Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Рослинність Закарпатської області: Загальна характеристика. Лучні формації

Рослинність Закарпатської області. Загальні ботаніко-географічні риси

Рослинний покрив Закарпаття досить багатий. Про специфічні флористичні та фітоценотичні риси території Закарпатської області свідчать наявність на південних мегасхилах Вигорлат-Гутинського вулканічного та місцями Полонинського флішового хребтів ряду теплолюбних видів з південно-європейськими зв'язками: шафран банатський, омег банатський, еритроній — собачий зуб, бузок східнокарпатський, бирючина звичайна, півники німецькі, білоцвіт весняний та ін., які відсутні у Прикарпатті, переважання неморального фітоценотичного комплексу, що охоплює формації дубових лісів з участю представників південноєвропейської дендрофлори: липа срібляста, ясен білоцвітий, дуб бургундський, дерен справжній та інші зонально-клімаксові бучини і незначне поширення смерекових, соснових і кедрових лісів, які належать до бореального фітоценотичного комплексу.

Флора Закарпаття, яка займає 2% території України, налічує близько 1900 видів вищих спорових і насіневих рослин, що становить половину видового флористичного багатства республіки. Разом з інтродукованими видами тут росте понад 2600 видів (С.С.Фодор, 1974).

За загальними ботаніко-географічними рисами рослинного покриву територія області належить до Карпатської підпровінції Середньо-європейської провінції Європейської широколистяної області. У Закарпатті вичленувані такі (рис. 12) геоботанічні округи й райони (С. М.Стойко, 1969).

Схема геоботанічного районування Закарпатської області
Рис. 12. Схема геоботанічного районування Закарпатської області

Геоботанічна характеристика основних рослинних формацій

Лучні формації Закарпатської низовини 

Вся територія Закарпаття, включаючи і Чоп-Мукачівську низовину, де зараз площа, вкрита лісом, становить менше 10%, розміщена у лісовій зоні Європейської широколистяної області. Про лісовий характер низовини свідчать семигумідний клімат, наявність дерново-опідзолених глеюватих грунтів, відсутність ксерофітних дібров характерних для лісостепової зони. Згідно з угорським ботаніко-географом Р.Шоо (1962), лісова зона охоплює ще значну територію північно-східної частини Панонської низовини, яка межує з Закарпаттям. Отже, лісостеповий характер ландшафтів Чоп-Мукачівської низовини зумовлений антропогенним впливом. Тому поширені тут луки слід вважати вторинними, оскільки вони виникли на місці вирубаних лісів і перелогів. Згідно з Г.І.Біликом (1954), первинними природними луками можна вважати лише незначну частину заплавних лук низовини. Це стосується і Солотвинської улоговини.

Заплавні луки раніше були більш поширеними, зокрема на Чорному Мочарі біля м. Мукачеве, але після проведення меліоративних робіт Тиси, Боржави, Латориці їх площа істотно скоротилась. До них відносять:

  • остепнені (сухі) луки,
  • справжні (мезофільні) луки,
  • болотисті (мокрі) луки,
  • торф'яні луки.

Остепнені (сухі) луки, згідно з Г.І.Біликом, займають менше 1% заплавних лучних угідь і приурочені до найвищих місцеположень Чоп-Мукачівської низовини, які вийшли з-під заливання. Переважаючими формаціями є типчатники, остепнені лисохвостники, райграсники, угруповання тонконога вузьколистого. Урожайність цих лук невисока (10-18 ц/га).

Справжні мезофільні луки займають близько 60-75% всієї лучної площі, використовуються переважно як сіножаті, частково як пасовища. Поширені вони на заплавних терасах Тиси, Боржави, Ріки на дерново-глеєвих грунтах і представлені формаціями мітлиці звичайної, лисохвоста лучного, костриці лучної, пирію повзучого, тонконога болотного, мітлиці собачої, костриці червоної, трищетинника лучного. Продуктивність мезофільних лук 15-25 ц/га.

Болотисті луки приурочені до стариць та улоговин Боржави, Латориці. Найбільш поширені луки з переважанням осоки лисячої, стрункої та лепешняка водяного.

Торфянисті луки поширені на торфово-глейово-болотних грунтах, притерасних пониженнях. У травостої переважають щучка дерниста, молінія голуба, іноді мичка.

Післялісові лучні формації гірського лісового поясу 

Виникли на місці зрубаних дубово-букових, букових, буково-ялицевих, буково-ялицево-смерекових і частково смерекових лісів. Вологий клімат сприяє багатству флористичного складу та високій продуктивності лучних формацій. Найбільш поширені луки з переважанням костриці червоної, мітлиці звичайної, костриці лучної, трясучки середньої, конюшини лучної.

У смузі смерекових лісів поширені щучники, а на бідніших грунтах мичники.

Лучна рослинність рівнинних і гірських ландшафтів займає майже 25% території області та є важливою кормовою базою для тваринництва. Проте безсистемне випасання більшості пасовищ зменшує їхню продуктивність. Урожай сіножатей також ще далекий від максимального. Потрібні періодичне підживлення, підсів багаторічних трав (лисохвіст лучний, тимофіївка лучна, райграс високий, конюшина лучна та гібридна, люцерна посівна), розчищування купин і кущів, боротьба з бур'янами.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом