Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Поширення еолових форм рельєфу: піщаних дюн, барханів, сейфів. Еоліаніти, поліаніти, або калькареніти - еолові відклади

6.5. Поширення еолових форм

Дюни дуже поширені на піщаних морських берегах. Великі дюнні поля оточують береги в районах прибережних пустель Північно-Західної і Південно-Західної Африки, Південно-Східного Середземномор’я, північно-західної частини Індійського океану, включно з берегами Червоного моря і Перської затоки, західної частини Південної Америки (від 5 до 32 південної широти), півострова Каліфорнія, Західної та Південної Австралії. Еолові форми рельєфу також дуже поширені на узбережжях помірних широт.
Класичним прикладом «дюнної країни» є узбережжя Ланди у провінції Гасконь (Франція). Тут трапляється до 10-ти паралельних дюнних пасом, що утворюють разом з міжпасмовими пониженнями смугу шириною 6-8 км. Широко відомі також дюни узбережжя Австралійської затоки та потужні піщані накопичення на Сомалійському узбережжі. Найвищі дюни в Європі розташовані в Гасконі, де вони досягають висоти 80-90 м, на берегах Данії – 60 м, а на піщаних пересипах Балтійського моря – до 60 м. Зазначимо, що дюни часто ховають під собою додатні форми рельєфу, що створює враження великої потужності піщаного шару (рис. 6.7).

Рис. 6.7. Занесення уступу тераси береговою дюною (за O.K. Леонтьєвим) (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Рухомі дюни переважно мають висоту від 5 до 20 м, але відомі окремі ділянки берегів, де висота дюн досягає 110 м. Швидкість переміщення дюн в бік суші переважно становить від 0,5 до 4-8 м/рік. Проте на узбережжі Гасконі максимальна швидкість переміщення дюн становить 20-25 м/рік. Загальна ширина поясу активних дюн переважно не перевищує на берегах Балтики 3-5 км, а в Гасконі вона досягає 10 км.
На узбережжях Перу еолові форми рельєфу представлені барханами, які через сильні вітри просуваються від берегової лінії до передгір’я Анд аж на висоту 1000 м і більше. Барханні комплекси поширені також на узбережжях Північно-Західної Африки, де вони переміщуються за напрямом пасатних вітрів. Характерними є такі узбережжя і для Центрального В’єтнаму. Бархани у багатьох випадках є нетиповими формами еолового рельєфу у береговій зоні. Особливостями таких берегів є поступове збільшення розмірів барханів від берегів у бік суші, тим часом як найвищі дюнні комплекси розміщуються найближче до берега.
Доволі поширеними на узбережжях Північно-Західної Африки є своєрідні поздовжні еолові форми – лінійні дюни, або сейфи. Вони формують шнуроподібні у плані акумулятивні утворення, досягаючи десятків кілометрів у довжину та орієнтовані в напрямах сильних пасатних вітрів. Класичним районом їхнього поширення є узбережжя Мавританії. Орієнтація лінійних дюн змінюється у просторі зі зміною широти місцевості. Лінійні дюни поєднуються із дюнно-барханними формами. Цей район особливо цікавий ще й тим, що рух піщаних мас скерований у бік моря і на значній віддалі еолове надходження матеріалу є головним джерелом наносів берегової зони.
Аналіз дюнних полів на території Великобританії, Данії, США, Тасманії та Австралії, при порівнянні орієнтації дюн з даними про напрям вітру, показує схематичні відхилення дюнних пасом на кілька градусів вліво в північній півкулі і вправо – у південній півкулі.
У багатьох регіонах узбережжя відбувається цементація еолових відкладів плейстоценового віку. Такі відклади, що зберегли текстурні та інші ознаки еолових відкладів, отримали назву еоліанітів. Інколи їх називають і калькаренітами, оскільки найпоширенішим цементувальним матеріалом у них є карбонат кальцію. Такі форми поширені на узбережжях аридної зони – передусім в Австралії, Західній Індії, Північно-Західній і Південній Африці, Єгипті, Кубі, на Багамських островах та в багатьох інших регіонах світу. Місцями вони збереглися також і на шельфі.
Поліаніти, або калькареніти (eolianit, eolian calcarenite, coastal limestone) – вапнякова порода на берегах або ж у береговій зоні, що складається з коралового і черепашникового піску (інколи оолітового), скріпленого кальцитовим цементом. Характеризується типовою косою еоловою шаруватістю. Еоліаніти утворюють давні берегові дюни (fossil dunes), які формувалися в плейстоцені і ранньому голоцені в періоди сухого (найчастіше холодного) клімату і низького стояння рівня моря.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом