Геренчук К.І. Природа Закарпатської області

Лісові формації. Формації дуба звичайного та скельного. Формації цих деревних порід поширені у рівнинних і передгірських районах, що відзначаються родючими грунтами, теплим, семигумідним кліматом. У зв'язку з тим, що це райони дуже давнього й інтенсивного сільськогосподарського освоєння, дубові лісові масиви зазнали за агрокультурний період істотних кількісних і якісних змін. Зараз їх площа становить 30,7 тис. га. Згідно з Л.Фекете (1888), в кінці минулого століття в області було 70,5 тис. га насіннєвих і 19,8 тис. га порослевих дубових лісів. Отже, протягом одного століття площа, яку займає ця найцінніша широколистяна деревна порода, скоротилася в три рази. У міру небажаного антропогенного впливу (випас, ущільнення грунту, збіднення видового складу та зміна фітоценотичної структури) катастрофічно знижувався запас дібров. Наприклад, за даними колишньої Ужгородської дирекції лісів, дійсний запас дубових лісостанів відносився до нормального у 1878 р. як 1:1, у 1884 р. як 0,56:1, а у 1894 р. як 0,45:1. Біологічна продуктивність дубових лісів і зараз залишається незадовільною.

Основними едифікаторами дубових лісів є дуби звичайний та скельний. Ліси формації дуба звичайного поширені у геоботанічних районах грабово-дубових і ясеново-дубових лісів Чоп-Мукачівської низовини та грабово-дубових лісів Солотвинської улоговини. Дуб скельний поширений вище в трьох районах округи дубових, буково-дубових і дубово-букових передгірських лісів (табл. 9).

Таблиця 9. Висотні межі (м н. р. м.) поширення дубових лісів Закарпаття (тут і далі за даними Л. Фекете і Т. Блатного та С.М. Стойка) (доступно при скачуванні повної версії книги)

Дуб звичайний — це типова рівнинна деревна порода, а дуб скельний — передгірська, що потрібно враховувати під час їх вирощування.

При класифікації лісів прийнято такі типологічні одиниці: група типів лісу, тип лісу, асоціація.

У формації дуба звичайного переважають мішані фітоценози. Чисті дубові ліси виникли здебільшого внаслідок створення монодомінантних культур і неправильного ведення лісового господарства. Найбільш поширені у цій групі типів асоціації: діброви ожинова, свидинова, трясунковидно-осокова, орлякова.

Центральною групою типів змішаних дубових лісів є грабові діброви, представлені свіжими та вологими типами з асоціаціями: грабова діброва маренкова, яглицева, барвінкова, зірочниково-осокова.

Найбільшою продуктивністю відзначаються заплавні ясенові діброви, поширені у басейнах Боржави та Латориці. Наявна тут і група типів дубово-ясенових лісів, едифікатором яких є, крім ясеня звичайного, південно-європейський вид — ясен вузьколистий. На терасах Боржави фрагментарно трапляються вільхово-дубові ліси, а на терасах Латориці й Тиси — вербові ліси з верби білої та ламкої. Всі заплавні ліси мають велике ґрунтозахисне і гідрологічне значення та підлягають охороні.

Внаслідок істотних змін едафічних умов, зокрема зміни гідрологічного режиму, ущільнення грунтів, а також спрощення складної фітоценотичної структури знизилась не лише продуктивність дубових лісів, але й біологічна стійкість проти ентомо- і фітошкідників. Тому у багатьох лісництвах спостерігається їх всихання. Цей процес детально вивчається, щоб обгрунтувати систему заходів, які б допомогли його уникнути.

Приблизно таку ж площу займають ліси формації більш теплолюбного скельного дуба. Їх фітоценотичне ядро — група типів букових дібров, зонально поширених на південних мегасхилах Вигорлат-Гутинського вулканічного хребта. Переважають у групі свіжі букові діброви, представлені асоціацією маренкових дібров, а на затінених місцях вологі букові діброви з домінуванням у трав'яному покриві зубниці бульбистої.

Грабові діброви у цій формації трапляються рідше. Фітоценотично цікавою є група типів липово-дубових лісів, субедифікатором яких є балканський вид — липа срібляста. Поширена вона на північних мегасхилах вулканічних масивів Синяк (с. Юлівці) та Гугинського (с. Косино). У межах групи вичленовано липову діброву перлівкову, перлівково-маренкову та клокичкову. Як рідкісні ці асоціації підлягають охороні.

Останнім часом на інсольованих схилах Чорної гори біля м. Виноградів та на Юлівських горах виявлені нові для флори СРСР південно-європейські види дуба — бургундський, багатоплідний та Далешампе, які утворюють азональні угруповання здебільшого ксерофітного характеру.

Формація бука лісового. У Закарпатській області існують оптимальні умови для букових лісів, висотний діапазон поширення яких становить понад 1000 м (табл. 10).

Таблиця 10. Висотні межі (м н. р. м.) поширення букових лісів Закарпаття (доступно при скачуванні повної версії книги)

Порівняно з дубовими та смерековими лісами бучини довго були поза сферою активного господарського впливу, що сприяло їх збереженню. Тільки, починаючи з минулого століття, під впливом монокультурного господарства, на місці букових лісів стали частково створювати монокультури смереки, які згодом виявились екологічно нестабільними.

На відміну від дуба, бук, який відзначається на Закарпатті високим еколого-біологічним потенціалом, формує переважно монодомінантні угруповання. Фітоценотичне ядро формації — група типів чистих бучин. У межах свіжих і вологих бучин вичленовані асоціації маренкової, осокової, зубницевої, живокостевої, ожинової, переліскової, безщитникової та черемшової бучин. Тут бук формує високопродуктивні фітоценози з запасом деревини від 400...500 до 600...650 м куб на 1 га.

З висотою над рівнем моря погіршуються лісорослинні умови для росту бука. У приполонинській смузі поширені бучини квасеницеві, чорницеві, аденостилесові, що відзначаються нижчою продуктивністю.

Мішані букові деревостани формуються в тих екологічних умовах, де життєвість бука понижена. У теплих районах передгір'я поширені такі групи типів: дубово-букові і грабово-дубово-букові ліси з дуба скельного, грабово-букові та грабово-ялицево-букові ліси. На вапнякових відслоненнях фрагментарно трапляються групи типів тисових бучин і липових бучин (Угольський масив Карпатського заповідника). Характерними для скелястих форм рельєфу флішової зони є групи типів ясенових, яворових, в'язово-ясеново-яворових бучин і букових ясенин, яворин, і в'язово-ясенових яворин. У приполонинській смузі збереглись рештки яворово-букових лісів, які колись утворювали рослинну смугу (полонини Равка, Менчул Квасівський, Красна та ін.). Всі згадані угруповання мають важливе ґрунтозахисне значення та підлягають охороні.

У міру зростання висоти над рівнем моря та зниження температури едифікаторне значення бука у Верхньо-Ужоцьких букових і ялицево-букових лісах, бескидських смереково-ялицево-букових лісах, міжгірських смереково-ялицево-букових і буково-ялицево-смерекових лісах зменшується, він формує змішані з хвойними породами лісостани. Найбільш поширені у цих районах такі групи типів: ялицеві бучини, смереково-ялицеві та ялицево-смерекові бучини (рис. 13). Всі ці угруповання відзначаються високою продуктивністю, стабільністю проти вітровалів і сніголомів. На території Міжгірського, Воловецького, Свалявського л/к та Жденевського лісництва у поясі бучин збереглись фітоценотично цікаві угруповання карпато-балканського виду бузку угорського, що росте разом з ясеном та вільхою чорною і підлягає охороні.

Рис. 13. Ялицево-буковий праліс на Закарпатті (фото С.М. Стойка). (доступно при скачуванні повної версії книги)

Формація ялиці білої. Ліси з перевагою ялиці в минулому були більш поширені, ніж зараз. Після суцільних рубок у багатьох районах вони замінялися смерековими лісами. Рештки ялицевих лісів збереглися у Жорнавському, Перечинському, Велико-Бичківському лісокомбінатах, Широколужанському масиві Карпатського заповідника та в інших місцях.

В основному поширені такі групи типів: букові яличини, смереково-букові та буково-смерекові яличини. Рідше трапляються чисті яличини (Білий потік у Діловецькому лісництві).

Формація смереки звичайної. Основні масиви смерекових лісів Закарпаття сформовані в помірно-холодних кліматичних умовах Внутрішніх Горган, Мармароського кристалічного масиву та Чорногори у межах висот 700...1600 м. Подібно як і бук, смерека утворює переважно монодомінантні угруповання. Змішані фітоценози трапляються в екстремальних для смереки едафічних і помірних кліматичних умовах у нижче розташованих гіпсометричних рівнях. Можна вичленувати у межах формації такі групи типів: чисті смерекові, буково-смерекові, ялицево-смерекові, ялицево-буково- і буково-ялицево-смерекові, кедрово-смерекові, модриново-кедрово-смерекові, сіровільхово-смерекові ліси. Монодомінантні смерекові ліси мають зональне поширення від висоти 1200 м. Фітоценотичне ядро у цій групі типів утворюють волога сурамінь чорницева, квасеницева, гілокомієва, ожикова, сира сурамінь політріхова, альпійсько-безщитникова. На болотних грунтах зрідка трапляється сира рамінь кременева. Нижче 1200 м сформовані змішані смерекові ліси, серед яких буково-ялицево-смерекові та ялицево-буково-смерекові утворюють рослинну смугу. Найбільш характерними для цієї групи типів є волога буково-ялицева сурамінь чорницева, лісово-ожинова та волога буково-ялицева рамінь квасеницева і безщитникова.

Ялицево-смерекові, буково-смерекові та вільхово-смерекові ліси локально поширені. Остання група приурочена до терас гірських потоків і представлена бальзаміново-кременевою асоціацією.

Кедрово-смерекові та модриново-кедрово-смерекові ліси збереглися лише як реліктові в резерваті Кедрин та на Попаді.

У зв'язку з монокультурним господарством, характерним для Карпат у минулому столітті, істотно змінилась структура смерекових лісів. Площа чистих смеречин збільшилась за рахунок змішаних буково-хвойних лісів у 2,5 раза. Така зміна була причиною катастрофічних вітровалів (рис. 14), які завдають лісовому господарству значної шкоди.

Рис. 14. Вітровал у смерековому лісі (Фото С. М. Стойка). (доступно при скачуванні повної версії книги)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом
Завантажити книгу
Система Orphus