Береги приморських алювіальних рівнин і річкових дельт. Потамогенні береги
7.3. Береги приморських алювіальних рівнин і річкових дельт
Береги, які складені переважно алювіальними наносами і формуються за переважаючої ролі річкових чинників, називають потамогенними (грец. ??????? – річка). До цього типу берегів зачислюють береги алювіальних рівнин, які утворюються за рахунок наносів багаточисельних водотоків у берегову зону, і береги дельт річок.
Ріки і тимчасові водотоки щорічно приносять у Світовий океан 18,5 млрд т алювіальних осадових відкладів («Берега...», 1991; с.42). Понад 80% цих відкладів залишається на підводних окраїнах материків, а, відповідно, значна частина – в береговій зоні. Річковий алювій, що надходить у берегову зону, змішуючись тут з уламковим матеріалом іншого походження, утворює основну частину теригенних компонентів наносів та бере участь у складних процесах переміщення наносів і побудови акумулятивних форм. Як зауважує Г.О. Саф’янов (1978), лише 15 великих рік світу виносить 90% усього твердого річкового стоку, що надходить в океан. Відповідно, спостерігається нерівномірний розподіл алювіального матеріалу рік у береговій зоні, що, безумовно, відображає важливу геоморфологічну роль у процесі формування берегової зони.
Узбережжя алювіально-морських і морських рівнин займають 28,7% довжини берегової зони Світового океану. Більшість великих берегових акумулятивних форм складено матеріалом первинно-алювіального походження, а продукти абразії, схилові процеси, біогенні і хемогенні чинники мають підпорядковане значення. Особливості рельєфу і загальні особливості розвитку берегів з алювіальним надходженням матеріалу відзначаються співвідношенням об’ємів і складу відкладів та енергією і напрямом дії провідних морських гідрогенних процесів – хвилювання і припливів. Первинні геоморфологічні умови також відіграють важливу роль у визначенні генерального розвитку берега – акумуляції наносів і наростання чи, навпаки, його руйнування і відступання.
Твердий стік рік розглядають як одне із головних джерел надходження наносоутворюючого матеріалу в берегову зону, що протидіє руйнуванню берегів хвилями. Збільшуючи загальну масу уламкового матеріалу в береговій зоні, твердий стік рік тим самим сприяє великому поглинанню енергії хвиль на переміщення і стирання наносів та, відповідно, послабленню руйнівної дії хвиль на породи, що формують берег.
Хоч основна маса алювіального матеріалу виноситься в океан великими річками, вплив малих рік на формування морських берегів на окремих ділянках може бути досить вагомим. Малі ріки можуть виносити значну кількість алювію на окрему ділянку узбережжя загалом, однак кожна із них зокрема не має достатньої кількості енергії і наносів для побудови специфічних пригирлових форм рельєфу. Роль малих рік у формуванні берегів зводиться до систематичної подачі уламкового матеріалу на берег, а їхня робота здійснюється в комплексі із транспортуючою та акумулюючою діяльністю хвиль і прибережних течій.
Малі ріки з невеликим стоком наносів за наявності значного вздовжберегового переміщення не мають досить помітного впливу на морфологію берега, оскільки матеріал, що надходить, одразу ж розноситься хвилями. В періоди помітного сповільнення вздовжберегового переміщення їхні гирла підгачуються береговими валами.
У зонах гумідного клімату кількість малих рік на довжину берегової зони може бути достатньою для створення акумулятивних накопичень на підводному схилі і пляжі, що сприяє сповільненню або припиненню абразії. Інколи за рахунок алювіального матеріалу вздовж берега може сформуватися вузька алювіально-морська тераса (рис. 7.7). Твердий стік малих рік відіграє також значну роль при заповненні лагун чи мілких заток.
Рис. 7.7. Вплив малих рік на морфологію і динаміку берега (за В.П. Зенковичем):
а – пригирлові виступи корінного берега, що утворюються в результаті сповільнення абразії на прилеглих до гирл ділянках; б – утворення зустрічного потоку наносів у зв’язку з блокуванням цієї ділянки берега пригирловим виступом