Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Класифікація кліфів за ступенем активності. Термоабразійні кліфи

За ступенем активності розрізняють такі кліфи:
1. Активні – кліфи з різко вираженою вертикальною стінкою і хвилеприбійною нішею біля підніжжя, що засвідчує високу активність абразійного процесу.
2. Відмираючі – кліфи, які абродуються лише епізодично, за високих стоянь рівнів або під час дуже сильних штормів. Переважно більша частина кліфу перекрита схиловими відкладами, і тільки в підніжжі кліфу простежуються сліди його епізодичного підрізання прибоєм. Цей кліф відповідає такому етапу розвитку абразійного процесу, коли абразійний профіль, відповідно до звичних (пересічних) штормових хвиль, вже вироблений (сформований) і перед кліфом утворюється широкий виположений абразією бенч, над яким хвилі майже повністю витрачають свою енергію ще до їхнього цілковитого руйнування.
3. Відмерлі – кліфи, на яких відсутні будь-які сліди сучасної абразії (абразія як процес повністю припинилася).
4. Давні – кліфи в межах розвитку морських терас, поза сучасною береговою зоною.

Відмерлий кліф утворюється після припинення або внаслідок послаблення впливу хвиль на його підніжжя. Це може статися в результаті відносного підняття узбережжя або формування перед кліфом акумулятивної тераси, або ж, зрештою, при відгородженні ділянки кліфу від доступу впливу сильних хвиль зростаючою косою, косою-стрілою, пересипом тощо. Прибійна ніша у відмерлого кліфу може бути засипана пролювіально-делювіальним матеріалом, інколи закривається зсувами або опливинами. Дзеркало кліфу заростає травою або деревами, а інколи розчленовується ерозійними формами. Схил відмерлого кліфу поступово виположується.

Окремо в літературі вирізняють термоабразійні кліфи. В результаті термоабразійного впливу моря біля підніжжя берегових уступів, складених кріогенними породами, утворюються ніші витаювання висотою до 3-4 м і глибиною до 20 м. Карнизи, що нависають над такими нішами, часто обвалюються, внаслідок чого біля урізу накопичуються великі блоки мерзлотних порід – до 10-12 м в діаметрі. Навіть у спекотні дні потужність відталого шару ґрунту в нижній частині таких брил незначна, оскільки штормові хвилі швидко змивають відталий ґрунт і знову експонують свіжий зріз мерзлої породи. Після того як підніжжя уступу очистилося від уламків, починається новий цикл утворення ніші витаювання. Тривалість кожного такого циклу в середньому становить 2-3 роки.
Висота берегових уступів, складених кріогенними породами на узбережжі Якутії, досягає 30-40 років. Термічний вплив моря відбувається лише в нижній частині схилу, верхня ж частина у літній час зазнає теплового впливу атмосфери. Внаслідок цього тут відбувається танення льоду, брівка уступу відступає, і в верхній частині схилу утворюється похила, відносно рівна, хоч і ускладнена місцями останцями витанення (байджерахами) площадка, яку називають термотерасою. Отже, типовий термоабразійний берег налічує такі морфологічні елементи: термотераса, кліф обвалювання або нависаючого карнизу і термоабразійної ніші. Головними елементами льодяного термоабразійного берега (за М.М. Єрмолаєвим) є верхня льодяна стінка з нависаючим карнизом, термотераса, льодяний кліф і ніша витаювання (рис. 4.6).

Рис. 4.6. Елементи льодяного термоабразійного берега (за М.М. Єрмолаєвим): (доступно при скачуванні повної версії книжки)
а – верхня льодяна стінка з нависаючим торф’яним карнизом; б – термотераса; в – льодяний кліф; г – ніша витаювання

За меншої льодянистості породи або за дисперсного розподілу льоду танення ґрунту спричинює до його масового розрідження, що дає йому можливість рухатися. В умовах термічного впливу моря (як і термічного впливу атмосфери) це спричинює до розвитку соліфлюкції. В цьому випадку береговий уступ морфологічно представляє собою сповзаючий схил з накопиченням розрідженого соліфлюкційного матеріалу біля підніжжя. Такий тип берегового кліфу називають соліфлюкційним.
У найтиповішому вигляді термоабразійний берег формується в товщі чистого льоду. Такі ділянки берега на узбережжі Північного Льодовитого океану трапляються лише спорадично, а в Антарктиді поширені майже повсюдно. Морфологічно – це вертикальна стінка льоду з нішею витаювання біля основи, найчастіше – без будь-яких нагромаджень уламкового матеріалу біля підніжжя. Отже, на узбережжях, що зазнають термічної абразії, можна виокремити три різних типи кліфу: а) льодяні, що формуються на льодяних берегах; б) типово абразійні, сформовані у сильнольодистих пухких породах; в) соліфлюкційні. Основними ознаками виділення є характер поширення льоду в породі і ступінь льодянистості порід, що формують берег.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом