Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Фландрська трансгресія Світового океану

8.3. Фландрська трансгресія Світового океану

Трансгресію океану, зумовлену таненням покривних льодовиків останнього (валдайського, в’юрмського) зледеніння, називають пізньопісляльодовиковою або фландрською (Flandrean transgression). Назву запропоновано Дж. Дебуа (1924), який досліджував низькі тераси Франції і Бельгії. Сьогодні цей термін став загальновживаним щодо останньої післяльодовикової трансгресії. Під час зледеніння рівень Світового океану, внаслідок того, що близько 35 млн. км3 його вод було законсервовано в льодовикових покривах, був нижче сучасного на 90-100 м, а на думку окремих дослідників – і на 130 м („Береги...», 1991; с.54). При таненні і відступанні покривних льодовиків Євразії і Північної Америки 18-17 тис. років назад рівень океану почав підніматися, і під час цього затоплювались значні простори сучасного шельфу і прибережні низовинні рівнини.
Фландрська трансгресія поділяється на два етапи: 1) – верхньоплейстоценовий (17 тис. – 6 тис. років назад) – період швидкого підйому рівня зі швидкістю 9 м за 1000 років; 2) – голоценовий (від 6 тис. років і до наших днів) – період поступового сповільнення підйому рівнів від 4 до 1 м за 1000 років або ж його коливань відносно сучасного нуля глибини. Характер трансгресії під час першого етапу беззаперечний. Здебільшого, вона розвивалась стрімко і затоплювала верхню частину сучасного шельфу. Безумовно, що могли існувати етапи прискорення і сповільнення підйомів рівнів моря.
Що стосується змін рівнів океану за останні 6 тис. років, то нещодавно існувало три думки. Згідно з Ф. Шепардом (1961), рівень океану повільно і безперервно підвищувався, наближаючись до сучасного положення, який було досягнуто досить недавно. Інші вчені стверджують, що рівень Світового океану сягнув сучасного рівня 3-5 тис. років тому назад і з тих часів залишається відносно постійним з незначними підвищеннями і пониженнями. І третій варіант – рівень моря вперше досяг сучасного положення 6 тис. років тому і з тих часів зазнає невеликих додатніх і від’ємних коливань. Проте Р. Фейрбрідж (1961) вважає, що рівень океану 5,0-3,7 тис. років тому назад перевищував сучасний рівень на 3-4 м. Відповідно, ці піки фландрської трансгресії отримали назву давньої і молодої перонських стадій. Після кількох дрібних осциляцій 2,3 тис. і 1,2 тис. років назад рівень знову піднімається до позначки +1,5 – +1,3 м.
Проте дослідження останніх років, виконані за проектом Міжнародної програми геологічних кореляцій, дали змогу детальніше вивчити процес розподілу талих льодовикових вод по поверхні Світового океану. За моделлю, зробленою Дж. Кларком, У. Фаррелом і У. Пельтьє (1979), розподіл мас води і льоду на поверхні Землі зумовлюють регіональні зміни гравітаційного потенціалу і спричинюють до різних за амплітудою піднять рівня океану. Цими авторами виокремлено декілька зон з неоднаковою зміною рівня в голоцені.
Порівняння теоретичної кількісної моделі з фактичними даними по фландрській трансгресії загалом підтверджує висновки Дж. Кларка з авторами. Таке порівняння на основі комп’ютерного аналізу багаточисленних радіовуглецевих дат здійснено В. Ньюманом (1980). Побудовані за датами криві зміни рівня океану за 6 тис. років у різних районах сильно відрізняються – в помірних районах північної півкулі трансгресія не перевищувала сучасного рівня океану, що узгоджується з відомою загальнопланетарною кривою Ф. Шепарда, а в південній півкулі рівень океану в той же час коливався біля сучасного положення, як було зазначено Р. Фейрбріджем. Підтвердження розрахунків, зроблених по моделі, було отримано Д.Д. Бадюковим (1982), який на основі фактичних даних виокремив райони Світового океану, що збігаються з теоретично розрахованими зонами різного за амплітудою підйому рівня талих вод.
На зміну рівня моря під час фландрської трансгресії, що має гляціоевстатичну природу, накладаються новітні тектонічні деформації узбережжя, ізостатичні підняття районів давнього і сучасного зледеніння, сильні штормові нагони тощо. Отож аналіз морфологічних індикаторів трансгресії складний і потребує комплексного підходу.
Фландрська трансгресія мала великий вплив на формування шельфу на узбережжях Світового океану. Завдяки тому, що в період трансгресії берегова зона мігрувала шельфом у бік суші, у товщу його відкладів, відповідно, закономірно були включені субаеральні та берегові утворення. Сучасна берегова лінія почала розвиватися тільки після того, як рівень океану досяг близьких до сучасного нуля позначок глибин. Отож можна вважати, що вік сучасної берегової зони – 6 тис. років і вона є продуктом фландрської трансгресії.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом