Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Острівні бари. Ченієр і гринду

Острівні бари, як і типові берегові, досить поширені. Дещо менше інформації відомо про підводні бари. Описуючи Одеську банку як підводну акумулятивну форму перед входом в Одеську затоку, В.П. Зенкович зачислює її до підводного бара.
В деяких випадках острівні бари набувають кільцеподібних обрисів. Це відбувається тоді, коли такі бари формуються вздовж периферії банок (обмілин), розміщених далеко від берега, і зазнають впливу хвиль, що накочуються з будь-якого боку. Морфологію і процес утворення таких кільцевих барів описав O.K. Леонтьев. Деякою мірою вони нагадують утворення коралових островів на атолах. Трапляються також і подвійні бари – берегові бари, що складаються із двох акумулятивних пасом або гребенів, розділених вузькою лагуною. Як зазначає В.П. Зенкович, такий бар може свідчити про пониження (занурення) берега.
Отже, для утворення бара необхідна послідовна зміна трансгресії моря з подальшим пониженням рівня. Відомо, що біля 6-7 тис. років тому під час так званого кліматичного максимуму рівень океану сягав позначок на декілька метрів вище від сучасного. З часом цей рівень знизився. Припускають, що у проміжку між 6 і 4 тис. років назад відбулося декілька таких коливань. Отже, умови для формування барів були. Впродовж останніх 2 тис. років рівень Світового океану підвищується. Створюються несприятливі умови для збереження берегових барів, тобто створюються умови для їхнього розмиву. Там, де на загальний процес підвищення рівня океану ще накладається процес тектонічного опускання узбережжя, посилюється процес розмиву барів, відбувається їхнє швидке руйнування (західний берег Камчатки, узбережжя Північного моря тощо).
Значне поширення акумулятивних форм рельєфу берегової зони (берегові бари, вали, коси) можуть утворювати на деяких ділянках узбережжя системи акумулятивних пасом, що мають місцеву назву типу ченієр, гринду.
Ченієр (Chenier) – пасмові акумулятивні форми типу берегових барів чи великих берегових валів, що формують систему паралельних одна щодо одної форм, розділених вузькими заболоченими і плоскими пониженнями. Ченієри характерні для прибережних заболочених низовин штату Луїзіана (США). Пасма складені піском, гравієм, черепашником, а пониження між ними – мулистими ґрунтами. У дельті Дунаю такі валоподібні акумулятивні форми називають гринду.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом