Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Акумулятивний припливний берег і його будова

Типовий акумулятивний припливний берег характеризується досить пологим профілем без чітких морфологічних меж між окремими елементами берега – підводним береговим схилом, ватами і маршами (рис. 7.5). Найхарактернішим елементом припливних морів є осушки або вати – широкі накопичення тонкозернистого (піщаного або мулистого) матеріалу, що облямовують мілинні береги припливних морів і характеризуються почерговим землеводним режимом.

Рис. 7.5. Зональна будова припливного берега: (доступно при скачуванні повної версії книжки)
1 – рівень нагону в сизигії; 2 – рівень сизигійного припливу; 3 – рівень квадратурного припливу; 4 – рівень квадратурного відпливу; 5 – рівень сизигійного відпливу

Верхня частина берега, що затоплюється лише за сизигійних припливів, досить відрізняється від інших частин берега як за зовнішньою, так і за внутрішньою будовою. Оскільки ця поверхня впродовж тривалого часу знаходиться в субаеральних умовах, то в її формуванні беруть участь не тільки припливи, але й субаеральні геоморфологічні процеси. Окрім того, досить суттєве значення має діяльність організмів (передусім, рослинності), а також деякі хімічні процеси.
На дещо вищому гіпсометричному рівні, ніж рівень сизигійного припливу, лежить акумулятивна поверхня, яка ніколи не затоплюється припливами, хоч здебільшого складена шаруватими піщано-мулистими і мулисто-алевритовими відкладами та генетично пов’язана з нижніми зонами берега. Це пояснюється тим, що переважно на припливних берегах і їхній верхній частині відбувається акумуляція глинистого матеріалу. Безумовно, вона значно менша за інтенсивністю, ніж у нижніх частинах, отож верхня частина берега має тенденцію поступово наростати, завдяки чому виходить зі сфери впливу припливів. За деякий час верхня частина берега стає настільки припіднятою, що затоплюється лише при сизигійних нагонах.
Отже, в межах низинного акумулятивного припливного берега можна виокремити чотири зони, що генетично пов’язані між собою:
1. Підводний береговий схил, який ніколи за певного середнього рівня моря не виходить з-під води.
2. Вати (осушки), що затоплюються та осушуються при найчастіше повторюваних рівнях припливів і відпливів.
3. Марші, які затоплюються лише за сизигійних припливів, а в звичайний час перебувають у субаеральних умовах.
4. Польдери – смуга низовинної суші, яка не затоплюється навіть при сизигійних припливах, однак у минулому зазнавала затоплення.

Кожна із цих зон слугує окремим елементом єдиного припливного берега, хоча інколи може формуватися як окремий тип берега.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом