Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Чинники, які зумовлюють формування еолових форм

6.1. Умови формування прибережних еолових форм

Поява значної кількості еолових форм рельєфу на узбережжях зумовлена передусім поширенням піщаних пляжів і сприятливими кліматичними умовами прибережних територій. Піски пляжів, іноді піщані осушки, є головним джерелом живлення прибережних дюн. Формування берегових дюн зумовлене багатьма чинниками, головними з яких вважають: 1) наявність великої кількості піщаних відкладів; 2) достатньо сприятливий вітровий режим: сильні і часті повторювані вітри, що дмуть з моря на сушу і здатні переносити піщані відклади; 3) своєрідні кліматичні умови, які не сприяють розвитку рослинності в береговій зоні. Деякі автори сприятливими умовами вважають також наявність високих припливів, які забезпечують намивання піщаних мас прибійним потоком на значну частину пляжу. Однак, як зазначає І.С. Щукін, еолові форми рельєфу досить розповсюджені й на неприпливних морях і озерах, а також на морях, де припливи суттєво не проявляються. Характеризуючи чинники еолового морфогенезу на морських узбережжях, Г.В. Вихованець виокремлює їх як активні та пасивні. До активних належать чинники, що посилюють рельєфоутворювальну енергію (вітрові параметри, площа відкритості узбережжя), а до пасивних – ті, що її зменшують чи взагалі гасять (накопичення і вологість наносів, рослинний покрив, рельєф поверхні акумулятивних форм тощо).
Вітри, що переносять піщаний матеріал з пляжів у бік суші, можуть мати як загальний циркуляційний характер (західні вітри, пасати), так і місцевий (бризи). На думку І.С. Щукіна, велике значення для утворення еолових берегових форм має бризовий режим вітрів, а оскільки денний морський бриз зазвичай сильніший від нічного, то дюни переміщуються переважно від моря в бік суші. На думку O.K. Леонтьева, головною умовою є не те, які вітри дмуть у межах берегової зони, а якою є повторюваність сильних вітрів з моря. На такі результативні характеристики вітрового потоку, як напрям вітру, його швидкість, повторюваність, сила та величина діючого вітрового розгону, вказує і Г.В. Вихованець.
Механізм перенесення піску в повітряному середовищі та у воді має багато спільного. Особливості еолового перенесення визначаються відмінностями питомої ваги середовища перенесення: повітря і мінеральних частин. Для початку перенесення необхідна мінімальна зриваюча швидкість вітру. За даними М.П. Петрова, частинки діаметром 0,12; 0,32; 0,60 і 1,04 мм починають рухатися за таких швидкостей вітру в приземному шарі, які, відповідно, дорівнюють 1,5; 4,0; 7,4 та 11,4 м/с. Коли швидкість вітру досягає вказаних величин, піщинки починають свій рух і з них швидко формується хвиляста рифельна поверхня, подібна до таких утворень на морському дні під дією хвиль. Проте еолові (піщані) рифелі відносно нижчі і завжди різко асиметричні, оскільки повітряний потік відрізняється від хвильового відсутністю зворотно-поступальних рухів. Довжина і висота рифелів збільшується з посиленням вітру і прямо пропорційно залежить від крупності піску. Здебільшого крупніший або щільніший пісок утворює гребені рифелів. Розміщуються піщані рифелі переважно на навітряних схилах акумулятивних еолових форм.
Зі збільшенням швидкості вітру рифелі зникають і пісок переміщується суцільним шаром. На дуже великих швидкостях вітер здатен зносити з пляжу і вологий пісок, який стелиться у вигляді зміїстого струменя. За штормових вітрів швидкістю понад 20 м/с переміщується не тільки пісок, але й гравій, стулки черепашника, дрібна галька.
Наприклад, при взаємодії вітру з сипкою піщаною поверхнею виникає спрямований перпендикулярно до берегової лінії вітровий потік наносів, який, за дослідженнями В.К. Гуделіка, характеризується певною структурою і потужністю, а також, за аналогією з хвильовим потоком, – ємністю і насиченістю.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом