Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Грунти Закарпатської області: дерново-буроземні та буроземно-підзолисті грунти

Дерново-буроземні грунти

Дерново-буроземні грунти за характером грунтоутворення, загальним виглядом грунтового профілю, фізичними та хімічними властивостями близькі до типових буроземів гірської частини Закарпатської області. Виділяються вони в окремий тип внаслідок накладання дернового процесу грунтоутворення на буроземний у специфічних умовах їх залягання та більшої участі в грунтоутворенні трав'янистої рослинності. Формування цих грунтів відбувалося на виположених гірських схилах, середніх і високих терасах гірських річок у нижній частині лісового поясу Карпат під дубовими та буковими лісами на глибоких товщах елювію-делювію карпатського флішу та давньоалювіальних відкладів. Ці породи мають переважно незначну щебінюватість, задовільно дреновані, а тому оглеєні відміни поширені мало.

Накладання дернового процесу грунтоутворення на буроземний пов'язане з двома причинами. Широколистяні ліси (особливо діброви) на виположених схилах мають рясний травостій, часті у них поляни та царинки, вкриті лише трав'янистою рослинністю, чагарникові зарості. Виположені форми рельєфу сприяли ранньому освоєнню грунтів під сільськогосподарські угіддя, а лучна рослинність сіножатей, випасів і сільськогосподарські культури сприяли при аеробному розкладі їх решток синтезу темнозабарвлених гумінових кислот і формуванню виразного дернового горизонту.

У межах грунтового типу виділяється ряд відмін, пов'язаних з різною глибиною профілю, його оглеєнням або опідзоленням. Ці процеси погіршують властивості грунтів, але головні риси типу зберігаються. Тому характеристику типу подаємо на основі аналізу однієї відміни — дерново-буроземних глибоких грунтів, які найбільш типові.

Генетичний профіль дерново-буроземних грунтів нагадує профіль бурих гірсько-лісових грунтів. Проте в нього є ряд своїх рис. Перш за все тут виділяється бурувато-сірий гумусовий горизонт, товщина якого 20-30 см. Він грудкувато-зернистий, пухкий, має небагато дрібних кам'янистих фракцій. Вміст гумусу, особливо у грунтів, що розвинулись на алювіально-делювіальних відкладах, досягає 2,8-5,1%. У горизонті нижча актуальна кислотність (рН сольове 4,5-5,0) і досить високий ступінь насичення основами (58-80%).

Перехідний горизонт глибиною 60-80 см, де він часто переходить у малощебенистий елювій-делювій або давній алювій. Щільні гірські породи під перехідним горизонтом залягають здебільшого у неглибоких і середньоглибоких відмінах.

Дерново-буроземні грунти середньо забезпечені рухомими формами азоту та калію дещо гірше фосфору. Порівняно висока кислотність і наявність рухомого алюмінію вимагають вапнування або гіпсування, внесення фізіологічно лужних форм мінеральних добрив, а також застосування органічних добрив і посівів люпину на зелене добриво. Використовують ці грунти як природні кормові угіддя, орні землі. На них вирощують льон, картоплю, кукурудзу, тютюн. В останні роки значні площі відведені під сади й ягідники, що має важливе економічне та грунтозахисне значення.

Буроземно-підзолисті грунти

Буроземно-підзолисті грунти, поширені на виположених формах рельєфу горбів, гряд у передгір'ї і високих терас гірської частини області. Вони утворились на досить глибоких товщах делювіальних і давньоалювіальних переважно нещебнистих відкладів. На їх формування вплинули два основні процеси грунтоутворення; буроземний, що відбувався під впливом лісової рослинності, і псевдопідзолистий або лессіваж, викликаний надмірним зволоженням і поверхневим оглеєнням, яке зумовлює відновлення окисного заліза, переведення його у двовалентний рухомий іон і збільшує рухомість гумусових речовин. Ці сполуки перерозподіляються по профілю грунту за підзолистим типом, але без тих глибоких хімічних перетворень, які властиві справжньому підзолистому процесові.

Профіль буроземно-підзолистих грунтів має значну глибину та виразно диференційований на генетичні горизонти. До глибини 15-20 см залягає гумусно-елювіальний (НЕ) горизонт, часто з ознаками оглеєння, сіро-бурого кольору, розпилений, пухкий, середньосуглинистий. Елювіальний горизонт (Е) простягається до глибини 55-60 см. Він світло-бурий, дрібнопористий, пухкий, пластинчастої структури, за механічним складом, як і попередній, переважно середньосуглинистий. Близько 80-100 см має ілювіальний горизонт (І), для якого характерні виразні ознаки акумуляції винесених з верхніх горизонтів речовин, здебільшого важкосуглинистий, навіть глинистий за механічним складом, сильно ущільнений, містить багато колоїдів, особливо їх напливів на гранях структурних агрегатів, по тріщинах і ходах корінців, в'язкий, липкий. Горизонт плямистий, мармуроподібний, характерне чергування червоних і бурих фарб зі сизими та вохристими, що зумовлено оглеєнням, часті новоутворення у вигляді орштейнів — твердих озалізнених конкрецій. Материнською породою переважно є безкарбонатний елювій корінних порід або давній алювій.

Будова грунтового профілю і властивості його горизонтів спричинюють незадовільний водно-повітряний режим грунтів. Вони швидко насичуються вологою, а надлишок опадів утворює поверхневий стік, який зумовлює змив та розмив верхніх горизонтів. Не випадково грунти цього типу найбільш піддаються водній ерозії. Наявність потужного та практично водонепроникного ілювіального горизонту викликає застій вологи у верхніх горизонтах, спричиняє поверхневе або наскрізне оглеєння грунту, що призводить до переважання анаеробних умов життєдіяльності мікроорганізмів, погіршує перехід поживних речовин у доступні для рослин форми.

Буроземно-підзолисті грунти відносять до малогумусових. У їх верхньому горизонті міститься від 1,1 до 2,9% перегною, а в елювіальному лише 0,6-0,8%. Безкарбонатність материнських порід та вилуговування у процесі грунтоутворення зумовили високу кислотність грунтів по всьому профілю. Надмірно високою є актуальна кислотність гумусово-елювіального горизонту, сольове рН якого дорівнює в середньому 4,2. Порівняно висока гідролітична кислотність — від 3,2 до 5,2 мг-екв. на 100 г грунту, а обмінна кислотність в основному викликана рухомим алюмінієм — 3,8-18,6 мг на 100 г грунту. Сума ввібраних основ коливається в межах 4,6-9,6 мг-екв на 100 г грунту, що зумовлює досить низький ступінь насиченості — 47,7% з коливаннями від 19,0% до 62,0%. При нестачі поживних речовин і високій кислотності грунту рослини засвоюють рухомий алюміній, який токсично на них впливає. Корені рослин набувають потворних форм і не можуть нормально виконувати своїх функцій десукції поживних елементів і води. А забезпечення рухомими формами всіх поживних елементів у цих грунтах низьке.

Здавна такі грунти використовують під виноградники й сади, особливо ті, що розвинулись на делювії вулканічних порід. Для підвищення продуктивності та поліпшення якості вирощуваних на них культур потрібні меліорації. Перш за все за допомогою вапнування або гіпсування та внесення підвищених доз органічних добрив слід поліпшити фізико-хімічні властивості для відновлення структури і збільшення протиерозійної стійкості грунтів. Особливого значення набуває боротьба з лінійним розмивом і утворенням глибоких ярів і «бедлендів». Води, що течуть по схилах, необхідно розпилювати або відводити у водоскидні канави, а діючі яри закріплювати фашинами та перепадами з наступним залуженням і залісненням. Створення наорних терас на еродованих схилах з використанням їх під сади і виноградники, хоч і трудомісткий, але оправданий господарський і природоохоронний захід.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом