розглядають у спеціальних методичних посібниках і монографіях.

Усі методи, які використовують для вивчення узбережжя, можна об’єднати в дві основні групи:

  1. власне геоморфологічні (методи геоморфологічних досліджень – польові (інструментальні та напівінструментальні), експериментальні, лабораторні;
  2. допоміжні (методи суміжних наук) – топографо-геодезичні, сейсмоакустичні, аерофотознімання, дистанційного космічного знімання, математичного моделювання, картографічні, геологічні, палеогеографічні тощо.

Дослідження рельєфу за допомогою знімання

Головним методом вивчення морських берегів є дослідження рельєфу за допомогою різноманітного знімання. Оскільки більша частина берегової зони розміщена під водою, то вирішальну роль тут відіграють знімання підводного берегового схилу негеоморфологічними допоміжними методами, передусім ехолотуванням. Найчастіше ехолотування використовують у комплексі з сейсмоакустичними методами, що дають змогу отримати уявлення про поширення і властивості товщі пухких відкладів. Проте в багатьох випадках вивчення рельєфу лише допоміжними методами недостатнє. Тому важливими під час вивчення рельєфу підводного берегового схилу є підводні спостереження за допомогою легководолазної техніки та занурювальних апаратів, завдяки чому можна виконати не тільки вимірювальні роботи, а й узяти зразки донних відкладів з безпосереднім вивченням будови дна. У цьому разі широко застосовують фотографування дна.

На відміну від звичайних гідрологічних вимірювань, вимірювання глибин під час геоморфологічних досліджень рельєфу берегового схилу необхідно виконати з урахуванням змін глибин на відстані 0,5-1,0 м, щоб дослідити наявні форми донного рельєфу. Довжина вимірювальних профілів у разі берегових геоморфологічних досліджень загалом обмежена глибиною, на якій практично нема впливу хвилювання на дно. Густота вимірювальних профілів (тобто їхня віддаленість одне від одного) визначена масштабом і характером робіт (наприклад, під будівництво гідротехнічних споруд, підводного геологічного знімання, пошук корисних копалин, визначення ширини зони переробки схилів тощо). Зразки донних відкладів на морських профілях рекомендують відбирати на однакових глибинах по всіх промірах. Це дає змогу зіставити відклади між собою не тільки за ступенем їхнього сортування, а й за мінералогічним складом, який значною мірою залежить від залягання відкладів.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом