Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Генетичні типи берегів світового океану. Абразійні та акумулятивні береги

Розділ 7. Генетичні типи берегів світового океану

Рельєф земної поверхні розвивається в результаті тісної взаємодії екзогенних і ендогенних чинників. Цей важливий методологічний принцип сучасної геоморфології є, відповідно, також головним і для морських берегів. На думку К.К. Маркова, тип рельєфу відображає ділянку земної поверхні з певними формами рельєфу, які визначають особливості їхнього походження. За аналогією з характеристикою інших типів рельєфу в геоморфології, тип берега визначається як поєднання сучасних берегових форм рельєфу із подібними морфологічними рисами, будовою, походженням і закономірним їхнім повторенням на певному відрізку узбережжя. Тип берега (за Ю.Д. Шуйським) – це сукупність берегових форм рельєфу, об’єднана найяскравішими морфологічними рисами морського берега, зі схожою геологічною будовою, схожим типом розчленування і тектонічним режимом у процесі минулої еволюції; природна система берегової зони певної стадії розвитку з певним напрямом взаємодії із сусідніми природними системами. Тип берега є поняттям дещо узагальненим, його використовують для опису більш загального розвитку берегової зони, порівняно з окремими формами рельєфу.
Тип узбережжя («Морск. геоморф.», 1980) – єдина в генетичному відношенні ділянка окраїни материка, в межах якої закономірно поєднуються різні форми і типи берегового рельєфу, пов’язані між собою спільністю розвитку та утворені під впливом хвиль та інших рельєфоутворювальних процесів за тривалий геологічний час за можливих неодноразових відносних змін рівня моря.
Береги у своєму розвитку проходять кілька етапів, впродовж яких змінюються їхні обриси і будова. Оскільки головним рельєфоутворювальним чинником у береговій зоні є хвилі, то береги, сформовані цим чинником, прийнято називати берегами нормального розвитку, порівняно з іншими берегами, в утворенні яких беруть участь нехвильові процеси. Інколи береги, що розвиваються під впливом переважно хвильових процесів, називають таласогенними (від грецьк. valaooa – море). Термін введено O.K. Леонтьєвим, проте він не отримав загального поширення.
Вихідною стадією в загальній еволюційній схемі розвитку берегів є береги, не змінені морем. Не змінені морем береги переважно складені породами значної стійкості до абразії. Для них характерні чіткі сліди впливу субаеральних процесів за відсутності форм абразійної скульптури. Акумулятивні процеси, що не пов’язані з надходженням наносів із сусідніх ділянок, розвинуті дуже слабо. Цей тип берега виділено при складанні Морського атласу в 1952 році. Поширення цього типу берегів зумовлене виключно абразійною стійкістю порід, що його утворюють. Для таких берегів характерна значна глибина вихідного розчленування берега. Не змінені морем береги поширені повсюдно – на півночі США і Канади, на Білому морі і Чукотці, в нас у Криму тощо.
Залежно від характеру дії хвиль розрізняють абразійні, акумулятивні і складні (абразійно-акумулятивні) береги. Абразійний берег – відступаючий берег, у межах якого переважають абразійні форми рельєфу, створені хвильовою діяльністю за певного середнього рівня моря. Зовнішньою межею абразійного берега є уріз води на сучасному бенчі або ж зовнішній край пляжу, а внутрішня межа простягається по верхній кромці кліфу чи берегового обриву. Акумулятивний берег – утворюється в результаті накопичення прибережно-морських наносів вище рівня моря. Акумулятивний берег може бути також сформований за рахунок акумуляції матеріалу, що надходить у прибійну зону з дна моря, тобто підводного берегового схилу, чи переміщується вздовж берега з потоком наносів, що надходить у берегову зону з іншими, не хвильовими процесами (алювіальними, еоловими тощо). Інколи акумулятивні береги ще називають намивними берегами. Абразійно-акумулятивні системи – поєднання абразійних і акумулятивних утворень, які формують єдину взаємодіючу систему, що складається із ділянок акумуляції та ділянок розмивання берега, які й слугують джерелом живлення наносами для акумулятивних форм (рис. 7.1, а). Відступання абразійного берега, що є складовою такої системи, тягне за собою зміщення в бік суші також і акумулятивних форм, що з ним пов’язані. Висунення зовнішнього краю акумулятивної форми спричинює до відмирання абразійної ділянки, що безпосередньо до неї прилягає (рис. 7.1, б). Головним механізмом функціонування абразійно-акумулятивної системи є міграція наносів від ділянки до ділянки, якою регулюється загальний розвиток берега.

Рис. 7.1. Абразійно-акумулятивні системи (за O.K. Леонтьєвим, Л.Г. Никифоровим і Г.О. Саф’яновим): (доступно при скачуванні повної версії книжки)
а – абразійно-акумулятивна система на західному березі Криму, б – поворот абразійно-акумулятивної системи; 1 – кліф, 2 – відмерлий кліф, 3 – акумулятивні форми, 4 – вихідне положення берегової лінії (римськими цифрами позначено послідовність стадій розвитку абразійно-акумулятивної системи)

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом