Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Грунти Закарпатської області: бурі гірсько-лісові грунти

Грунтовий покрив Закарпатської області 

Грунтовий покрив території Закарпатської області сформувався під дією живих організмів на гірські материнські породи в різних умовах клімату, зволоження та рельєфу. Формування сучасних грунтів відбувалося протягом всього голоцену. За характером рослинності, рельєфу, клімату та зволоження територія області виразно поділяється на дві частини — гірську й рівнинну.

У гірській частині грунтоутворення відбувається за буроземним типом. Основний фактор — гірський рельєф, який перерозподіляє рослинний покрив, тепло і вологу, викликає висотну грунтову поясність. Грунтоутворення на гірських схилах зумовлює абсолютну та відносну молодість грунтів, незначну потужність, розвиток природної денудації, прискорює викликану людською діяльністю площинну та лінійну ерозію.

На рівнинній частині грунтоутворення відбувається в умовах теплого та достатньо вологого клімату. Материнські породи тут давні та сучасні алювіальні, меншою мірою делювіальні відклади переважно важкого механічного складу. Рівнинність рельєфу та неглибоке залягання грунтових вод спричиняють значне оглеєння грунтів, а їх утворення під лісовою рослинністю накладає на грунтоутворення ще й підзолистий процес. Тому використання цих грунтів потребує цілого ряду заходів: осушення, ліквідації кислотності, постійного та значного внесення органічних і мінеральних добрив.

На грунтовій карті області (рис. 16) виділено 28 основних грунтових відмін. Зупинимось на характеристиці найбільш типових за генезисом і найбільш важливих для сільського та лісового господарств, розглянемо основні заходи щодо їх поліпшення.

Схематична карта грунтів Закарпатської області
Рис. 16. Схематична карта грунтів Закарпатської області

Бурі гірсько-лісові грунти

Бурі гірсько-лісові грунти (буроземи)— це найбільш поширений фоновий тип грунтів гірської частини Закарпаття. Вони розвинулись на схилах у межах лісового поясу від підніжжя гір до 1100-1200 м у західній та 1500-1550 м у східній частині області. Їх материнська порода — алювій-делювій флішу кристалічних порід Рахівського масиву та магматичних відкладів Вулканічного хребта. У процесі вивітрювання цих порід утворюються переважно суглинисті відклади, лише крупнозернисті пісковики (наприклад, Рахівської світи) дають супіски та піски. Породний склад лісів майже не впливає на характер буроземів. Практично однакові властивості вони мають під буковими, смерековими та мішаними лісостанами.

Генетичний профіль бурих гірсько-лісових грунтів типового дернового габітусу. У непорушеному стані (під лісом) з поверхні залягає шар лісової підстилки (Но), глибина якої зростає від 2-4 см в нижній частині лісового поясу до 6-8 см біля верхньої межі лісу. Гумусовий горизонт (Н) неглибокий, від 12 до 25 см у різних відмін, має сіро-буре забарвлення, добре виражену зернисто-дрібногоріхувату структуру, яка разом з уламками корінних порід зумовлює добру дренованість і сприятливий водно-повітряний режим буроземів.

Потужність верхнього перехідного горизонту (Нр) 30-60 см. Він виразно бурого кольору, добре гумусований, більш грубої, грудкуватої або горіхуватої структури, у ньому міститься значно менше уламків корінних порід. Нижній перехідний горизонт (НР) має небагато гумусу, він світлішого забарвлення, тут зростає кількість уламків корінних порід. Якщо у верхній частині горизонту уламки сильно вивітрілі і збагачують грунт глиноземом, то в нижній частині вони мало зруйновані, міцні, поступово переходять у корінну гірську породу.

Буроземний процес грунтоутворення відбувається надзвичайно швидко. Постійний змив дрібнозему з поверхні грунту сприяє тому, що в грунтоутворення включаються все нові й нові шари гірської породи, яка в умовах вологого та м'якого клімату швидко руйнується.

Уламки гірських порід є в усіх горизонтах, але особливо багатий на них верхній гумусовий шар. Це пов'язано з тим, що дрібнозем виносять води, а кам'янисті частинки залишаються на поверхні. Цей процес виразно посилюється на сільськогосподарських землях, де розорювання схилів прискорює поверхневий змив. На поверхні грунту утворюється панцир з уламків гірських порід, по якому добре стікає вода. Найяскравіше це проявляється на залужених землях, що декілька років не розорюються. Кам'янисті фракції утворюють справжній «протиерозійний екран», який оберігає грунт від інтенсивного змиву та розмиву.

Бурі гірсько-лісові грунти відзначаються високим вмістом перегною. У природному стані, тобто під корінними лісами, вміст його сягає 10-15%, під вторинними луками кількість гумусу зменшується до 5-7%, а на орних землях падає до 3-5%. Гумусований весь грунтовий профіль. На глибині 90-100 см його вміст може досягати 0,5-1,0%.

Гірські породи, на яких формуються бурі гірсько-лісові грунти, дуже бідні на сполуки кальцію. Це зумовлює їх низьке насичення катіонами двовалентних металів і високу кислотність. Актуальна кислотність грунтового розчину гумусового горизонту особливо висока (рН водне 4,0) в неокультурених грунтах. На орних землях цей показник зростає до 5,0-5,2.

Гідролітична кислотність цих грунтів під сільськогосподарськими угіддями висока і дорівнює 3-7 мг-екв на 100 г грунту, зростаючи у грунтах під лісом до 20-23 мг-екв на 100 г грунту. Ступінь насичення основами коливається від 33 до 68%, падаючи до 15-20% у неокультурених грунтах. Висока обмінна кислотність буроземів пов'язана зі значною кількістю рухомого алюмінію у вбирному комплексі грунту (від 1,5-2,0 до 10,0-15,0 мг-екв на 100 г грунту). Рухомий алюміній токсичний для багатьох рослин, особливо культурних, і призводить до зменшення врожайності сільськогосподарських культур.

Бурі гірсько-лісові грунти багаті на валові форми поживних речовин, особливо фосфору, але незадовільні фізико-хімічні властивості зумовлюють їх низьку рухомість і доступність для рослин. Для активізації рухомості поживних речовин необхідне вапнування (15-20 т вапна на 1 га). Не менший ефект дає внесення в грунт декількох центнерів сиромолотого гіпсу, застосування якого для поліпшення бурих гірсько-лісових грунтів запропонував І.М.Гоголєв (1963).

Описувані грунти — це типові лісові землі. В доагрикультурний час вони повністю були вкриті лісами, та й тепер основна їх площа зайнята ними. Найдоцільніше і надалі використовувати бурі гірсько-лісові грунти у лісовому господарстві.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом