Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Історія вивчення берегів морів та океанів у 18-19 столітті. Атлас і Лоція Чорного моря

Із XVIII ст. найвідоміші праці Дж. Смітона (Англія) і Ж. Ламбларді (Франція), де описано динаміку морських берегів. Дж. Смітон уперше поставив питання про можливості активного берегоукріплення за допомогою утворення штучних пляжів на прикладі морського порту Дувр. Головним чинником переміщення відкладів він уважав хвильову діяльність. Вчений Ж. Ламбларді вперше детально описав морфологію і динаміку берегів значної протяжності. Він дійшов висновку про залежність швидкості поздовжнього переміщення відкладів від кута підходу хвиль до берега й обґрунтував оптимальний кут між променем хвилі і напрямом берега, який згодом ввійшов у наукову літературу як «кут ер».
Питання теорії хвилювання вивчали також І. Ньютон і П. Лаплас. З’явилися досить детальні описи берегів не тільки Європи, а й інших частин світу. Береги Північного Льодовитого океану вивчав М.В. Ломоносов, який на основі особистих багаторічних досліджень та досліджень Великої Північної експедиції вперше спробував систематизувати береги.
До другої половини XVIII ст. територія України не мала виходу до моря, отож перші дослідження українських берегів Чорного та Азовського морів виконані під час російських гідрографічних експедицій у 70-80-х роках XVIII ст. Влітку 1797 і 1798 pp. Й.Й. Біллінгс зазняв чорноморські береги від Керченської протоки до гирла Дністра (біля 1100 км), а в 1799 опублікував «Атлас Чорного моря». Експедиція І.М. Будищева в 1801-1802 pp. деталізувала контури берегів з визначенням глибин. На підставі цих матеріалів І. М. Будищев у 1807 р. при
Державному адміралтейському департаменті Росії видає «Атлас Чорного моря», а у 1808 р. «Лоцію, або Морський путівник», що містить опис фарватерів і входів у порти та затоки на Чорному і Азовському морях.
Початок XIX ст. ознаменувався розробкою детальної теорії орбітальних хвиль Ф. Герстнера та підтвердженням їх експериментальними дослідженнями братів Вебер, які у 1825 р. в лабораторних умовах зафіксували орбітальний рух частин і ущільнення орбіт з глибиною.
У 1831 р. вийшла праця французького вченого А.Р. Емі, в якій започатковано створення концепції динаміки берегової зони. Учений, незалежно від Ф. Герстнера, дійшов висновку про орбітальний рух частин води під час хвилювання, дослідив орбітальні рухи води під час хвилювання в природних умовах за допомогою водолазного дзвону, спостерігав за донними течіями і переміщенням матеріалу, що залягає на дні, навів дані про глибину дії хвиль, які переміщують наноси. Під час вивчення асиметрії хвильових швидкостей учений зробив чимало теоретичних висновків, які застосовували під час будівництв портів і берегоукріплювальних споруд. У 1834 р. виходить праця Х.Р. Пальмера з розвитку пляжів.
Детальні дослідження берегових форм рельєфу та різноманітних берегів на материках і островах тривали в XIX ст. З’являються описи берегів Антарктиди. В наукових працях І. Крузенштерна, О. Коцебу, Ф. Беллінсгаузена, Ч. Дарвіна, О. Гумбольдта, Ф. Ріхтгофена детально охарактеризовано різні типи берегів – льодовикові, коралові, мангрові тощо.
Продовжено також дослідження берегів Чорного та Азовського морів: їхньої геологічної будови, розвитку пляжів, пересипів, лиманів, зсувів, руху наносів. Під керівництвом і при участі К.Х. Кнорре в 1822 р. почата робота з уточнення та деталізації обрисів берегів Чорного, Азовського і Мармурового морів, а також їхніх проток і впадаючих річок. Дослідження виконували впродовж кількох наступних десятиліть. Найтривалішою була гідрографічна експедиція Є.П. Манганарі 1825-1836 pp., у якій вперше для вивчення берегів застосовано берегову тріангуляцію. На основі отриманих даних братами Є.П. і М.П. Манганарі впродовж 1842-1844 pp. у Миколаєві були складені Атлас та Лоція Чорного моря.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом