Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Мангри. Мангрові береги тропічних широт

Береги тропічних широт

У вологих тропіках і субтропіках завдяки високій інтенсивності хімічного вивітрювання виникає потужна кора вивітрювання глинистого складу, що суттєво впливає на формування берегів. Розпушування порід під дією хімічних процесів у межах поверхневого шару значної потужності сприяє інтенсивному руйнуванню навіть дуже стійких у звичайних умовах порід. Своєрідною особливістю берегів тропічних морів є невисокі і некруті кліфи, оскільки виположування схилів відбувається тут значно швидше, ніж абразія їхнього підніжжя. Зливовий характер випадання опадів і інтенсивний твердий стік з суші сприяють надходженню великих мас мулистих відкладів у берегову зону, що зумовлює у вологих тропіках розвиток акумулятивних берегів зі значним поширенням лагун.

Мангрові береги. На мілких берегах тропічних морів дуже важлива геоморфологічна роль належить манграм, що утворюють лісові зарості на межі суші і моря. Формуються такі лісові угрупування із дерев і кущів на мулистих поверхнях осушок і мілин тільки тоді, коли ділянки узбережжя захищені від безпосереднього впливу морських хвиль. Ширина зони мангрових заростей сягає тут 3-5 км. На відкритих ділянках узбережжя мангрові зарості відсутні.
Мангри, мангрови (mangrove) – тропічний тип низькорослих вічнозелених галофітних лісів і чагарників (переважно роду Rhizophora) з характерною розвинутою ходульною і дихальною кореневою системою. Ростуть на мулистих заболочених морських узбережжях і в гирлах тропічних річок, де в місцях, захищених від енергії хвиль, скупчуються дрібнодисперсні осадові відклади, часто з високим вмістом органіки. Мангрові ліси ростуть в умовах високої солоності і частого затоплення припливами.
Мангровий берег (mangrove coast) – один із типів біогенних берегів, характерний для тропічних широт (рис. 7.12). Це, зазвичай, припливний берег з широкою мулистою осушкою, на якій розвивається специфічна деревна рослинність – мангри (Rhizophora – червоні мангри, Avicennia – чорні мангри, Laguncularia – білі мангри і Conocarpus – пуп’янкове дерево). Представники червоних мангрів сягають висоти 30-36 м, мають стовбур діаметром до метра, утворюють так звані високі мангри. Вони найвибагливіші до умов існування, отож значно менше поширені, ніж низькі мангри. За своїм розповсюдженням у припливній зоні мангри – тропічний аналог галофітної трав’янистої рослинності на маршах помірних широт. Головними умовами розвитку широкого поясу прибережних мангрових заростей є – незначне хвилювання, інтенсивне надходження дрібних наносів, значна висота припливу і низовинність прибережної суші. Мангри не надто чуттєві до змін солоності і можуть розвиватися як у майже прісній воді, так і в дуже солоній. Найактивніше вони розвиваються біля гирл рік, де, окрім того, формуються широкі мулисті осушки за рахунок значного притоку дрібних річкових наносів. Мангрова рослинність своєю густою кореневою системою затримує наноси і сприяє посиленню росту акумулятивного берега та перешкоджає його руйнуванню штормовими хвилями. Проте цю роль мангрів, на думку багатьох дослідників, не варто переоцінювати.

Рис.7.12. Мангровий берег в районі р. Думбеа, Нова Каледонія: (доступно при скачуванні повної версії книжки)
1 – ризофора; 2 – авіценнія; 3 – бригуера; 4 – мішані зарості бригуери і ризофори; 5 – мішані зарості бригуери і авіценнії; 6 – піщано-мулисті коси

Найбільше поширення мають мангрові береги на екваторіальних і тропічних узбережжях Азії, Австралії, Мікронезії і Східної Африки.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом