Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Періодичні акумулятивні форми рельефу берега

5.6. Періодичні акумулятивні форми рельефу берега

Періодичні (ритмічні) форми рельєфу найпоширеніші в береговій зоні. Хвилі і прибійний потік у зоні свого руйнування утворюють безліч форм рельєфу, вони мають періодичний характер і зі зміною динамічної ситуації можуть зникати, повторюючись знову за тих умов, за яких вони утворюються. Існування цих форм зумовлено передусім динамічними умовами берегової зони, а також характером рельєфу берегової зони, ландшафтними і кліматичними особливостями узбережжя. Залежно від частини берегової зони, на якій вони формуються, їх, як і всі форми рельєфу берегової зони, поділяють на берегові (наземні), якщо вони формуються в межах пляжу чи прибійної смуги, і донні, сформовані на береговому схилі. Найпомітніші вони в надводній частині берегової зони. Однак їхнє вивчення ускладнене ще й тими обставинами, що дослідники при їхньому описі використовують доволі вільну термінологію, і під різними назвами вони можуть описати одні і ті ж утворення. Додаткові труднощі виникають також унаслідок відсутності термінологічних еквівалентів під час їхнього перекладу з іноземних мов.

Серед періодичних форм рельєфу, що виникають у зоні пляжу, можна виокремити хвилеприбійні знаки (знаки заплеску), пляжеві фестони, мегафестони, штормові фестони, фестоноподібні коси тощо.

Найпростішими із них є хвилеприбійні знаки або знаки заплеску прибою (swash marks) – тонкі хвилеподібні лінії прибійного потоку, переважно параболічних або звивистих обрисів, на поверхні пляжу, утворені піском або накопиченням рослинного чи черепашникового детриту, водоростями, черепашками, іноді засохлою піною, залишеними на поверхні пляжу хвилями, що періодично накочуються. Такі знаки маркують межі, які залишають на пляжі «язики» прибійного потоку (вершини заплесків).
Проте однією із багаточисленних нерівномірностей лінії урізу води, що врізається у тіло пляжу, є фестон (cusp). Розміщуються вони переважно з більш або менш рівномірними інтервалами один щодо одного. Відстань між фестонами збільшується відповідно до висоти хвиль. Залежно від форми, розмірів та умов формування розрізняють пляжеві фестони, мегафестони, штормові фестони, фестоноподібні коси, фестонні острівці тощо.
Пляжеві фестони (Beach-cusps) – періодичні акумулятивні утворення, розташовані в субаеральній зоні пляжу, часто простежуються поблизу рівня високого припливу (рис. 5.10). Це, зазвичай, серія ритмічних форм мезорельєфу пляжу, які сформовані поєднанням невеликих трикутної форми мисів і улоговиноподібних увігнутостей, що надають лінії урізу води хвилястих обрисів. Планове положення берегової лінії в цьому випадку нагадує синусоїду. Пляжеві фестони мають довжину від одного до декількох десятків метрів та ширину від 2-5 м на галечникових і до 40 м – на піщаних пляжах. Утворені із матеріалу різної крупності – від крупної гальки до дрібнозернистого піску, але переважно краще виражені на грубозернистих пляжах. Найчастіше простежуються на пляжах, складених із піску і гальки. Найкрупніший матеріал формує виступи (миси), висунуті у бік моря, а дрібнозернистий матеріал акумулюється в увігнутостях. Формуються вони в зоні заплеску прибійного потоку переважно поблизу рівня високих припливів. Фестони недовговічні, вони існують від декількох годин до декількох днів. Гіпотезу краєвих хвиль як головного чинника формування пляжевих фестонів обґрунтовано багатьма вченими. Встановлено, що відстань між фестонами корелюється з довжиною краєвих хвиль.

Рис. 5.10. Схема утворення невеликих пляжевих фестонів при накочуванні хвилі на берег під гострим кутом (за І.Ф. Геллерту) (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом