Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Еолові форми берегової зони

Розділ 6. Еолові форми берегової зони

Узбережжя Світового океану характеризується значним поширенням берегових еолових форм. Вони виникають всюди, на багатьох низьких і рівних акумулятивних берегах унаслідок впливу вітру на піщані відклади, які формують пляж і акумулятивні тераси. Інколи трапляються і на високих берегах, з добре виробленою абразійною платформою і кліфом. Найчастіше еолові форми поширені на узбережжях з великим об’ємом незакріпленого рослинністю піску, де існує тенденція до їхнього накопичення, та з достатнім режимом вітрів, здатних переносити маси піску рівнинними просторами узбережжя, на яких може відбуватися акумуляція цих пісків. Маси піску, що переносяться вітром, накопичуються нерівномірно у вигляді піщаних пагорбів і пасом. Такі скупчення піску на узбережжях морів, океанів та внутрішніх водойм (озер, річок) загалом називають дюнами.
Значення вітру в берегових процесах досить значне передусім тому, що саме вітер здебільшого є першопричиною морського хвилювання. Діяльність вітру безпосередньо зумовлює згінно-нагінні явища і вітрові течії. До того ж, вітер відіграє важливу роль у формуванні берегової зони, особливо в її наземній частині, а також у літодинамічних процесах. Першопричиною еолових процесів на морських берегах є діяльність хвиль і прибою. Хвильові рухи води спричинюють рух пухких відкладів по підводному схилу до берега і акумуляцію його прибоєм на пляжі, а вже потім ці накопичення перевіюються вітром. На взаємозв’язок дюно-утворення і хвильових процесів на морських піщаних берегах вказував ще М.О. Соколов (1884), досліджуючи узбережжя Балтійського моря.
Вітер здатен суттєво впливати також і на баланс наносів у береговій зоні. За переважаючих вітрів з моря з пляжів за межі берегової зони виноситься велика маса піщаних наносів. Якщо ж швидкість перевіювання відкладів з пляжу перевищує їхню швидкість нарощування на пляжі, то це спричинить до виникнення дефіциту відкладів у береговій зоні та, відповідно, і до розмиву берега.
На особливості та інтенсивність берегових еолових процесів суттєво впливає географічна зональність і рельєф узбережжя. В областях з аридним кліматом інтенсивне нарощування берега сприяє широкому розвиткові еолових процесів, які охоплюють всю піщано-акумулятивну поверхню, оскільки в цих умовах вона закріплюється рослинністю значно повільніше, ніж в областях з нормальною кількістю опадів. Отож тут за порівняно короткий проміжок часу можуть виникати досить різноманітні форми еолових накопичень, аж до барханів і барханних ланцюгів, як це відбувається в межах материкових піщаних пустель.
На лагунних берегах дюни, сформовані біля урізу води, суттєво зменшують водну площу лагуни, а в окремих випадках вони можуть повністю її заносити. Нерідко дюнні пасма блокують гирла рік, внаслідок чого відбувається розтікання річкових вод, що зумовлює заболочування міждюнних улоговин, або ж утворення водойм (своєрідних лагун з прісною водою), пересипами для яких є дюнні пасма. Еолові форми рельєфу простежуються як на акумулятивних, так і на абразійних берегах. На думку М.О. Соколова, абразійні береги мають сприятливіші умови для формування еолових накопичень, оскільки розмив піщаного берега разом з цим означає постійне надходження відкладів у зону пляжу.
Отож дефляційно-акумулятивна діяльність вітру на морських берегах зумовлює розвіювання і перевіювання піщаного матеріалу, який акумулюється на пляжах та акумулятивних терасах, створюючи таким чином цілий комплекс різноманітних форм еолового рельєфу, передусім берегових дюн (dunes littorales, coast dunes) – піщаних накопичень, орієнтованих за напрямом панівних вітрів.
Головним елементом, що відрізняє прибережні дюни від еолових форм пустель, є рослинність. Саме тому відносну кількість рослинності деякі дослідники використовують як типологічну ознаку, що дає змогу вирізняти дюни.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом