Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Класифікаційні ознаки кліфів (абразійних обривів)

Кліфи класифікують за такими головними ознаками, як: 1) геологічний склад порід, що їх утворюють; 2) форма і поперечний профіль кліфу; 3) умови їхнього формування, тобто співвідношення абразійних і субаеральних чинників; 4) ступінь активності та інтенсивності розвитку.

Відповідно до геологічних порід, що утворюють кліфи, та умов формування за генезисом вирізняють такі кліфи: в глинистих, пухких і в скельних породах з ознаками зсувних, обвально-зсувних і обвальних процесів, а також кліфи, як результат дії денудаційних процесів, тобто як схили, що не змінюються морем.
Головною особливістю формування абразійно-зсувних кліфів є те, що вони перебувають у стані порушеної рівноваги, зумовленої підрізанням схилу як абразійним, так і ерозійним (штучним чи змішаним) процесами. При класифікації абразійно-зсувних кліфів українського узбережжя І.Б. Коржевський пропонує застосувати такі ознаки: 1) тип зсуву, що впливає на морфологію і динаміку кліфів (абразійний, ерозійний, штучний, змішаний); 2) різний характер живлення підземними водами (гірський, локальний, побутовий, змішаний); 3) характер активності схилу (мінімально активний, частково активний, повністю активний).

Класифікація зсувних активних кліфів С. Шарпу (1960) об’єднує у 4 класи (рис. 4.2). Провідним у формуванні кліфу є зсувний процес:
А – переважає один процес (1), коли відірваний від схилу блок породи без порушення структури зсувається, формуючи зсувні тераси у верхній частині схилу та горби напору (горбик витиску) у нижній.
B – відбувається зсування пухких порід по поверхні скельних: поступовий зсув відкладів до підніжжя (процес 2) і звалювання порід на прямовисній ділянці (процес 3).
C – кліф складений шаруватими скельними породами, окремі блоки та уламки яких поступово і повільно пересуваються до підніжжя. Інтенсивність руху посилюється впливом гравітації та стікаючими водами по схилу (процес 4).
D – процес (5) розвивається в межах вертикальних чи близьких до них схилів, коли відбувається звалювання блоків порід різної величини, їхнє подрібнення і подальше нагромадження вздовж підніжжя кліфу чи на бенчі.

Рис.4.2. Класифікація берегових схилів (кліфів) за ознакою руху осадового матеріалу по їхній поверхні (за С. Шарпу)

В основу своєї класифікації кліфів узбережжя США та інших країн К. Емері і Д. Кюн поклали співвідношення взаємодії морських і субаеральних чинників на узбережжя, геологічну будову та різноманіття поперечних профілів берегових схилів, які утворюються в певних умовах. Авторами виокремлено 12 характерних профілів кліфів, які характеризують особливості їхньої динаміки (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Класифікація кліфів (за К. Емері і Д. Кюном)

Кліфи є надводними формами рельєфу і зазнають розвитку в надводних континентальних (аеральних і субаеральних) умовах. Хвильовий (гідрогенний) вплив діє активно лише на підніжжя кліфу, а решта профілю зазнає впливу нехвильових чинників і процесів – вивітрювання, соліфлюкції, поверхневих і підземних вод тощо. Отож найчастіше вирізняють на певних ділянках різних регіонів такі типи кліфів: абразійно-денудаційні, абразійно-зсувні, абразійно-обвальні, абразійно-соліфлюкційні, абразійно-осипні, термоабразійні, хемогенні тощо (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Приклади різноманітних типів кліфів на західних берегах Чорного моря (за Ю.Д. Шуйським):
а – абразійно-денудаційний(напівнічвідм.Тузла); б – абразійно-обвальний(район м. Сиврибурун); в – абразійно-обвальний (на південь від м. Шабла); г – абразійно-денудаційний (на південь від м. Лафинського); д – абразійно-зсувний (район м. Св. Георгія).
Гірські породи: 1 – леси, 2 – континентальні важкі глини, 3 – вапняки, 4 – алювіально-делювіальні глини, 5 – мергелі, 6 – вивержені кристалічні породи, 7 – піски, 8 – зсувний делювій